17 Жовтня 2019
Новини

Не про смерть, а про любов: молода львів’янка замінила трьом дітям з Волині матір, яку забрав рак

Не про смерть, а про любов: молода львів’янка замінила трьом дітям з Волині матір, яку забрав рак

Тієї ночі Оксана просила у Бога: «Господи! Забери мене до ранку, щоб діти не бачили моїх страждань…» І Бог виконав її прохання.

– Тату, а в мами лобик холодний, – тихенько сказав 6-річний Максимко, який першим із дітей вранці прибіг до ліжка уже неживої Оксани. Хлопчик поцілував маму – але вона нічого не бачила і не чула. Її бездиханне тіло було у владі смерті. В ту ж мить прокинулись двоє старших дітей: 15-річна Софійка і 12-річний Вітя. Троє дітей не бачили, як помирала найдорожча людина – їхня мама. Вони лише усвідомили, що лишилися сиротами…

…Юрій та Оксана Ліщуки раділи життю, ростили трьох дітей, будували плани на майбутнє. Вона була вчителем молодших класів, а він – пастором ЦАСД у місті Ковелі, що на Волині. Та їхнім планам не судилося збутися. Без видимих причин стала худнути дружина. Їй ніщо не боліло, але чоловік усе одно повіз Оксану у Львів на обстеження. Лікарі не могли встановити діагноз. Аналізи… обстеження… аналізи. Оксану Ліщук направили в гінекологічне відділення Львівського онкодиспансеру. Зробили ще там аналізи і… «подарунок» під Новий рік – рак 4-ї стадії!

Як сказати правду дружині? Аби Оксані не стало ще гірше, Юрій робив вигляд, що все добре. У розпачі виходив з палати і під лікарняними стінами давав волю сльозам. «Скільки їй судилося прожити? – мучило питання. «Лікарю, скажіть правду: півроку?» – допитувався Юрій. Лікар мовчав. «Місяць?!» Мовчанка. «Тиждень?!»

Більше Юрій не питав у лікаря. Він зрозумів без слів: лишилися лічені дні земного життя Оксани. Та вона й сама вже про все здогадалась.

«Кажи правду, я до всього готова…» – просила дружина чоловіка. Вона не падала духом, навіть сусідку по палаті підтримувала: «Не переживай… У мене рак, а в тебе ще невідомо», – заспокоювала Оксана.

У кінці грудня Юрій Ліщук привіз дружину додому. Разом зі своєю мамою по черзі були біля хворої. Вона просила чоловіка: «Не лишай служіння Богу і постав дітей на ноги…»

За півтора тижня до смерті Оксани Юрій вів найменшого синочка-першокласника Максимка до школи. Світ був немилий. Лише одне запитання в голові: «Чому?..» Повертаючись додому, чоловік побачив, як у лютневий мороз на обледенілій гілці сидить малесенька пташина і співає. «Де серед такого морозу вона взялася?» – подумав він. Це був Божий знак: незважаючи на біду, треба жити далі. Так як і ця пташина: їй холодно, а вона співає…

…12 лютого 2011 року Оксани Ліщук не стало. Усю ніч тоді Юрій зі своєю матір’ю не відходили від ліжка хворої, молилися, читали Псалми. І з 5-ї до 7-ї ранку вона помирала у чоловіка на руках...

Не раз малий Максимко тулив до себе Оксанин халат і казав: «Він пахне мамою…»

…Минав час. Шість із половиною років Юрій Ліщук сам ставив на ноги дітей. Нелегко було йому, молодому вдівцеві, з трьома дітками. Але з Божою поміччю давав якось раду. Спочатку навіть і не планував вдруге одружуватись – ніяк не міг забути кохану дружину. Та потроху рани стали гоїтись. Люди почали радити, щоб шукав собі пару. Бо ж і в Біблії написано: «Недобре, щоб бути чоловіку самотнім…» (Буття 2:18) і «Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій, і якби вони впали, підійме одне свого друга! Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його… Також коли покладуться, то тепло їм буде, а як же зогрітись одному?» (Еклезіястова 4:9 – 11).

Та й Господь ніколи не лишав сім’ї Ліщуків, скрізь і всюди керував їхнім життям. 2013-го Юрія перевели на пасторське служіння в Червоноград, куди чоловік переїхав разом з дітками. У службових справах він часто бував у Львові на християнському телеканалі «Надія», де працювала дівчина Уляна. За сумісництвом вона викладала в адвентистській школі англійську мову. Дівчина сподобалась Юрію. Він став прислухатися до свого серця.

«Я не знав, чи подобаюсь їй, чи ні… Не знав, як з нею потоваришувати? Адже старший аж на 20 років та ще й з «приданим» – трьома дітками! – розповідає чоловік. Спочатку він написав Уляні есемеску: «Добрий вечір! Як життя молоде?» І з того часу протягом півтора року спілкувалися щодня. Уляна дізналася про Юру все. Вони розуміли одне одного, постійно молилися і просили в Бога поради. Тоді, зізнається Юра, він хотів, щоб його сімейна картина складалася з двох пазлів: перший – щоб Уляна любила його, другий – щоб Юрині діти прийняли її:

– Я молився: «Боже, якщо все це від Тебе – то виклич в Уляни взаємну любов до мене, і хай вона полюбить моїх дітей, а вони приймуть її в нашу сім’ю».

І Бог відповів на цю молитву. Через рік спілкування Юрій Ліщук дійсно побачив, що Уляна любить його дітей і його самого.

…За півроку до одруження Юрій Ліщук працював на будівництві молитовного будинку. Поїхав у Ковель на одну з будівельних фірм, щоб купити облицювальну плитку. Розрахувавшись, чек викинув у смітник біля каси. «Не викидайте чека! – зауважила касир. – У нас перед Новим роком розігрується остання путівка в Єгипет!» За порадою касира Юрій написав на чеку номер свого мобільного, прізвище, вкинув до урни. І хоча не вірив в удачу, бо ніколи нічого не вигравав, та через тиждень таки поїхав разом із Уляною на розіграш путівки. «Ти йди. А я лишуся в машині та буду молитися за тебе», – сказала майбутня дружина.

Маленький хлопчик діставав з урни чиїсь чеки, на які випали 500 і 1000 гривень. Кому ж випаде путівка? З натовпу загукали, щоб малий добре перемішав чеки. Всі затамували подих… Із самого споду урни хлопчик дістав найменший чек, на якому ледве вмістилися номер телефону й прізвище. Журі оголошує: «Ліщук Юрій! Є такий?» Юрій не вірив власним вухам, не знав, чи це сон, чи реальність. Йому вручили сертифікат і путівку в Єгипет на двох. Тож закоханим навіть не вірилось, що Господь так щедро їх благословив.

Оскільки Юрій із Уляною ще не були одружені, то до Єгипту мав їхати найменший син, Максимко, з татом. Та раптом Юрія «схопила» спина, і він зліг пластом. Ні про яку подорож не могло бути мови. Він подзвонив на фірму, щоб перенесли поїздку на пізніший термін – десь після Нового року. Потім знову з’явилися причини перенести поїздку. «Певне, у Бога є свої плани щодо відпочинку в Єгипті», – сказав Юрій до керівництва будівельної фірми. А коли розповів про своє минуле життя і майбутні плани, адміністрація пішла назустріч: дозволила (з невеличкою доплатою) їхати на відпочинок утрьох. 21 травня 2017 року Юрій та Уляна Ліщуки зіграли весілля, а через два дні, взявши з собою Максимка, полетіли до Єгипту.

Юрій та Уляна Ліщуки із Максимком

Нарешті і в сім’ю Ліщуків повернулося щастя. Нині Юрій звершує служіння в Церкві АСД в м. Любомлі, що на Волині. Його дочка Софійка вийшла заміж у Львові, живе на квартирі в Уляниної бабусі і працює секретарем на місці Уляни, котра уступила своє місце. Син Віктор закінчує Ковельське медучилище і мріє вчитися далі на лікаря. А Максимко – ще школяр, він біля тата й Уляни, яка не обділяє його своєю любов’ю: кожен ранок він прокидається від Уляниного поцілунку і не ляже спати, щоб Уляна не поцілувала його. Молода дружина – як подруга для Юриних дітей.

Юрій та Уляна планують поїхати до Уляниних батьків у Мадрид, які вже більше ніж 10 років живуть в Іспанії. І на цей раз візьмуть з собою старшого сина, Віктора. «Я безмежно вдячний Богу, – усміхається Юрій, – що Він не залишив мене самого, а подарував повноцінну сім’ю».

Галина ОЛІФЕРЧУК

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
В тему

Останні матеріали