12 Серпня 2019
Новини

Як колишній медик взявся за вирощування яблук

Як колишній медик взявся за вирощування яблук

Дій активно! Живи позитивно!

Заробивши торгівлею у Польщі невеличкий капітал, придбав Сергій Козачук із волинського села Бірки тракторця. Батьківські та жінчин паї став обробляти (бо вони як колгоспники свою землю мали, а фельдшерів обділили горе-реформатори). Як побачив, що місцевий колгосп-мільйонер от-от розсиплеться, вирішив і тут ініціативу до рук узяти.

– Тоді, у 2007-му, дехто казав: мовляв, забагато беру на себе. Але збори селян усе розставили на свої місця. І з 420-ти пайовиків колгоспу 360 людей мені довірили свої майнові сертифікати. На співпрацю не пішло тільки колишнє начальство: голова, агрономи, бригадири – ті, чиїми «стараннями» той колгосп ледь животів, – пригадує Сергій Козачук.

На запитання, як вдалося серед односельців завоювати такий авторитет, співрозмовник руками розводить:

– Так у нас кожен – ніби на долоні. Бали собі здобувати – реклами не треба. Працюй, до людей нормально стався. От і весь секрет! – пояснює.

Щоби довіру селян виправдати, Сергію Івановичу доводилося трудитися і вдень, і вночі. Тому в помічники собі взяв сина й зятя. А в порадники – чималий досвід того, що за кордоном колись бачив. 

– До роботи ми приступили комплексно: корівники перекривали, колгоспну техніку (чи то пак металобрухт) ремонтували, орали, засівали, жнивували. Та й людям помагали. Бо наше сільське начальство так докерувалося, що в селі не було навіть машини, аби небіжчика до церкви та на кладовище завезти, – пригадує Сергій Козачук.

Отож, робота «в три руки» стала давати результат. Господарі «Козацького двору» розширили поля з 15-ти аж до 70 га. Сіяли зернові, експериментували з овочами. І навіть не побоялися стати першопрохідцями у садівництві.

– Щоб не збрехати, в нас трасою Київ – Ковель – Ягодин щодня курсують з-за кордону із 20 великовантажних фур, везучи до України яблука. То що ми – за поляків дурніші?! Чи землі не такі?! Чи люди?! – збагнули тоді бірківські господарі. І став «Козацький двір» ще й фруктами займатися.

От тільки труднощів тут виявилося більше, ніж думали Козачук із синами.

– Аж два роки пішло в нас на те, аби врешті оформити документи на 20 гектарів землі під садівництво! Потім три місяці на цих площах десятеро людей хащі вирубували, переорювали, коріння визбирували, – перелічує оповідач. – Аби «елітний» сад розбити, за саджанцями до Польщі їздили, де брали такі перевірені зимові сорти, як айдаред, чемпіон, ліголь.

Споглядаючи, з яким ентузіазмом «Козацький двір» узявся за яблука, скептики не раз казали: марна справа, люди покрадуть як не саджанці, то плоди. Утім Сергій Козачук із синами не втрачали віри. А невдовзі зрозуміли – правильно робили.

У 2010-му сад заклали. Вже через рік весною він перетворився на царство цвіту й аромату. І навіть став улюбленим місцем закоханих. Бо ліпшого фону для весільних фото годі відшукати.

Коли я запитала про емоції від того першого цвіту, перших плодів на ще молоденьких яблунях, Сергій Іванович зізнався: «Враження – словами не передати!» – і тут же набігла на очі непрохана сльоза.

– Молоді яблуньки – як маленькі діти: перш ніж родити, мусять окріпнути, крону розвинути. Тому, – пояснює господар, – перший рік ми їхній цвіт зрізали, на дереві по п’ять-десять плодів лишали. І дерева нам за турботу віддячили. Через рік, тобто в 2012-му, до ста тонн яблук подарували!

Щоби врожай, як годиться, зібрати, «Козацький двір» запросив до роботи місцевих жінок. Плоди ціленькі, кругленькі, без «парші» господарі порозвозили по навчальних закладах району, частину до волинських супермаркетів доставили, а решту (близько 60 т) на зиму заскладували. Ті ж яблука, що не зовсім товарний вигляд мали, запропонували місцевим жителям безплатно забирати.

– Дуже приємно, що, всупереч побоюванням, у нашому саду жодного саджанця не вкрали. Жінкам, які плоди заготовляли, ми не лише по 80 гривень за день платили, а дозволяли яблук брати, скільки донесуть. Діти зі школи вертаються: «А можна яблук нарвати?» – «Та беріть на здоров’я!» І крім того, ми кожному, хто в садівництві помагав, по п’ять саджанців подарували.

Аби продукції для волинян іще більше заготовити, Козачуки власними силами спорудили потужне фруктоовочесховище на 100 тонн.

– Приміщення оснащене холодильним обладнанням, яке спеціально в Ковелі (місто на Волині, – авт.) замовляли. І це дозволяє навіть у найсуворіші зими зберігати врожай за стабільних плюс два-три градуси, – провадить Сергій Козачук. – Так що зібрали торік рекордний урожай яблук і продавали його геть до квітня.

А щодо покупців, то їх у Козачуків не бракує. Розбирають бірківські яблука і санаторії, і оптові закупівельники для подальшої реалізації. Кажуть: плоди значно смачніші й соковитіші, ніж польські. Та головне – без хімії!

– Хто в Польщі був на заробітках, не дасть збрехати: тамтешні хазяї для себе мають окремі дерева, а всі решта так поливають хімією, що навіть забороняють працівникам їсти ті плоди (щоб ніхто не втратився), – додає Сергій Іванович. – А ми свої яблука обробляємо тільки від хвороб. Тому те, що людям пропонуємо, й самі їмо. І це найкращий знак якості!

Оксана Бубенщикова

Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: Україна, Волинь, олександр шевченко, фермерство, конкурси
В тему

Останні матеріали