У Смідині вчителі-пенсіонери Людмила Івануха та Володимир Козачук назбирали пів тисячі слів, яких немає в словниках, але часто вживаються місцевими.
Про це педагоги розповіли Суспільному.
Людмила Івануха — вчителька української мови та літератури на пенсії. Каже, що усе почалося з того, що в селі Смідин приблизно шість років тому громада зініціювала видати книгу про багату історію села та їхні незвичні традиції.
Їй, як вчительці української мови із 40-річним стажем, запропонували зібрати діалектизми.
"Воно гріє людину оте слово, розумієте? Воно не нормативне, але воно з тої малої батьківщини, теплом від нього віє", — розповіла жінка.
Людмила Івануха за цей час списала пів зошита. І щодня в розмові з односельчанами, каже, знаходить щось нове.
"Сьогодні свіженьке осьо: прензель — то щітка для підбілювання. А прензелювати, то прензелює, тобто йде! Або слово "скіминне" – жадібне. Отеє дитє таке скіминне, таке скіминне. Ну ніколи нікому нічого не дасть", — каже жінка.
Цікавість до справи виявив і колишній вчитель російської мови та зарубіжної літератури на пенсії Володимир Козачук. Він також колекціонує назви місцевих урочищ та записує прізвиська, які місцеві дають один одному.
"Троянда, Теребениха, Дідьочко, Чипель, Читанка, Чикаго, Юменчик, Яних. І таких більше трьохсот. А ціла родина, вони — Бакайчики, Горики, Душманові, Захаришині, Іваншині, Комерики, Китайці, Капрончики, Касяни", — говорить колишній вчитель.
Зі слів голови Смідинської громади Оксани Піцик, у селі є чотири діалектні слова, які місцеві вживають найчастіше і такі, що одразу помічають приїжджі.
"Майти, відомо, бигма і бодайчинє. Це такі вставки. "Майти" — це мабуть, воно має інтерпретації в різних населених пунктах. Відомо — це в контексті ми вживаємо, що ніби ти там знаєш, можна подумати. Це тільки місцеві вміють правильно його застосувати", — говорить голова.
Зі слів Людмили Іванухи і Володимира Козачука, усі зібрані за роки діалектизми хочуть розмістити у книзі про село.
Як розповіла Оксана Піцик, через повномасштабну війну, бюджет громади нині обмежений, але є намір допомогти видати книгу про історію села та нематеріальну спадщину.
"Завдяки тому, що в нас не було індустріалізації, в нас збереглися різні автентичні речі. Але ми чомусь їх не цінуємо і не вважаємо, що це щось особливе. А воно відходить з часом. Ми таким чином хочемо звернути увагу саме на нашу місцевість", — додала голова громади.
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
