Коли у 2022-му Мелітополь опинився під російською окупацією, життя місцевих жителів змінилося назавжди. Одним вдавалося виїхати, інші мусили доглянути літніх батьків чи рятувати майно й не могли покинути місто.
У сім′ї Попових дружина Наталя разом із дітьми виїхала з окупованої території, а її чоловік Сергій на трохи затримався: мусив допомагати батькам, наглянути за будинком, собакою та кішкою. І це рішення, на жаль, стало фатальним… Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Почалося з відмови від російського паспорта
За словами Наталі Попової, чоловіка неодноразово примушували отримати російський паспорт. Він категорично відмовлявся. Через це його тричі затримували російські військові та відвозили до так званого «ангару», де перевіряли й допитували. Через декілька днів відпускали, та після цього тиснули ще сильніше, розповідає «Громадське».
А 23 вересня 2023-го року Сергій перестав виходити на зв′язок. Це сталося того дня, коли російські військові зупинили його авто у Мелітополі, натягнули на голову мішок і кудись повезли.
Доки чоловіка катували в покинутій будівлі, рідні не знали, де він. За словами дружини, протягом п′яти місяців Сергія утримували у невідомому місці: морили голодом, влаштовували тортури струмом, навіть зачиняли у труні. Усе – заради того, аби Сергій підписав документи із зізнанням у співпраці з українською розвідкою, передаванні інформації про місця розташування російських військових.
Через рік, коли з′явилися фотографії із судового засідання, було видно: Сергій, який до викрадення важив близько 100 кг, схуднув майже наполовину. Щоб не втратити здоровий глузд, вишкрябував щось на стінах камери, згадував дати народження рідних, подумки повертався до сім′ї.
У приміщенні, де його насильно тримали, було дуже холодно. Жінки, яких утримували в сусідній кімнаті, просунули через щілину светр. Сергій розпоров його й із рукава зробив собі саморобну шапку, щоб хоч трохи зігрітися.
Урешті після багатомісячних катувань чоловік підписав необхідні окупантам документи.
Щоб припинити тортури, йшли на суїцид
Правозахисники наголошують: саме так – катуваннями і психологічним тиском – працює більшість кримінальних справ росії проти українців.
Виконувачка обов′язків керівниці департаменту документування Медійної ініціативи за права людини Лідія Тараш зазначає: українців місяцями утримують без зв′язку із зовнішнім світом, позбавляють їжі, води, піддають тортурам і так отримують необхідні свідчення, які для російських слідчих і стають головним доказом «винуватості». А інших просто не існувало.
Після отримання «зізнання» Сергія перевезли до тимчасово окупованого Донецька, а згодом – до Сімферополя. За словами дружини, кожне перевезення супроводжувалося приниженнями: полонених заводили до автомобіля наказували ставати навколішки і так не рухатися по п′ять-вісім годин поспіль.
У Сімферопольському СІЗО, як розповідав сам Сергій, ув′язнених регулярно били, спускали на українців службових псів. Один молодий полонений не витримав знущань і наклав на себе руки. Після цього всіх інших в?язнів вивели з камер і жорстоко побили, щоб ніхто більше навіть не думав про подібне.
11 жовтня 2024-го, майже через 13 місяців після викрадення, окупаційний суд виніс Сергію Попову вирок, звинувативши у «шпигунстві». Мовляв, він збирав інформацію про місця розташування військової техніки та особового складу російської армії й передавав її українським спецслужбам.
Сам Сергій спершу не хотів добровільно визнавати такі звинувачення, а тортури зробили свою справу. І нині українця утримують у виправній колонії № 4 міста пугачов саратовської області рф.
За словами Наталі, майже щодня у колонії вмикають російські пропагандистські пісні, змушують співати гімн, «Катюшу», «Офицеры» та «День Победы». За допомогою камер відеоспостереження адміністрація контролює, чи виконують в′язні ці накази.
Наймолодшій засудженій – лише 19-ть
Історія Сергія Попова, на жаль, не поодинока.
За даними Медійної ініціативи за права людини, станом на 2026 рік рф незаконно утримує щонайменше 2500 українських цивільних. Заступниця голови Верховної Ради Олена Кондратюк сказала, що реальна кількість може становити від 10 до 20 тисяч осіб, адже про багатьох досі нічого не відомо.
Правозахисна російська організація «Меморіал», яка сама зазнала переслідувань з боку влади рф, задокументувала щонайменше 562 цивільних українців, які перебувають у російських колоніях. Найбільше серед них – жителів Запорізької області.
Переважна більшість незаконно засуджених – чоловіки, однак є й жінки. Наймолодшій українці, яку нині судять за звинуваченням у державній зраді, лише 19 років, дослідив «Меморіал».
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець повідомляв: за роки російської агресії задокументовано щонайменше 695 різних форм катувань, які застосовувалися до українців. Полонених б?ють гумовими кийками та металевими трубами, катують електричним струмом, нацьковують службових собак, морять голодом і холодом.
Одним із особливо жорстоких методів є так звана «перукарня», коли під час примусового гоління людям зрізають не лише волосся, а й шматки шкіри. Будь-який крик або опір закінчується новими побоями чи ударами електрошоком. Не кажучи вже про антисанітарію, відсутність медичної допомоги та постійний психологічний тиск.
За даними правозахисників, у деяких колоніях ув′язненим забороняють сидіти вдень. Люди годинами змушені стояти, через що виникають тяжкі захворювання ніг, варикоз, виразки.
«Меморіал» також зазначає, що більшість українців відправляють саме до колоній суворого режиму, а умови утримання там нерідко є жорсткішими, ніж для засуджених за тяжкі кримінальні злочини.
Надія на повернення
Попри всі пережиті випробування, Сергій намагається підтримувати зв′язок із сім′єю. Іноді йому вдається надсилати дружині листи, у яких він пише власні вірші. Робити це непросто, адже адміністрація колонії постійно контролює українських в′язнів.
За час його перебування в неволі родина поповнилася ще одним членом – народився онук. Наталя згадує, що чоловік був безмежно щасливий, коли дізнався цю новину. «Він дуже хоче додому, побачити малечу й бути поруч із нами. А мені хочеться обійняти його й уже ніколи не відпускати», – каже дружина.
За інформацією українського омбудсмена Дмитра Лубінця, станом на кінець травня Україні вдалося повернути з російського полону 9260 громадян, серед яких 456 цивільних. Проте тисячі українських цивільних, серед яких і Сергій Попов, досі залишаються за російськими ґратами.
Тепер історії звільнених стають свідченнями про системне переслідування мирного населення на окупованих територіях, застосування катувань і незаконне засудження за сфабрикованими обвинуваченнями. Для родин полонених кожен день очікування – це боротьба за надію, а для міжнародної спільноти – ще одне нагадування про необхідність докладати всіх можливих зусиль, щоб цивільні заручники повернулися додому.
Ніна Грицюк
Фото: inkorr
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
