НАШ ЗЕМЛЯК ЗА ДОПОМОГОЮ МАЛЮНКІВ ЗІБРАВ ДЛЯ ЗСУ МІЛЬЙОНИ ГРИВЕНЬ!

Сьогодні в нас у гостях Олександр Нікітюк – уродженець Рівненщини, чиї перші роботи публікувалися в газетах Волині, а нині малюнки Олександра прикрашають видання в Польщі, Франції та навіть США!

Про це йдеться в газеті "Твій вибір".

– Олександре, давайте спершу познайомимо з вами наших читачів.

– Мені 43 роки. Родом із міста Вараша Рівненської області. Малюю я змалку: образотворчі гуртки, художня школа. Регулярне завзяте малювання часом вилазило мені боком, адже малював на всіх уроках, за що отримував зауваження від учителів. Потім малював студентом в Одесі. До речі, перші карикатури того періоду публікувались у «Вістях Ковельщини» (то було ще наприкінці 1990-х). Далі малював солдатом у Полтаві та Києві. Після армії малював навіть, працюючи продавцем на ринку Почайна. А мої карикатури публікували в сатиричних виданнях «Перець» та «Крокодил».

– Тобто це було для вас не просто якоюсь забавкою.

– Так, я б назвав це «захоплююча пристрасть», через яку тебе тягне до чергового білого аркуша паперу. Ну і, звичайно, важливим було те, що на мою творчість завжди був попит від оточення. Тому заробляти малюванням я почав років двадцять тому. Спочатку – як карикатурист і художник-оформлювач видань. Пізніше – як графічний дизайнер. Потім – як дизайнер-художник, зрештою – художник-персонажник. А наразі я художник-ілюстратор у великій відомій компанії.

– Що зображали на полотнах до 2014 року?

– Тут хотілось би одразу зауважити: я не зовсім стереотипний художник із мольбертом та пензлями на пленері, а так званий «діджитал-художник» – той, що малює рукою на великому планшеті-моніторі спеціальним пером у різних програмах, а потім це перетворює на друковану продукцію. Але в будь-якому разі, роботі на планшеті передує етап творчого пошуку, де фігурують звичайні олівці, альбоми, нариси, замальовки, скетчі.

– Гаразд, то які картини малювала ваша уява й у що потім це трансформувалося на великому планшеті-моніторі?

– Я тоді працював у рекламній агенції, отже, малював те, що потрібно було замовнику: від величезних банерів на торгово-розважальних центрах до анімаційних рекламних роликів. Часто була розробка корпоративних персонажів або рекламних художніх принтів. Клієнтам подобалася то акварель, то гравюра, а то взагалі комікси. А загалом за освітою я видавець, тому вмію створити макети, проконтролювати друк, перетворити чорновий рукопис на наклад новеньких ілюстрованих книжок та іншу поліграфію.

– Коли після повномасштабного вторгнення рф створили перший малюнок і що на ньому зобразили?

– Ранок 24 лютого я зустрів у Києві. Як і більшість, прокинувся від вибухів. Мій робочий комп’ютер із планшетом завернув у декілька м’яких ковдр і сховав від можливого пошкодження уламками скла. Тижня півтора було не до малювання. Але коли адаптувався до нової реальності – знову сів за планшет.

Перший малюнок, присвячений війні, опубліковано на 16-й день.

Він був моторошний, злий і кривавий… Тоді окупанти з літерою Z на машинах вдерлися до нашої країни. Версій, що означає ця літера, було багато, тому я запропонував свою, зобразивши цей ворожий символ у вигляді відірваних кінцівок окупанта.

– У цей малюнок ви виклали те, що бурлило в душі, – лють, ненависть, зневагу. Чи відчули психологічне полегшення?

– Звісно, це допомогло мені стабілізуватись морально. Тому він вийшов таким, все що кипіло всередині: стрес від тривог, безсоння, шок від новин, хвилювання за безпеку рідних, злість на орків, ненависть до окупантів, – все це перетворилося на таку жахаючу ілюстрацію.

– Де виставили малюнок і як зреагували люди?

– Виставив у Facebook та Instagram , на своїх акаунтах. Насамперед хотілось виразити свою зневагу до ворога та побісити росіян. Очікував, що буде безліч хейту, а, можливо, – ще й забанять за жорстокий контент. Але все вийшло навпаки. Підписники відреагували дуже позитивно – в багатьох на душі відбувалося те саме, що і в мене. Ілюстрація почала з’являтися у різних добірках, на аватарках груп тощо.

– Коли зрозуміли, що сатиричні замальовки стали вашою терапією?

– Про арттерапію багато хто чув, але я здавна знаю, що у важкі моменти життя зануритись у процес малювання – гарна ідея. Це мій уже перевірений засіб-антистрес. Цей процес дещо схожий на медитацію – зосереджуєшся на лініях, на повільній появі нового зображення, самоізолюєшся в певній «бульбашці», спостерігаючи, як рука малює сама на папері… Але є нюанс – накопичений стрес проявляється у сюжетах і лишається там назавжди.

– Мабуть, у цьому й феномен українців: навіть у найтяжчі періоди своєї історії вони не бояться ворога, а сміються з нього. На карикатурах УПА повстанці висміювали як гітлера, так і сталіна...

– Так. Мабуть, тому вже в перші тижні великої війни я шукав можливість бути корисним і знайшов спілку креативних офісних працівників, які самоорганізувалися у Креативні сили України та почали активно робити контент для протидії3 рашистській пропаганді на інформаційному фронті. Десятки тисяч людей – креативники, копірайтери, відеороби, таргетологи, СММщики, дизайнери, ілюстратори та інші мемороби – організували в інтернеті мурашник, який активно працював заради Перемоги.

– До речі, в той період ми з чоловіком увечері, коли переглядали чергову добірку мемів, дивувалися, скільки українці віддають свого таланту, часу й наснаги, аби тільки підняти настрій іншим. То це були ви!

– Так, у нас був справжній конвеєр із відеороликів, кліпів, зображень, постерів, карикатур, листівок, інфографіки, колажів, гіфок, анімації. Все це ретельно перебиралося редакторами, відсортовувався якісний матеріал, який потім розповсюджувався в інтернет-просторі. Контент мав донести інформацію про події в Україні, підтримати бойовий дух наших і деморалізувати ворога. Тому робили його різними мовами.

Я потрапив у підрозділ ілюстраторів, які із завзяттям створювали масовий художній контент. Абсолютно безкоштовно, але цілодобово3, активно та дуже плодотворно, працювали більш ніж 1200 художників! В інших підрозділах Креативних сил України відбувалися аналогічні дивовижні масові процеси. З часом я ввійшов до ланки нових організаторів, топілюстраторів та став одним із редакторів графічного контенту. Роботи було багато.

– А як із ходом війни змінювалася тематика ваших робіт? Якими вони ставали: добрішими, злішими, більш життєствердними?

– Я би скоріш сказав – різноманітнішими та менш злими. Крім карикатур та ілюстрацій, з’явився попит на шеврони. Почали надходити пропозиції від військових і волонтерів. Частину робіт я передав на благодійні аукціони, де вони збирали певні суми на ЗСУ.

– У вас не лише сатиричні, а й філософські роботи. Які з них найбільше припали до душі?

– Як на мене, одним із найпопулярніших виявився другий мій малюнок: маленький тракторець буксирує здоровенного підбитого крейсера рашистів . Певна аналогія з біблійним сюжетом про Давида й Голіафа.

Литовська пошта надрукувала з ним листівку. Його публікували в американських ЗМІ. Друкували на чашках, полотні, на футболках і кофтах худі. На одному підприємстві зробили з ним мурал. У кав’ярнях бачили його на солодощах, на перемальовках. З’явилася навіть настільна гра, де зворотний бік усіх карток прикрашений цим малюнком. Я постійно стикався з ним в інтернеті та в реальному житті. Але найкращим визнанням цього малюнка стало тату, яке наніс собі на руку один із наших вояків.

– Ви створили серію поштових марок. Є у вас «Воїни світла. Воїни добра». Є ті, що присвячені звільненню Гостомеля. Але найпопулярнішою стала поштова марка «Пес Патрон», де собачка зображений у шести варіаціях. Звідки черпали ідеї? Що відчували, створюючи її?

– Відчував відповідальність, навіть острах не впоратися з цим завданням. «Пес Патрон» була першою благодійною маркою воєнного часу, у вартість якої був закладений донат на розмінувальну техніку. Це було замовлення державного рівня приватній особі. Вперше мої малюнки друкували мільйонним накладом, таку можливість проґавити було б не розважливо з мого боку.

– Чи продаєте свої роботи, щоб вторговані кошти спрямовувати на ЗСУ?

– Марки з моїм автографом часто були лотом на благодійних аукціонах в різних країнах. Для волонтерів «Тилових хом’яків» створив шарж на Залужного, який своєю рукою підписав наш Головнокомандувач. Шарж був надрукований на футболках, весь дохід з продажу яких ішов на купівлю автівок для ЗСУ. Наскільки я в курсі, назбирали на два джипи. Виробники, що друкують мої роботи на одязі3, полотні чи папері, запевняють, що частину коштів із їхнього продажу теж спрямовують на ЗСУ. Ну, і я сам регулярно доначу в різні перевірені фонди.

– Кожен із нас мріє про перемогу. Чи створювали в уяві ескіз цієї картини? Якою її уявляєте?

– Не тільки уявляв, але й намалював.

Козак-повстанець сидить у кріслі-гойдалці, у правій руці – люлька, з якої в’ється димок, лівою притримує автомат, що лежить на колінах. В очах – спокій і насолода від виконаної роботи, а позаду воїна на стіні – синьо-жовтий стяг, тризуб і воєнні трофеї: голови путіна, лукашенка, шойгу, кадирова та іншої наволочі.

– А щоб ця картина якнайшвидше стала реальністю, ми маємо ще з більшим завзяттям працювати на перемогу – донатити, плести сітки, навіть продуктами помагати. Дякую за розмову і слава Україні!