Люди

Волинянка не перестає співати аж 100 років!

Волинянка не перестає співати аж 100 років!

Як це – до 100 літ дожити і при здоровому глузді, знає Ганна Йосипівна Ризенко із міста Любомля, що на Волині. І якщо ви думаєте, що ми зараз розповімо вам про хвору, лежачу і зі слабкою пам’яттю бабусю, яка просить у Бога смерті, то це не про нашу героїню. Адже вона, попри поважний вік, молода душею, жвава, співоча і з феноменальною пам’яттю. Не вірите? Отже, знайомтеся.

Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

«Дівчина у хаті – гірше від злодія…»

А познайомить нас з цією унікальною людиною Світлана Ризенко – дружина її онука. Одразу вразило те, що Світлана розповідає про бабусю з трепетом, ніжністю, повагою. «Вона завжди на позитиві, її очі весь час світяться щастям, радістю і любов’ю», – говорить жінка.

Живе наша ювілярка разом із сином, донькою й онуком. У хаті, яку побудував чоловік Ганни після війни.

Згадуючи воєнні роки, вона найбільше любить розповідати, як познайомилася зі своїм коханим і єдиним на усе життя. Жила вона тоді в селі на кордоні з Польщею на Любомльщині. Тогочасна молодь влаштовувала собі так звані вечорниці – усі збиралися в одній хаті. Приходили на гутірку і з навколишніх сіл.

От Ганна одного разу на вечірці побачила парубка, було помітно, що вона теж впала йому в око. Коли він виходив в іншу кімнату, схопив Ганну за руку, зі словами «ходімо зі мною» посадив собі на коліна і запитав «заміж хочеш?» – «Хочу», – відповіла. «То потерпи до наступної неділі, я приїду і тебе заберу!» Але всерйоз вона слова хлопця до уваги не взяла, хоча руки та ноги добряче трусилися від емоцій.

Наступної неділі дівчина знову пішла на вечорниці, а там вже був її парубок із друзями. Але весь вечір він не проявляв до неї уваги. Ганна тоді подумала, що про «женячку» він просто пожартував. Але, коли вже молодь почала розходитися, парубок промовив: «Ну що, поїхали зі мною?» Вона ж довго не вагалася, лише сказала, що перше мусить сказати батькові і матері. От вони, разом із товаришами жениха, пішли по благословення. Постукали в двері, батько відчинив, хлопці зайшли і кажуть:

«Приїхали до вас забрати вашу дівчину. Бо дівчина в хаті, то гірше від злодія. Бо ж на неї потрібно постійно тратитися».

Хлопці поставили на стіл горілку, а батьки Ганни жили бідно – ні хліба, ні сала не мали. Побіг батько Ганни до сусідів, позичив хліба і сала, хоча на вулиці тільки світало. Після частування молоду посадили на воза, і вона поїхала зі своїм нареченим до Любомля. Свекруха теж прийняла невістку дуже добре. Чоловік Ганни, Федір, був на 12 років старший. Дівчині було 22,  йому – 34. Але Федір  Ганну  свою беріг. Сім’я мала велике господарство і обробляла багато землі. Ганна народила п’ятеро дітей, одне з яких померло.

Коли Ганна тільки прийшла у невістки, виявилося, що Федір з матір’ю переховували молоду єврейську сім’ю в погребі. Потім Ганна теж носила їм їсти. А в 90-х роках родичі цих євреїв приїжджали у Любомль і дякували Ганні особисто...

Німці вбили Федорового рідного брата, а одного дня прийшли і по нього теж. Тоді Ганна була вагітна первістком. Вона сказала окупантам, що чоловік на полі, зробила вигляд, що нібито іде в хлів доїти корів,  а сама чимдуж побігла попередити про небезпеку коханого. Потім вони обоє втікали, у кожному селі їм не знаходилося місця, аж на одному хуторі вони знайшли собі притулок. Хутір був розташований у лісі і серед болота, тож німці рідко сюди приходили. Там вони жили до 1943 року. Там родилася перша дитина подружжя, вона прожила усього пів року. Бо Ганна захворіла на тиф, як була вагітною. І хоч дитинку їй не давали годувати, але, вочевидь, маля таки хворобу підхопило.

Федір помер у 1993 році. 

Ні дня без кави і 50-ти грамів…

Своє довголіття Ганна пояснити не може. Її сестри і брат уже давно померли. Свій новий день вона починає о 6 ранку і обов’язково з кави. Їсть двічі на день і без 50-ти грамів не обходиться. Поїсти любить смачно і ситно, борщів, супів не визнає, любить м’ясо, цукерки, але не дешеві, ласує найдорожчими.

Вона замолоду любила співати. Розповідає, вийде її Федір з хати, і дивиться: де ж то його Ганя? А вона там, де чути спів. Все життя вона співала. Співає і зараз. Бува, не спиться вночі, сідає у ліжку – і ні не стогне, а заводить пісню! «Я ще дуже «зґрабна», – каже про себе бабуся Ганна, використовуючи польське слово. Їх у її лексиконі багато, адже народження за Польщі далося взнаки. І дійсно, вона самостійно ходить, сама себе обслуговує. А ще – дуже багато знає пісень. Усе її життя проходить під девізом «Я і пісня». На своє 100-річчя вона влаштувала трьом поколінням рідних – дітям, онукам і правнукам – справжній концерт. Більшість її пісень веселі і жартівливі.

–  На 100 років вона не виглядає, максимум 80 – 85. Вона така потішна! Минулого року, як справляли 99-річчя, то вирішили її століття відзначати в ресторані. Кажемо їй: «Бабцю, мусите дожити до ста. Підемо у ресторан, а щоб вам було не накладно, кожен сам за себе заплатить». А вона така смішна, каже нам: «То це і я муситиму за себе сама заплатити?» А загалом вона і думки не мала, що не доживе. В неї завжди була мета – прожити 100 років і навіть більше. Але цьогоріч коронавірус не дав збутися планам про ресторан. Але тортів і гостей не бракувало. Свічки задмухувала, вся була у квітах і подарунках. Діти, внуки і правнуки! Скоро має з’явитися і праправнук, – продовжує Світлана.

Ганна ніколи не нарікає на життя, пам’ятає всіх кого як звати, хоч родових гілок у неї ого-го скільки – пам’ять у неї феноменальна. У лікарню вона не звертається і щоб хворіла якось серйозно – теж ні. А ще – вона ніколи не злиться, хоча, якщо потрібно, за себе постоїть.

То, можливо, її секрет довголіття – в позитиві, постійній усмішці і пісні?

Ірина Бура

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: Волинь, любомль, Життя
В тему