Кожен, хто має хоча б приблизне уявлення про роботу на пасіці, підтвердить: справа ця дуже важка і потребує щоденної праці.
Натомість 66-річний пасічник Діню Іванов із села Струмівка, що на Волині, не нарікає на важкість. Каже, здоров’я додають йому бджоли. Про це йдеться у газеті "Твій вибір".
Та ще більшу повагу пасічник викликає не через вік, а через те, що коло бджіл працює в інвалідному візку і навіть сам виготовляє вулики!
Потрапив під поїзд і опинився в інвалідному візку
Народився та всю молодість Діню провів у Болгарії. Звідси й таке не звичне для України ім’я чоловіка. Там же, в рідній Болгарії, познайомився з волинянкою, яка приїхала на курорт. Закохався.
Разом із дружиною спочатку тривалий час працювали на півночі Росії. А 30 років тому доля привела його з половинкою та дітьми на Волинь.
Однак 1997-го на Діню чекало важке випробування. Взимку він переходив через колії, з-за повороту не помітив поїзда і потрапив під колеса локомотива.
Машиніст, який був у нетверезому стані та не ввімкнув габаритних вогнів, іще метрів 100 тягнув Діню, аж поки на крик чоловіка не повибігала сторожа.
Після госпіталізації лікарі не давали ніяких прогнозів, настільки були понівечені ноги. Діню 10 днів провів у комі. А коли загроза життю минула й чоловік отямився, дізнався: він утратив обидві ноги – від них лишилося тільки по 5 см.
Так у віці 43 років чоловік опинився в інвалідному візку.
Змайстрував поруч із вуликами оздоровчі лежаки
– Майже пів року я пробув у лікарні. За той час стільки всього передумав, що й згадувати важко. А потім вирішив: батько був пасічником, тітка займалася бджолами, тесть тримав вулики, отже, – маю і я цим займатися.
Тим більше, що після смерті тестя тим займалася тільки теща, а їй було важко. Так я став бджолярем, – розповів чоловік.
Знайшовши заняття для душі, Діню став потрохи адаптовуватися до життя без ніг. Відразу його возив автомобілем швагро. А потім Діню переобладнав власні «Жигулі» під ручне керування і став сам собі господар.
Доки переймав ази «бджоляної науки», тримав по 17 – 20 вуликів, потім дійшов аж до 50-ти, а нині хазяйнує біля 33 вуликів.
– Самому було мені важко давати раду такому господарству, то помагав син, – провадить Діню. – А як син підріс і пішов, як-то кажуть, на власні хліба, то я прошу інших людей помагати, коли сам не справляюся з викачуванням меду.
На початках пасічник займався реалізацією меду та інших цінних продуктів бджільництва. А згодом дізнався про цілющі властивості лежаків, які встановлюються поруч із вуликами, і собі змайстрував таку «оздоровчу кімнатку».
Особливість її в тому, що бджоли помахами крил створюють вібрацію, яка позитивно впливає на нервову систему людини, стан судин та серця. А випари з вулика прополісу та воску покращують роботу дихальної системи.
«Можливо, Бог неспроста послав це випробування»
Хоча нині на ринку серед пасічників чимала конкуренція, втім Діню Канев (так нашого героя величати по батькові) охоче ділиться своїм досвідом бджолярства.
Каже, щороку має по декілька учнів, які трудяться з ним на пасіці, а потім започатковують власну справу.
– Коли треба, я їм і вулики змайструю, і рамки, і порадою допоможу, – зауважив чоловік.
Окрім того, Діню – серед активних членів братства бджолярів землі Волинської «Райовий стан». Попри свої фізичні особливості, Діню Канев не раз їздив разом із колегами-пасічниками на виставки. А ще – знаходив можливість погостювати в рідній Болгарії.
На запитання, чи не важко ось так – в інвалідному візку – працювати, чоловік зізнався:
– Звісно, що не легко. Але бджілки віддячують цілющими дарами, а ті додають здоров’я і стимулюють працювати, незважаючи на труднощі. От, буває, втомлюся так, що геть немає сили. Але вмощуся на лежак, посплю коло бджілок хвилин 10 – 15 – і вже повний сил та енергії, – усміхається оповідач.
А щодо власної трагедії – втрачених ніг – Діню міркує: можливо, Бог неспроста послав це випробування, бо саме воно допомогло знайти справу, яка приносить задоволення самому і дарує здоров’я іншим.
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
