Як працівник заводу з Луцька закидав москву листами і добився вшанування Шевченка на всесоюзному рівні
Іще з дитинства, хоча минало воно під гіпнозом радянської пропаганди, Леонід Васечко цікавився історією України.
Попри те, що в Луцькому політехнічному інституті здобув фах інженера-механіка, цікавився і гуманітарним напрямком – мовою, історією, культурою України. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
– Упродовж 20 років, скільки працював на Державному підшипниковому заводі, я пропагував рідну мову. Бо тоді, за Союзу, зросійщення було страшне! – згадує Леонід Михайлович. – Проходили в нас, наприклад, профспілкові збори колективу – і російською. «А чому? – допитувався я. – Нас же тут більшість – українці!» – «Патаму шта русскій мнє больше нравітса», – казали профспілкові «шишки». Коли ми готувалися до випуску заводської газети (адже на ДПЗ тоді було п’ять тисяч працівників), я спеціально провів опитування «Чи погоджуєтеся ви, аби газета друкувалася українською мовою?», 60 відсотків підтримали мою пропозицію. 20-ть були за двомовність. Але кожен п’ятий виступав за російську мову. Причому із таких – то були запрошені з росії спеціалісти. Деякі з них навіть глузливо казали, мовляв, краще би я добився, аби в магазинах були дешева ковбаса і чоботи жіночі, бо кому потрібен мій український «язик».
Свій секрет розкрив через багато років
Проте, як виявилося, більшість колективу була за рідну мову. А спецслужби тоді, в часи горбачовської відлиги, вже не хапали і не арештовували за «буржуазний націоналізм». Відтак Леонід Васечко вирішив діяти далі – домогтися, аби на всесоюзному рівні вшанували Тараса Шевченка, зокрема – до 175-річчя з дня народження Кобзаря видали пам’ятну монету. Бо, вважав лучанин, що ж це за несправедливість така: серед усіх «братніх» народів ушановуються на пам’ятних монетах лише російські діячі: Пушкін, Менделєєв, Ціолковський.
– Свій намір я тримав у секреті від усіх – від сім’ї, від колег: не знав же, чим те все може закінчитися, – продовжує Леонід Михайлович. – Іще 1988 року я послав до москви багато листів, у яких зазначив: український письменник Тарас Шевченко заслужив на те, аби бути належно пошанованим із нагоди свого ювілею.
Газети «Ізвестія» та «Аргументи і факти» відписали мені, що зі змістом листа ознайомилися, але опублікувати його не зможуть. Головне управління з виробництва державних знаків міністерства фінансів СРСР відповіло, що розгляне пропозицію лучанина під час формування тематичного плану випуску пам’ятних монет на 1989 рік. Тобто «бандерівця» Васечка, м’яко кажучи, відфутболили.
Та яким же було здивування Леоніда Михайловича, коли врешті він прочитав у всесоюзній газеті «Ізвєстія» новину, що так: в обіг СРСР буде введено пам’ятну монету, присвячену Тарасові Шевченку. І хоча геніальному українському письменнику «вділили» монету номіналом один карбованець, але все одно це була перемога простого українця, працівника заводу, який усупереч радянській пропаганді так і лишився патріотом рідної землі.
– Моя душа просто співала від щастя: я зробив це! – усміхається згадуючи наш оповідач. – Але оскільки людина я скромна, то про свою причетність до карбування пам’ятної монети нікому не хвалився. Лише через декілька років показав і розказав про все друзям-колекціонерам. Дружині та дітям зізнався аж у рік Помаранчевої революції, 2004-го. І тільки зараз, через 35 років після тих подій, прийшов у редакцію своєї улюбленої газети, щоб розповісти читачам цю історію.
Боротися з московською окупацією продовжує й нині
Ми щиро дякуємо Леонідові Михайловичу і за довіру до нашого видання. І за те, що майже 20 років лишається незмінним його передплатником. А ще дякуємо за національну гідність, яку ви пронесли крізь усе життя.
– Зараз мені вже 68 років. Досі працюю. Але у вільний час досліджую історію рідного Луцька. Збираю раритетні фото міста, яким по 100 і більше років. А щоб московські окупанти більше ніколи не принижували гідності українців, допомагаю ЗСУ знищувати нашого одвічного ворога, – каже пенсіонер. – Моя сім’я плете маскувальні сітки. Дочка, крім того, допомагає переселенцям, у Хресто-Воздвиженському храмі Луцька організовує благодійні ярмарки, кошти з яких ідуть на потреби ЗСУ. А я лущу горіхи на енергетичні батончики для військових.
І ось саме на таких простих, як Леонід Васечко, людях і тримається нація незламних українців, які, кожен у силу своїх можливостей, борються за свою землю і за свою країну.
…9 березня ми будемо святкувати 210-ту річницю від дня народження Тараса Шевченка – генія нашої нації, який ще два століття тому попереджав, що «москалі – чужі люде. Роблять лихо з вами».
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
