«Найстрашніше було чути цілодобово, як катують інших», - колишній полонений у Херсоні

У Херсоні в ізоляторі тимчасового тримання на вулиці Теплоенергетиків російські військові катували людей.

Прокуратурі наразі відомо про 43 випадки, але думають, що їх буде значно більше. Максим Негров тут зустрів свій 45-й день народження. Людмила Медведєва щодня бачила, як сюди привозили людей з мішками на головах, а потім чула їх крики. Херсонці свідчать — російські окупанти катували тут людей, - пише Суспільне.

"Найстрашніше було чути цілодобово, як катують інших. Це були страшенні крики". Максим Негров, колишній полонений херсонської катівні

15 березня на мене оголосили полювання, як я зрозумів. Мене викрали вночі і я зрозумів, що потрапив сюди. Коли везли була розмова й я почув "Его везут на Теплоэнергетиков". Потім, коли вже потрапив безпосередньо у камеру і коли в мене зняли мішок з голови, я зрозумів, що знаходжуся в приміщенні тимчасового утримання.

Мене забрали, бо я колишній військовослужбовець та учасник бойових дій на сході України. У них були списки, з якими вони заїзжали безпосередньо в Херсон, і вони відпрацьовували майже усіх учасників бойових дій.

Мене утримували тут понад 3 тижні. Вночі завезли, познімали все, що можна — годинник, взуття, кинули у камеру, а зранку почалися допити, й в цілому вони відбувалися майже кожного дня.

У березні до нас відносилися відносно "лайтово", нас ще не страшенно катували, не страшенно били, тому що російські військові відчували себе тут ніби господарями. А коли Рух опору почав протидіяти окупантам, то вже ставлення до бранців було нестерпно жорстким. Нас тільки били і катували, але ми чули, що відбувається кожного дня, — все страшніше, й страшніше, й страшніше.

Усіх, хто туди потрапляв питали про взаємодію зі спецслужбами України та розвідувальними органами і чи маємо ми плани з реалізації заходів Руху опору.

Перелічувати всі безпосередньо способи катування я не буду, бо це буде несправедливо до тих, хто ще зараз знаходиться в полоні, кого вивезли з Херсона. Останні місяці це був взагалі повний жах, можете запитати мешканців навколо, які крики вони чули безпосередньо звідси.

Вони не змогли дізнатися від мене про мої зв’язки з Рухом опору. Тут для усіх робиться однаково — ніхто не відпускав за паркан, знов одягали мішок на голову, вивозили десь в поле або на околиці міста, казали рахувати до 30-ти та тільки після цього дозволялося зняти шапку та зорієнтуватися, де ти знаходишся.

Всім, хто знаходився у тюрмі, намагалися навіяти, що вони планують замах на гауляйтера, співпрацюють з розвідувальними органами України або зі спецслужбами України.

Березень і квітень спати інколи давали. Не дозволялися передачі, не дозволялося жодних зв’язків з родинами, друзями й таке інше. Я знаходився у камері один, не допускали нікого, з харчування був тільки пакетик швидкорозчинної каші і це було 300 грамів їжі на добу. Потім, вже пізніше, був один пакетик на 2-3 доби.

Казали, що Київ впав, Харків впав, у місті Лева вже знаходяться громадяни Польщі. Але ми розуміли, що це все була фігня, бо через відкриті вікна бачили, як працює наша арта. Для нас це було головніше.

Спочатку я потрапив в якийсь інший підвал, думаю, це було приміщення колишнього апеляційного суду або підвал обласної адміністрації. Ти знаходишся на якомусь стільці, руки зв’язані, на голові шапка. І коли щось не подобається, то був електрошокер, яким били в район шиї й вух. Це був початок. Найстрашніше було чути цілодобово, як катують інших. Це були страшенні крики, для мене це було найстрашніше.

У квітні після звільнення мене підтримувала родина, мене чекала донька, я намагався відновитися психологічно. Але я колишній учасник бойових дій і для мене відновлення не було страшним. Сюди привозили усіх — причетних до Збройних сил України, до правоохоронних органів, активістів, журналістів, тобто усіх з громадянською позицією. Але найперше, що цікавило — це зв’язки зі спецслужбами та розвідкою.

Ми знаходилися в камері з розв’язаними очима, але кожен виклик на допит нас нагинали, одягали шапку, руки назад і у такому нахиленому стані нас пересували зі замотаними очима. Росіяни ненавиділи усе українське, і вони виконували наказ — це був мікс, не можна сказати, що вони не хотіли цього робити. У мене була ручка, я намагався малювати на стіні в камері позначки скільки днів я тут знаходжусь.

У Херсоні виявили чотири катівні та ще сім місць, де утримували полонених — прокурор

У Херсонському ІТТ утримували людей за надуманими мотивами. Прокуратурі вже відомо про 43 такі випадки, розповів прокурор області Володимир Калюга.

"Ми розуміємо, що їх буде набагато більше, коли ми проведемо слідчі дії відповідні і зможемо працювати зі свідками та потерпілими. Фактично, про тортури, які нам стало тут відомо, — це й побиття кийками, дерев’яними та резиновими; це і застосування електроструму, це зв’язування й одягання протигазу й таке інше", — розповів прокурор.

"Ми вже встановили, що таких центрів у Херсоні було 4 і ще 7 місць незаконного утримання громадян, які не мали статусів катівень", - додав він..

За словами прокурора, саме в цій катівні даних про загибель від тортур ще немає. Відомо лише про тих, що вижили

"Наприклад, на звільненій Бериславщині, ми знаємо що в одній з катівень дві людини загинули від побиття. По цій катівні ще немає таких даних. Кожного дня реєструється та виявляється не менше 70 воєнних злочинів. Загалом Херсонська прокуратура здійснює процесуальне керівництво більше 5000 таких кейсів", — сказав Калюга.

Також він розповів, що були випадки коли полонених відпускали та гнали їх на мінні поля. Бувало випускали, коли родичі добивалися, вимагали віддати полоненого.

"Бували випадки, встановлені нами, коли людина поверталася з такого місця та вмирала дома, оскільки була сильно побита. Так що, жахіття таке є по всій області. Те, що ми вже обстежили і документуємо це в селі Біляєвка у Бериславському районі, в Архангельскому, в Олександрівці й зараз от в Херсоні", — розповів прокурор.

"Когось коли випускали то вони не знали куди йти, як їх звати та де вони загалом". Людмила Медведєва чула, як катували херсонців

Будинок херсонки Людмили Медведєвої розташований напроти катівні на Теплоенергетиків. Жінка бачила там багато техніки, багато людей, яких привозили в наручниках, з мішками на голові.

"Їх утримували, питали, приміняли різного фактору насилля: фізичного, морального. Хто як міг так і тримався. Жити при цьому в вільній Україні 30 років і потім таке — це нетерпимо", — каже Людмила.

Жінка розповіла, як з катівні виходили чоловіки, 40-50 років, замучені, не знали як їх звати.

"Привозили замотаних, з мішками на голові, швидко відкрили двері, завели, далі нічого не бачила. Що з ними далі було, не знаю — хтось вийшов, хтось ні, але катували страшно", — згадує Людмила.

Вона розповіла, що в Херсоні люди протистояли російським окупантам, хто як міг.

"Всі, кого я знаю, були проти референдуму. Багато людей виїхало, багато не ходили. До мене приходили, питали чи я піду на референдум. Я сказала, що в мене є паспорт України, іншого мені не треба. Питали, чого я так балакаю, а я кажу "я жінка, а не політик, балакаю, як думаю". Я не боялась", — розповіла Людмила Медведєва.

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.