Мадлен – медсестра в одній із клінік Німеччини. Від початку повномасштабного вторгнення вона разом із багатьма тамтешніми волонтерами об’єдналася, щоб допомагати українським військовим. Але один із них – волинянин Андрій – став більше, ніж просто підопічним. Між молодими людьми спалахнула іскра почуттів. А у жовтні пара одружилася. Тож видання «Німецька хвиля» навіть зняло репортаж про кохання, яке надихає.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Пів тіла повністю паралізувало
Військовий Андрій Лавренчук родом із волинського міста Ківерців. Із 2020-го брав участь в АТО/ООС. Наприкінці листопада 2021-го звільнився. А вже через три місяці, коли вночі почув, як на Луцьк летять російські ракети, зрозумів: треба діставати свою форму та повертатися до війська. Тож уже на четвертий день великої війни був у лавах 14-ї бригади.
«У боях під Житомиром по нас прилетіло. Чи снаряд, чи дрон, чи ще щось – ніхто нічого не чув. Ми з хлопцями якраз сиділи, спілкувалися. Зазвичай звук прильоту ти чуєш. А це не було нічого, просто вибух. І все – я отримав мінно-вибухове поранення з проникаючим», – розповів Андрій Лавренчук журналістці «Район. Ківерці» Наталці Марчук.
Осколки пошкодили бійцеві нирку, спровокували забій легень. Та найгірше – повністю розбили п’ять хребців у спині, через що нижню частину тіла військовому повністю паралізувало.
Вчать жити на інвалідному візку
Андрієві стабілізували стан в одному з районних госпіталів на Житомирщині. Через кілька годин доставили до Житомирської обласної лікарні. Перші тижні поранений перебував у реанімації. Після того майже місяць – у нейровідділенні. А потім іще півтора місяця – у військовому госпіталі на Волині.
У Луцьку військовому провели ще одну операцію, щоб видалити зі спини залишки осколків. А після того за сприяння Міністерства охорони здоров’я волинянина прийняли на лікування в одне з відділень німецької клініки «Шаріте».
«Протягом двох тижнів мене оперували. Вставили великі пластини в хребет, щоб міг сидіти. А десь через півтора місяця відправили на реабілітацію до іншої клініки», – згадує Андрій.
З лікарями волинянин спілкувався через гугл-перекладача. А перед важливими оперативними втручаннями, коли необхідно було обговорити всі деталі й дати згоду на операцію, до клініки приходив перекладач і допомагав військовому контактувати з лікарями.
На етапі реабілітації з Андрієм та іншими українськими військовими займалися німецькі фізіотерапевти. Фахівці проводили електротерапію, робили масажі. Втім бажаних результатів волинянин поки що не отримав.
«Зараз я паралізований від грудей і вниз, не відчуваю зовсім нічого. Правда, останнім часом став трішки більше відчувати спину. Але краще б цього не було. Бо тепер мушу постійно приймати знеболювальні, без них украй важко, – зізнається військовий. – Наразі я не припиняю проходити терапію, масажі, фізичну підготовку та розтяжки. Лікарі рухають моє тіло, щоб не дати йому остаточно «заржавіти». Вчать жити на інвалідному візку. Зараз я готуюся до ще одної операції, щоб із мене дістали весь метал. Вона має бути через місяці два-три. А далі, сподіваюся, буде відновлення і повернення до України, бо дуже скучив».
Є кохання – буде й стимул
Розповідаючи про всі ті випробування, які довелося пройти, Андрій каже: дуже вдячний об’єднанню жінок із Берліна, серед волонтерок якого боєць знайшов своє кохання – Мадлен.
«У Мадлен є склад у Берліні. Там ми збираємо допомогу. Туди приїжджають представники ківерцівської організації «Станція Добра», інші волонтери. Ми регулярно відправляємо до України речі та медикаменти», – розповідає Андрій.
Серед тих, хто теж активно допомагає, – волонтерська організація «He.Ma.project». Її представники збирають гуманітарну допомогу у Німеччині та привозять до України.
Та й самі поранені, навіть лікуючись за кордоном, підтримують побратимів, які зараз на передовій. Наприклад, друг Андрієвої дружини допоміг організувати в Німеччині виступ гурту «Без Обмежень» та дав дозвіл провести під час концерту благодійний аукціон. Лотом став бронежилет для собак, який Андрію прислали побратими. «Броника» вдалося продати майже за 3500 євро. А ці гроші пішли на купівлю спорядження бійцям та на дитяче харчування сім’ям, які постраждали після підриву Каховської ГЕС (якраз тоді ківерцівська «Станція Добра» мала їхати в ту сторону).
Крім того, Андрій разом із Мадлен підтримують інших українських військових, які перебувають на лікуванні в Німеччині чи збираються туди.
«Ми з Андрієм багато всього пройшли разом і стали справді близькими», – каже Мадлен. А Андрій додає: «Раніше я навіть не думав одружуватися. Але життя триває. Треба розвиватися. До чогось прагнути». І коли поруч кохана людина, то робити це набагато простіше.
Ніна Грицюк
Фото з інстаграм-сторінки
Андрія Лавренчука
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
