Залишалася українкою там, де це заборонено! Мова йде про Юлію Качулу – українську вокалістку, журналістку, авторку пісень, викладачку та невтомну громадську діячку із Криму, яка, попри окупацію і масове зросійщення, ризикуючи собою, прагнула зберегти там рідні культуру і мову.
Коли почалася велика війна – їй довелося залишити рідний дім і справу свого життя. Нині вона знайшла прихисток на своїй малій батьківщині – Волині, звідки родом її батько – відомий автор пісень та виконавець – Віктор Качула.
Навчала українських пісень дітей росіян і білорусів
Майже від самого народження Юлія жила у Криму. Народившись в сім’ї відомого поета-пісняра, який родом із Волині, Віктора Качули та вчительки української мови та літератури Галини Володимирівни, Юля ще змалку тягнулася до творчості. З юних літ виконувала авторські татові пісні на різноманітних всеукраїнських конкурсах і ще тоді зрозуміла, що пісня – це її покликання, крила для її душі.
– У мене батько з Волині. Але в студентські роки він переїхав у Крим. Там виросла і я. Але так сталося, що свій край, звідки моє коріння, – Волинь, я пізнаю тільки зараз, коли мені 34 роки. Пам’ятаю, в дитинстві приїжджала сюди до бабусі, пасла корів, пила свіженьке молоко. Ще пам’ятаю, бабуся із дідусем завжди співали, мали до цього хист, десь вони, вочевидь, також заклали у мене любов до музики. Спочатку я виконувала пісні батька – він автор пісень і музики. Близько 20 років тато був редактором єдиної в Криму української газети «Кримська світлиця», – розповідає Юлія Качула.
У 2014-ому під час анексії Юля переїхала до Польщі. У той рік вона якраз закінчувала університет в Києві і повернутися додому не змогла – було надто важко зробити це морально. У Польщі Юлія теж займалася культурницькою роботою, співала в греко-католицькому храмі, займалася з дітками. Але довго бути за кордоном не змогла – серце кликало її додому, тому вирішила повернутися на півострів. Заснувала там школу вокалу «Vocal Recovery» і створила проєкт «Діти Криму». Разом із вихованцями записувала пісні українською, знімала відеокліпи. Звучить неймовірно, але займалася Юлія із дітьми абсолютно різних національностей: кримськими татарами, білорусами, росіянами і навіть корейцями! Це діти прогресивних і освічених батьків, які хотіли повноцінного розвитку для своїх чад.
– Ми не просто співали вже готові пісні, ми самі їх записували, ми самі знімали кліпи. З потужних наших робіт – це духовний гімн кримських татар «Ґюзель Кирим», перекладений українською мовою. Зняли ми і кліп на цей гімн. Це робота, якою я дуже пишаюся. Таким чином, я тримала українське небо у Криму. Хоч у мене було мало однодумців і мало підтримки, мені допомагали батьки діток, із якими я займалася. Багато моїх рідних і друзів «відійшли», так би мовити, стали чужими, – продовжує Юлія.
«За українську мову просто серед вулиці могли б прибити…»
Не маючи змоги самій співати у рідному Сімферополі, Юлія їздила містами рідної держави і виливала свій біль за вкрадений дім у піснях. А в 2019 році вона навіть стала володаркою гран-прі Всеукраїнського фестивалю співаної поезії та авторської пісні «Оберіг-2019», який проходив у Луцьку. Виконала пісню «Накримилось» – гімн справжніх кримських українців, у якій автор дорікає півострову за те, що він вигнав матір Україну зі свого дому. «Не та мати, що родила, а та мати, що ростила... що ж тобі, невдячний сину, було мало...»
Через свою діяльність жінка завжди була «під прицілом» відповідних структур, за нею стежили. А також постійно перешкоджали її роботі – вона часто змінювала приміщення для занять через те, що багатьом «муляла» українська мова. Або ж Юлії запрошували таку ціну за оренду, яку вона просто не могла потягнути.
– Крим дуже різношерстий, там багато людей різних національностей. І якщо до окупації там були люди, які розмовляли українською, то після це вже було табу. В мене мама працювала в школі, вона не змогла там залишитися і виїхала. Її до ФСБ тягали за слово «Україна». Діти пожалілися батькам, а батьки – це здебільшого «понаїхавші» агенти ФСБ, Крим зараз набитий цим всім. Та попри все я залишилася з українським паспортом і не змінила громадянства. Я, звісно, публічно не розмовляла українською, бо мене просто посеред вулиці могли б прибити та й усе. І кожного, хто б це зробив, там би вважали героєм, – каже Юлія.
Працює з дітками у волинському селі
Коли почалася повномасштабна війна – у Криму стало нестерпно. Злякалися і самі батьки, дітей яких Юлія навчала, вони попросили взяти паузу. Вона їх розуміла. А згодом, аби врятувати своє життя, вирішила виїжджати звідти.
– Ми сказали, що виїжджаємо як туристи, їдемо подивитися росію, Грузію. Взяли квиток на сочі і вже звідти до владикавказа, далі в Грузію і звідти сюди – на материкову Україну. З росії в Грузію було дістатися важко, бо ж ви пригадуєте, як масово туди виїжджали росіяни, втікаючи від мобілізації. Уявіть лишень, квиток з Тбілісі до Варшави потягнув аж 550 доларів на одного. Ну де людині взяти такі гроші? Тому багато хто реально обмежений, аби врятувати себе, – продовжує наша героїня.
З кінця вересня домівкою для Юлії стала рідна для неї Волинь – село Рудка-Козинська. Жінка ділиться, їй, звиклій до сонця і тепла, важко призвичаїтися до наших погодних умов, але тут її гріють серця добрих людей. Ще її вразило, що тут багато церков, багато людей, які вірять у Бога і щиро моляться за перемогу. Довгий час по приїзді на Волинь Юлія ловила себе на думці, що вона може вільно розмовляти рідною мовою і не оглядатися… Також по приїзді почала шукати роботу. Так сталося, що в селі якраз три роки шукали художнього керівника у Будинок культури. А приїзд Юлії став справжнім подарунком долі.
– Я вирішила працювати з тими дітьми, які живуть у цьому селі. Уже в нас були свої дебюти. «Вільні духом» – саме таку назву я обрала для свого колективу юних співаків. Ці діти дуже талановиті. З кримчанами різниця колосальна – малі волиняни відкритіші, – каже.
Та хоч би як добре їй на Волині, Юлія планує повернутися до Криму навесні, коли, на її думку, півострів буде українським.
– Напевно, ніхто так не молиться за звільнення Криму, як я! Звісно, я повернуся і буду там продовжувати об’єднувати державу за допомогою пісень і творчості, дитячих проєктів. Діти Волині дуже мріють познайомитися з дітьми Криму і зробити щось спільне разом. Тож все цікавіше тільки попереду, – завершує Юлія.
Ірина Бура
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
