Люди

Найбільше громадам «болять» низькі зарплати, заробітчанство і відсутність державної підтримки

Найбільше громадам «болять» низькі зарплати, заробітчанство і відсутність державної підтримки

Доки влада на верхах ділить портфелі, плете політичні інтриги та відпочиває на закордонних курортах, село живе своїми клопотами, радіє своїм маленьким перемогам і знає: що заробить – те й матиме.

Яскравим прикладом такого села є Одеради, що входять до Заборольської ОТГ Луцького району Волині, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

Аби на прикладі конкретних людей розповісти, чим живе громада, ми вирішили розповісти про його мешканців. А на запитання, хто із жителів заслуговує на увагу в газеті, нам відповіли: «Напишіть про нашу директорку школи! В Тетяни Євгенівни дуже хороша сім'я».

Сказано – зроблено!

 

Учительсько-медична династія

Почувши про інтерв'ю, Тетяна Угринович не відразу й погодилася. Мовляв, в Одерадах можна про кожну сім'ю написати щось хороше. Проте аргументи: «Не в кожній хаті – династія вчителів і медиків, і не в кожному господарстві – десять голів великої рогатої худоби» таки переконали.

– Ми з чоловіком – люди місцеві. Обоє – з Луцького району. Тільки я зростала у Піддубцях, а він – в Одерадах, – розповідає Тетяна Євгенівна.

Перш ніж стати вчителькою, пані Тетяна вагалася, який-то фах краще обрати: педагогічний чи медичний. Але приклад власних учителів так надихнув, що невдовзі наша героїня закінчила Луцьке педучилище, а потім – Східноєвропейський національний університет.

Щоправда, й від медицини «далеко не втекла». Адже в чоловіки собі вибрала лікаря (мама якого – вчителька).

– Перший педагогічний досвід я здобула в школі села Піддубці, де трудилася з 1991 року. А 2006-го мене запросили працювати в Одеради. Тільки вже на посаду заступника директора школи з виховної роботи, – продовжує Тетяна Євгенівна.

Оскільки в подружжя Угриновичів – троє дітей, то не завжди просто було поєднувати роботу, виховання двох доньок та сина, ще й вести домашнє господарство (бо коли в селі без нього?).

– Бувало, що спати випадало по дві-три години. А бувало, що й узагалі без сну, коли готувала якийсь звіт чи проєкт, – зізнається жінка. – Проте мені дуже пощастило з рідними. Чоловік-медик із власного досвіду знає, що коли професія вимагає, то на другий план відсуваєш особисте життя. Тому він із розумінням ставився до педагогічних буднів дружини. Завжди допомагали та підтримували свекри. Особливо коли діти були малі, а садочка в селі не було. Та й діти у мене так навчені, що як удома робота – стають і виконують.

 

Школа отримує гроші завдяки перемогам у проєктах

І от саме надійний сімейний тил та згуртований колектив школи допомогли Тетяні Угринович на високому рівні виконувати роботу заступника, а два роки тому – очолити освітній заклад.

– Ми, тобто вчителі, учні, батьки, пишаємося здобутками нашої школи. Завдяки участі в проєктах отримали фінансування на ремонт першого та другого поверхів будівлі, облаштували в закладі куточки Небесної сотні, бойової слави, «Історії сіл», відновили роботу музею-світлиці. У рамках проєкту нам виділили гроші з районного та місцевого бюджетів, за які ми закупили матеріали для ремонту. А виконання робіт провели силами вчителів та батьків.

 

Знання повинні допомогти учням заробляти гроші

Нині ж Одерадівська школа, яка з вересня вже має статус ліцею, обдумує, яким чином не лише передавати учням загальні знання, а й пропонувати їм ази професійної освіти: водія, приміром, чи перукаря.

– Аграрний напрям та сфера обслуговування – це найбільш затребувані в селі галузі. Тому хочемо, аби зі стін школи учні виходили з тими навиками, які допоможуть їм опанувати якусь із професій та заробляти гроші, – пояснює Тетяна Угринович.

Бо кому, як не їй, знати: в Одерадах яку б ти професію не мав, усе одно мусиш займатися і сільським господарством.

 

А жінку все одно тягне творити красу

– Чи не кожна сім'я в нашому селі обробляє поле, тримає худобу. Бо, щоб прогодувати сім'ю, вивчити дітей, однієї зарплати навіть учителям не вистачає, – відверто каже директорка школи. – Тож і моя сім'я тримає четверо корів, семеро телят, свині, на полі вирощує овочі та корми для худоби. Щоправда, мені, коли стала директором школи, не вистачає часу вести господарство (хіба на вихідні). А от свекор, чоловік (він уже на професійній пенсії) та син (який іще й устигає навчатися в медучилищі) справді фермерують.

Крім того, Тетяні Євгенівні дуже подобається займатися квітами. Тривалий час жінка на десяти сотках розводила до 50 сортів хризантем. Тож навіть обійстя школи в Одерадах тонуло у квітах.

– Минулої зими, щоправда, були такі морози, що хризантеми попідмерзали. Але на перспективу хотілося б відновити вирощування квітів, – ділиться планами жінка.

 

Сільський учитель розривається між  зошитами і домашнім господарством

Ну, а на запитання, що сьогодні найбільше болить жителям заборольської громади, Тетяна Угринович відповідає:

– Болить те, що держава не підтримує людей, які хочуть та вміють працювати на рідній землі. Якщо фермерам і дають кредити, то під такі відсотки, що ризикуєш потрапити в боргову яму. Навіть сільська інтелігенція має настільки скромні зарплати, що мусить розриватися між особистим господарством та учнівськими зошитами. Болить також те, що в нас тепер у кожній другій хаті – заробітчанин. І добре, якщо людина заробить грошей і повернеться в рідне село господарювати. А як ні?..

Проте одерадівці не втрачають віри. Кажуть, аби здоров?я було та війна закінчилася. А з усім решта якось упораються.

Оксана Бубенщикова

 БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: Волинь, луцьк, освіта, Інтерв'ю
В тему