Щоб дружина завагітніла, чоловік погодився на ризик втратити свою «чоловічу силу»

Вони зустріли ще дітьми. Віталику – 14-ть, Оксані – на два роки більше. Хлопець пас корови, а дівчина приїхала на річку покупатися. «Мабуть, то було кохання з першого погляду», – міркують мої співрозмовники. Бо з тих пір пара фактично не розставалася.

– Оскільки ми були ще геть малими, то шість наступних років після знайомства зустрічалися. Правильніше сказати, п?ять, бо я пішов до армії і Оксана мене чекала, – уточнює Віталій Самойленко із міста Переяслава-Хмельницького Київської області. – А коли повернувся зі служби, ми одружилися.

Такої закоханої пари, якою стали Оксана з Віталиком, ще треба було пошукати. Тому невдовзі, як думалося, у подружжя мали з?явитися й плоди цього кохання – діти.

– Я дуже хотіла хлопчика, – пригадує Оксана.

– А я – дівчинку, – додає Віталій.

Втім Господь не подарував парі первістка ні через рік, ні через два. Віталій із Оксаною об?їздили всі святі місця, які знали. Молилися в Почаївській лаврі. Купалися у джерелі святої Анни. Знайомі рекомендували знахарів-цілителів – Самойленки нікого не минали. Куди не зверталися, чули традиційне: «Вам пороблено», «Оце вроки знімемо – і дітки посиплються». Бували й ті, які обіцяли, що в пари народиться двоє хлопчиків, треба тільки вірити. Проте…

Коли після трьох років шлюбу дитина так і не з?явилася, Оксана з Віталієм пішли до лікарів. Та замість отримати розраду, почули таке, від чого в багатьох би опустилися руки. Результати діагностики показали, що у спермі Віталія взагалі немає сперматозоїдів: ні живих, ні мертвих, ніяких!

– Почути таке було дуже боляче, – не приховує Віталій. – Бо всі наші друзі виховують хто одну дитину, хто дві. А ми жодної, і невідомо, чи взагалі коли-небудь матимемо.

«Якщо природним шляхом не виходить – будемо пробувати штучним», – вирішила пара. Звернулася у спеціалізований центр із репродуктивної медицини. Втім знову – відчай: Оксана тричі вагітніла і жодного разу не змогла виносити дитини.

– Я дуже люблю Віталія. Тому навіть після невдалих спроб завагітніти не мала думок розірвати наші стосунки. Але сліз ми пролили багато, навіть змирилися з тим, що ніколи не зможемо мати дітей і будемо тішитися лише похресниками.

Участь у телешоу стала останнім шансом

Однак доля розпорядилася по-іншому. Молоде подружжя вирішило взяти участь у телепроекті «Цієї миті рік потому» і скористатися шансом змінити за 12 місяців своє життя.

– Коли дружина мені сказала, що вона думає про участь у передачі, я не відразу погодився. Бо це ж треба мільйонам людей розповісти про свої проблеми зі здоров?ям. Хтось поспівчуває, а хтось насміхатися почне, – щиро каже Віталій.

– Але я так мріяла про дитину, що хапалася за кожен шанс, який мені посилала доля. І через два дні після розмови з журналістами «СТБ» ми дали згоду, – пригадує Оксана події 2017 року.

Коли подружжя Самойленків уперше вийшло на велику сцену, обом було трохи лячно. На запитання телеведучої «Якими ви хочете з?явитися у студії цієї миті через рік», Оксана відповіла: «Хочу прийти до вас із животиком». Але і в неї, і в чоловіка не було впевненості, що саме так станеться.

Погодився, щоб дружина народила від іншого

Перше, що зробила молода пара після участі в телепередачі, – вирушила до спеціалізованої столичної клініки. Результати діагностики підтвердили: Віталій не може мати дітей. Але вихід є, точніше – два. Перший: щоб Оксана завагітніла – використати сперму донора. Другий: зробити Віталієві операцію і шляхом хірургічного втручання спробувати дістати сперматозоїди (якщо вони там виявляться) з яєчок Віталія.

Обидва варіанти мали мінуси. Бо в разі застосування першого дитина не мала б генів Віталія, тобто не була б кровною. А другий варіант ніс чимало ризиків для здоров?я молодого чоловіка, включаючи імпотенцію.

– Коли лікар показав мені інструменти, якими мені мають робити надріз, коли я побачив голку, котру мені будуть засовувати, стало страшно, – зізнається Віталій. – Тому я запропонував використати донорську сперму. Тим більше, що батько той – хто любить і виховує дитину, а не той, хто тільки дав свої гени.

– Але мені хотілося мати дитину саме від Віталія, – зауважує Оксана. – І коли чоловік заявив, що йому страшно і що він відмовляється від операції, я, скажу чесно, розплакалася. Для мене це не причина: дорослий чоловік інструментів злякався!

Увесь тиждень Самойленки були на роздоріжжі: що робити? Бо одна справа, якби сперматозоїд дістали б гарантовано, а інша – коли жодної гарантії, ще й ризик стати імпотентом.

Втім однієї ночі Віталієві привидівся сон: нібито він опинився й майбутньому і бачить, що в нього народжується донечка.

– Я прокинувся. Емоції переповнюють. І вже через дві години я повідомив лікарям, що погоджуюся на операцію, – усміхається чоловік.

Побачив сон – і погодився на операцію

Як потім показало життя: сон виявився пророчим. Бо операція з діставання генетичного матеріалу пройшла без ускладнень. Сперматозоїд виявився живим і здатним до запліднення. Яйцеклітини Оксани теж були готові до злиття. І врешті лікарі повідомили: «Вітаємо, штучне запліднення відбулося успішно!»

Сказати, що пара була щаслива – це не сказати нічого.

– Коли я зробила один тест на вагітність – бачу: дві смужки! Зробила ще один – знову дві смужки! Я точно вагітна! – і досі не стримує емоцій Оксана. – Я сміялася і плакала водночас. Десять років ми цього чекали! Десять років мріяли, втрачали надію, знову пробували. І ось воно!

Ті дві паперові смужки Самойленки залишили на згадку. Втім ділитися на весь світ своєю радістю не спішили: дев?ять місяців – термін не малий, і від ризиків ніхто не застрахований.

– Як ми й домовлялися на початку телепроекту, кожен важливий етап на шляху до мрії ми знімали на відеокамеру, аби потім показати у студії «СТБ», – продовжує подружжя. – Вагітність, дякувати Богу, минала без жодних проблем. На останніх місяцях ми відвідували школу майбутніх батьків – і це було так мило: вдягати підгузки, колихати дитину, доглядати. Тому ми рахували кожен тиждень, кожен день – швидше б уже не іграшковою лялькою бавитися, а власну дитинку на руках тримати.

І це сталося! 8 числа 8 місяця 2018 року, о 8 годині ранку.

– Віталій весь час був поруч. Коли почалися перейми, допомагав мені, як міг і як його навчали у школі майбутніх батьків. Коли я народжувала, стояв у мене в голові. А коли я нарешті народила, на подив усім сказала: «Хочу їсти», – усміхається, пригадуючи, Оксана.

А Господнім покровом стала ікона

«Мрії збуваються! І навіть матеріалізуються, – каже подружжя. – І наша мрія зараз у нас на руках – донечка Маша, яку ми чекали 11 років і якій 8 листопада вже буде три місяці…»

…Аналізуючи своє минуле, Оксана з Віталієм думають: мабуть, не дарма безрезультатно завершилися їхні три спроби штучного запліднення. Мабуть, не випадковим стало знайомство з журналістами «СТБ». А іконка, яку парі подарували на початку телепроекту і яка завжди була із Самойленками, стала тим Господнім покровом, що допоміг здолати геть усі труднощі…

Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.