Родина Іовенків мешкає у Варшаві вже 5 років.
Вони встигли освоїтися у чужій країні і навіть започаткувати невеличкий власний бізнес, але рік тому зіштовхнулися з дискримінацією українців у Польщі. Їхню 13-річну донькузвинуватили у крадіжці та піддали приниженню і знущанням, розповів OBOZREVATEL.
Про розвиток історії 13-річної Маргарити, пошуки справедливості її рідними та дискримінацію українців у Польщі.
Випадок із неповнолітньою українкою стався у столиці Польщі у січні цього року. 13-річна дівчина пішла до супермаркету "Бедронка", куди її відправив тато за продуктами. Там Маргариту затримали, начебто за крадіжку упаковки презервативів. Охоронець завів дівчину до підсобного приміщення, почав фотографувати і погрожувати. Директорка магазину, яка стала свідком цього, на ситуацію ніяк не відреагувала.
"Співробітники магазину викликали поліцію. На виклик прибули поліцейські, чоловік та жінка. Вони скували Марго руки за спиною, наче вона не переляканий підліток, а затята рецидивістка, і повезли до нас додому. Коли приїхали до нашого під’їзду, поліцейські зі словами "Ми тобі не носильники" почепили дитині її важкий шкільний рюкзак на скуті і вже посинілі руки – і змусили нести на 4 поверх, де ми живемо… Коли зайшли до квартири, вони не представились. І відмовлялися зняти кайданки, поки я не підписав папір, що дитину мені передали цілою і неушкодженою", – пояснив чоловік.
За словами Антона Іовенка, після того, як правоохоронці пішли, він провів з донькою серйозну розмову і просив зізнатися у крадіжці, на що вона сказала, що нічого не брала, тож батьки вирішили захищати Маргариту за будь-яку ціну.
У Польщі за дрібні крадіжки передбачена адміністративна відповідальність, якщо сума вкраденого не перевищує 500 злотих. У більшості випадків справа до суду не доходить. Якщо польську дитину спіймали на крадіжці, батьки сплачують суму вкраденого, проводять з дитиною профілктичну бесіду і забувають про те, що сталося.
У випадку Іовенків все відбувалося по-іншому. Оскільки ані Маргарита, ані її батьки зі звинуваченнями не погоджувалися – все мав вирішити суд. Через карантин судовий процес дещо затягнувся, але зрештою у серпні 2020 року суд визнав дівчину невинною.
"На суд приїхав тільки я. Ніхто з тих, хто звинувачував мою доньку, не прийшов. Саме засідання тривало кілька хвилин. Суддя просто подивилась відео з камер спостереження в магазині. Там зафіксовано, як Марго просто брала з полиць то один, то інший товар – і потім ставила на місце. І ніде, на жодному кадрі не зафіксовано, аби вона щось забрала. Суддя сказала, що справа закривається за відсутністю доказів вчинення злочину. Попередила, що справу буде закрито за 7 днів і що в базі про неї навіть згадки не лишиться. І сказала, що я можу їхати додому і забути про ті звинувачення", – розповів батько дівчинки.
На суді батько вперше побачив запис з відеокамер, хоча раніше він звертався до адміністрації магазину і до поліції з проханням показати відео з камер спостережень і йому відмовили. Чоловік розповів, що коли він вперше прийшов до поліції з проханням показати відео і пояснити, чи не перевищили правоохоронці службові повноваження, коли закували дитину у кайданки – його просто вигнали. Як розповідає Антон, вони заявили "ти нічого не доведеш" та "ніякого відео ти не побачиш ніколи".
"Вони забрали дівчинку в ту будку. Охоронець там знущався з неї морально. Це видно. Він фотографував її. А вона стояла – і тремтіла. Це видно навіть через камеру… І поліція. Вони ж могли подивитися спершу відео з торгової зали. І переконатися, що дитина ні в чому не винна. Але вони не стали цього робити. Вони надівали на неї наручники. Скували руки за спиною, як небезпечній злочинниці. Кинули в машину – і повезли додому. Поліцейський ще й всю дорогу її тримав. Як він потім пояснював: "Щоб вона у вікно не вистрибнула". Потім, до речі, вони постійно змінювали версії – від того, що жодних наручників не було, до того, що їх на Марго наділи, бо в неї не було з собою мобільного телефону", – ледве стримуючи емоції, розповів Антон.
13-річна Маргарита виїхала з Польщі після цього випадку і вже кілька місяців живе в Києві з бабусею.
За майже рік з того часу чоловік написав десятки листів та звернень – куди тільки можна.
"Консулат України в Польщі – казали, що щось роблять. Офіційної відповіді чи оцінки ситуації не було. Звертався до омбудсменів обох країн. Польський уповноважений з прав людини порадив звернутися до поліції, його український колега – послав до консула, бо, мовляв, не уповноважений захищати інтереси українців поза межами України. Омбудсмен у справах дітей у Польщі до цього часу офіційної відповіді не надіслав. Маю неофіційну інформацію, що вони детально вивчають ситуацію, щоб дати оцінку", – перераховує Антон Іовенко.
Чоловік також звернувся до Українського дому у Варшаві, писав президентові Спілки українців у Польщі, звертався до різних українських політиків та партій, але якоїсь допомоги у цій справі так і не отримав. Зрештою Антонові вдалося через суд змусити прокуратуру розслідувати ситуацію з його донькою. І цим спровокував завуальовані погрози на свою адресу.
"Управляюча та охоронець магазину звинувачують мою родину в тому, що ми крадемо спеціально, що ми – аферисти. А прокурор неофіційно радить нам "втихомиритись", вона – на боці тих, хто ображав мою дитину. Вона відкрито нам заявляла, що ми аферисти та крадії. Прокуратура нічого не робить, а тільки зволікає зі справою", – переконаний чоловік.
Антон Іовенко говорить, що за 5 років проживання у Польщі не відчував до себе упередженного ставлення з боку поляків і лише по відношенню до своєї доньки відчув "українофобство" з боку окремих представників Республіки, а після цього почав все частіше помічати недоброзичливе ставлення до українців.
"Я хочу, щоб мої діти знали, що свої права треба знати – і відстоювати. А не мирятися з тим, що одного разу тебе можуть просто так звинуватити, образити, закути у кайданки – просто так. Просто за те, що комусь не подобаєшся ти особисто або твоя національність", – каже Іовенко.
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
