Життя під парканом Віктор не вибирав. Колись викладав фізику в університеті. Заради молодої коханки розлучився з дружиною.
– Квартиру зоставив дітям, а сам перебрався в гуртожиток до Люби. Вона молодша на 20 літ. Не знав, що їй подобається садистський секс. Постійно зраджувала – навіть з моїми колегами, – каже.
Почав пиячити. Звільнили з роботи, затим вигнала коханка. Почав жебракувати. Як померли родичі з райцентру Ківерці, що на Волині, то перебрався в їхню напіврозвалену порожню хату. Але приїхали далекі родичі, продали ділянку і вигнали чоловіка на вулицю.
– По-сусідству знайшов Катю – молодша на 27 років. Живемо в Луцьку, у підвалі, – зізнається безпритульний. – Ніде не працюю, бо навіть помитися ніде. Пенсії не отримую – не оформив. Горе горілкою заливаю. Купити спирт не проблема. Є точки на Старому ринку, вулицях Караїмській, Хмельницького, на Балці. Відчинено цілодобово, – сміється Віктор.
РЕКЕТИРАМ ВІДДАЮТЬ ДЕСЯТИНУ
Як розповів чоловік, безпритульні зазвичай тримаються купи, так званих «комун». Так безпечніше, бо інакше – часто б’ють.
– Місто поділено на райони, у кожної «комуни» своя територія, сміттєві контейнери та урни. Є «смотрящі» на районі – переважно з рецидивістів. Ці авторитети теж бідують, але ночують у «комфорті» – на горищах чи теплих підвалах, – каже Віктор.
Бездомні годуються зі збирання пляшок і макулатури. Виторг мізерний, якихось 20 – 25 гривень. Як пощастить, то здадуть брухт – одержать по 4 гривні за кіло. Щоправда з кожного гендлю потрібно віддати десятину. Її обраховують доволі просто: щодня мусять платити данину в десяток гривень. Гроші збирає «смотрящий», якого вибирають голосуванням у «комуні». Як правило, наглядачем стає найдужчий і здоровіший.
ЧІПЛЯЮТЬСЯ ЗБОЧЕНЦІ І «РАБОВЛАСНИКИ»
Хоча безпритульним нібито гарантують безпеку, їх таки грабують і ображають. Переважно малолітні хулігани знущаються: припалюють цигарками, змушують їсти землю. Постраждалі в поліцію не йдуть, бо марна справа.
– Весною побили мою Катю. То поліцейські лише посміялися з неї, кажуть, треба менше пити, – скаржиться чоловік.
Обездолені ображаються, коли їх називають жебраками. Бо не ходять з торбою – самі заробляють.
– Жебракують цигани, в них своя мафія. Але туди ліпше не лізти, бо можуть убити, – переконує Віктор.
Безхатьків допікають сексуальні збоченці. Спокушають харчами і спиртним.
– Дехто свідомо йде, знаючи про насильство. Зате на ранок приносить у «комуну» пакет з продуктами і спиртним. Їх ніхто не засуджує, завтра може опинитися на його місці, – каже бездомний.
До релігійних благодійних організацій не потикаються. Кажуть: там їх експлуатують. «Це рабський труд лише за харчі. Не кожен витримає». Натомість зголошуються на пропозиції випадкових роботодавців. Наймаються на Старому ринку в Луцьку – там є стихійна «біржа праці». Керує Сєня-тренер. Приїздять буси, забирають бомжів на об’єкти – де стовпці вкопати, де картоплю перебрати, де гній вигребти або траншею вирити. Не зважають на те, що п’яний. Головне – аби роботу робив. Платять мало, але годують.
– Отак виживаємо… Щоправда, не довго, – бідкається Віктор. – Як потрапиш на вулицю, то більше від п’яти років не протягнеш.
Роман Жижара
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
