Смерть в кожному дворі та постійне приниження від окупантів: спогади маріупольця, який ледве вибрався з окупованого міста

Сім'я маріупольського підприємця та пауерліфтера Артема Нікітенка понад два місяці провела у блокаді російських окупантів. 

Маріуполець розповів Newsroom про те, як сім'ї вдалося вижити в місті, що знищується росіянами, і пройти жорстку фільтрацію, щоб виїхати.

Людям вдалося вибратися в Запоріжжя останнім евакуаційним коридором, який координували представники ООН та Міжнародного комітету Червоного Хреста.

Весь двір згорів, крім одного під'їзду

Артем із дружиною та двома синами жили в західній частині міста. Коли почалася повномасштабна війна, сім'я вирішила не їхати. Каже, ніби влада заявила про те, що Маріуполь надійно захищений. 3 березня через обстріл у будинках зникла електрика, інтернет, вода, а потім і подача газу. Люди почали готувати їжу на вулиці на багаттях. Для цих цілей використовували дерев'яні піддони, які знаходили у вже спустошених супермаркетах та на складах.

«По-справжньому страшно стало 8 березня, коли в нашому дворі чоловікові відірвало ногу. Ми зібрали речі, їжу та переїхали до ще однієї квартири нашої родини до центральної частини міста, де було відносно спокійно. Але через три дні військові дії почалися і там», — згадує Артем.

На під'їзді до центру Маріуполя стояли бійці Збройних сил України.

«Те, що розповідають з російського боку, що українські військові обстрілювали житлові будинки та брали мешканців у заручники – цілковита брехня та наклеп. Ми прожили з ними близько 20 днів. Це герої, ми ними захоплювалися. Ніхто не прикривався мирними жителями, це цілковита маячня. 

Якщо нам треба було вийти з дому, військові завжди говорили, коли найбезпечніше це зробити. Насильно нас ніхто не тримав. Коли ми пропонували хлопцям чай, каву чи солодощі, вони завжди відмовлялися, казали, що краще віддати шоколадки дітям», — розповідає Артем.

Цей період він називає найстрашнішим у житті.

«Росіяни бомбили місто авіацією, стріляли з артилерії та танків. Підвал у нашому будинку був зовсім не обладнаний, разом із дітьми ми сиділи у квартирі. Нас дивом бог уберіг, бо весь двір повністю згорів і лише один наш під'їзд залишився цілим. Ми прокидалися вдосвіта від гулу літаків. 

Після того, як вони відстріляються, починала працювати артилерія, потім у двір летіли міни, потім пішла піхота. В останній тиждень нашого перебування у місті рашисти почали стріляти з кораблів. Оскільки ми не мали ні зв'язку, ні інтернету, ми не знали, що вже відкривалися гуманітарні коридори і з міста можна було виїхати. А наші автомобілі повністю згоріли», – розповів Артем.

Коли перебувати в центрі вже стало неможливо, жителі, що залишилися, зібралися в колону і під білим прапором пішки перейшли проспект Миру у бік західної частини міста, яку на той час вже окупували рашисти. Артем із дружиною та дітьми хотіли повернутися до своєї квартири, але вона виявилася знищеною. На щастя, уціліла квартира батьків, у ній усі й оселилися.

За їжею пускають під гімн Росії

Коли до єдиного працюючого продуктового магазину в Маріуполі прилетів снаряд, і він перестав працювати, люди почали купувати продукти у мешканців приватного сектору. Іноді своєю продукцією ділилися підприємці. Гуманітарну допомогу від України до міста не пропускають, а російська «гуманітарка» є однією коробкою їжі, яку необхідно розтягнути на цілий місяць, хоча продуктів із натяжкою вистачає на тиждень.

Згодом торгівлю продуктами налагодили заповзятливі місцеві жителі, які пішли на співпрацю з окупантами. Продаж із фур організували на виїзді з міста, на території ТЦ «Метро», де окупанти відкрили штаб «Єдиної Росії».

«Це жахливе видовище. Сотні людей довго тримають як худобу біля штабу, а потім під гімн Росії запускають величезний натовп до машин, де всі, штовхаючи один одного, стають у черзі, щоб купити води, хліба чи яєць», - розповів Артем.

Поряд утворився стихійний ринок, де перекупники продавали дорожче вже куплене в чергах.

Величезною проблемою була відсутність питної води. Сім'ю Нікітенків врятувало те, що неподалік будинку знаходяться джерела. Після звільнення маріупольці навіть хочуть встановити тут хрест.

Артем згадує, що кожен вихід із дому перетворювався на спецоперацію. Подружжя ходило за їжею або водою тільки по асфальту, обминаючи міни, трупи, відірвані людські кінцівки.

«У Маріуполі немає двору, де не було б хрестів (людей ховали, де доведеться. — Ред. )», — додає Артем Нікітенко.

Також люди взяли за правило всі цінні речі та телефони залишати вдома.

«Нас із дружиною намагалися пограбувати чеченці. Влаштовували обшуки, шукали телефони, гроші. Ми ходили в тому самому одязі, щоб не привертати до себе уваги», — розповів Артем.

Роздягають до трусів

Вийти на зв'язок маріупольцям вдалося лише отримавши сім-карту від окупантів російського оператора «Фенікс», проте інтернет був настільки поганий, що дізнатися про заплановану евакуацію було неможливо.

Уранці 7 травня, вийшовши з дому у пошуках інтернету, Артем бачив чергу на евакуацію. Сім'ї вдалося впхнутися в автобуси до Запоріжжя, які спочатку відвезли людей до села Безіменне.

«Як я пізніше дізнався від волонтера, це був найжорсткіший фільтраційний центр окупантів, на кшталт гетто. Це величезне наметове містечко, де люди живуть в антилюдських умовах, очікуючи на фільтрацію. Там величезні колони машин, що стоять на тижні. Оскільки ми їхали під егідою ВНН та Червоного Хреста, нас почали фільтрувати одразу», - розповів Артем Нікітенко.

Процедура тривала з 23:00 до 5:00 ранку, і вона однакова для всіх, крім дітей віком до 14 років.

«Спочатку людей з автобусів виганяють надвір у дуже жорсткій формі, з матами, образами та приниженнями. Чоловіків, жінок та старих ділять в окремі черги. Кожну групу проводять через готельний намет, куди треба взяти свої речі. У кожному наметі сидять близько десятка військових. Усі різні, у різній формі і чинять різний психологічний тиск. 

Є бульдоги, які зачіпають плечем, чіпають, загрожують. Мені казали: «Ми тобі зараз с*ка коліна прострелимо, тварюка ти націоналістична, ми тобі ніс зламаємо і нікуди ти не поїдеш, тут залишишся, а діти твої поїдуть. Ти думаєш, що у Запоріжжі везуть, та ми вас у Магадан веземо». Друга частина перевіряючих спілкується нейтрально, і ще троє людей спілкуються гранично ввічливо та інтелігентно. Одні заганяють тебе психологічно, інші намагаються витягти потрібну інформацію»,

Під час перевірки вивертають усі сумки. Далі кожного роздягають до трусів, жінок просять приспустити спідню білизну. Все це супроводжується погрозами, образами та жорстким психологічним тиском. Окупантів цікавлять татуювання.

«У мене татуювання є, достатньо. І я пояснював, що кожна з них означає», - розповів маріуполець.

Наступний етап – перевірка гаджетів.

«У мене був із собою ноутбук, який я забув почистити. У ньому збереглися підписки та вкладки на Зеленського, Арестовича, інформаційні канали про війну. Їм це дуже не сподобалося, мене дуже довго тримали через це і казали, що я подвійний агент, - розповів Артем. — Ще маю родича у ЗСУ, я дуже боявся і приховував цей факт. Я видалив цю людину з усіх соцмереж, і вона мене теж скрізь заблокувала».

Вербують прямо у фільтраційному таборі

При «фільтрації» кожної людини рашисти пробивають по базах даних. Крім перевірок, українцям у фільтраційних таборах пропонують перейти на бік Росії. Артем докладно розповів, як це відбувається.

«На вулиці біля наметів ходить приємної зовнішності інтелігентний молодик, не у військовій формі. Він запитує: «У кого є вища освіта», потім цікавиться політичними поглядами, думкою про те, що відбувається в Україні. У процесі діалогу демонструє папірець, на якому написано: «Як ви вважаєте, чи є в автобусі воїни ЗСУ». Я відповів, що, як на мене, ні. Потім запитав, чи хотів би я співпрацювати з РФ. Коли я відповів негативно, сказав: "Ми вас все одно знайдемо", і наостанок: "Ми будемо за вами стежити".

Після всіх принижень людей заводять до іншого намету, де знімають відбитки пальців, долонь та фотографують з різних боків. Одночасно запитують про те, хто ти, де жив, працював, про членів сім'ї, чому і куди їдеш, чому не залишаєшся, і продовжують вербувати, пропонуючи переїхати до Росії.

Дізнавшись, що Артем Нікітенко чемпіон України у жимі лежачи та рекордсмен Європи, пропонували їхати виступати до Росії. А коли з'ясували, що маріуполець тренувався у тому ж залі, де займалися бійці «Азова», довго розпитували, з ким із них знайомий.

Вся інформація про тих, хто виїжджає, записується в рапорт, після чого МНСник вносить до списку на евакуацію. Одночасно забирають на перевірку телефон, який окупанти приєднують до свого комп'ютера.

«Легко бути патріотом, коли ти перебуваєш у безпеці. Коли ти стоїш там, і тебе оточує натовп людей зі зброєю і тобі прямо тут і зараз загрожують фізичною розправою та розлучитись з дітьми, я був змушений бути нейтральним до всіх. По-іншому мене не випустили б», — зазначив Артем Нікітенко.

Представники Червоного Хреста приєдналися, коли людей запустили в автобуси після «фільтрації».

Фото – Артем Нікітенко

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.