Ростовський командир взводу окупантів, який зараз дислокується в Маріуполі, розповідає телефоном своїй дружині, що вони готують тритонні сюрпризи з неба.
Про це відомо з перехоплених СБУ розмов. Міноборони росії вже втретє виставило захисникам Маріуполя вимогу скласти зброю. І вже втретє отримало відмову. hromadske поговорило з патрульним поліцейським Данилом, який захищає Маріуполь з першого дня повномасштабного вторгнення і зараз разом з усіма іншими захисниками боронить місто. Далі — пряма мова.
Я переселенець із Донецька. 2014-го виїхав у Маріуполь, потім став військовим окремої артилерійської бригади, три роки був в АТО. Після цього повернувся до Маріуполя: тут у мене багато родичів, це моє друге рідне місто. А 2019-го вступив до лав Патрульної поліції.
Щодо контролю майже всього міста (росіянами — ред.) — це правда. Ми тримаємо форпост, про який я не можу багато розповісти. Мій начальник управління патрульної поліції Маріуполя Михайло Вершинін воює пліч-о-пліч зі мною. Зараз він на лікуванні після важкого поранення, іде на поправку, скоро буде в строю. Про нас знає і керівництво Нацполіції. Загалом нас залишилося троє патрульних поліцейських — крім нас з Вершиніним є ще патрульний Святослав з позивним «Хитрий». Ми разом з АЗОВом, Нацгвардією, прикордонниками, Нацполіцією і Збройними силами — це тепер єдина бойова одиниця.
Як нам можна допомогти? Ми в оточенні. Окрім слів підтримки, на жаль, ніяк не допомогти.
Чому я досі в місті? Бо це — моє рідне місто. Вже один раз я залишав свій дім, вдруге не хочу, тож будемо боротися до кінця! Можливість була вийти (з міста — ред.), але як я буду дивитися в очі своїм побратимам, з якими стою пліч-о-пліч?
Міста Маріуполя більше немає, є тільки руїни й більше нічого. На це дуже боляче дивитися, але це й не дає кинути зброю… Я вже втратив свою бабусю тут, багатьох побратимів. Бабуся моя — місцева, з Маріуполя. Вона померла від пневмонії в укритті.
Щодо сьогоднішньої пропозиції росіян здатися (уже втретє російські війська пропонують оборонцям Маріуполя здатися, обіцяючи натомість життя і поводження в межах Женевської конвенції — ред.) — ми вже знаємо ці пропозиції по Іловайську (2014-го обіцяли зелений коридор, а натомість обстріляли колони українських військових, котрі виходили з Іловайська — ред.), тож будемо триматись і виконувати накази, які дає керівництво оборони міста. Це позиція всіх оборонців Маріуполя, які тут залишились. У полон здаватись ми не будемо.
Як я розумію зараз своє завдання? Виконувати бойові накази, тримати оборону.
Скільки тут сил противника? Важко порахувати, їх тут просто орда.
Які в мене зараз думки?.. Дуже багато думок, словами не описати. Найбільше бажання — вижити та відбити місто повністю. Настрій у нас бойовий, хоч і трішки втомились. Останнім часом дуже багато навантажень і мало можливостей відновити сили. Але адреналін тримає нас у строю.
Передайте на велику землю, що Маріупольська фортеця тримається. Маріуполь — це Україна!
А сьогодні Данило написав у своєму твіттері пост:
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
