Поки лікувалася від безпліддя, чоловік бавився з коханками
«Ти що, дівко, здуріла?! – кричала мама на Вікторію. – Я тебе і в музичну школу водила, і на гурток юних леді, а ти мені заявляєш, що заміж за одного збиралася, а тепер іншого любиш?!»
Колись би на цей крик Віка розплакалася. Але тепер вона була вже дорослою і вважала, що сама має право вирішувати, з ким їй жити, - йдеться у газеті «Твій вибір».
«Може, й здуріла, – і собі горланила Вікторія. – Але я не хочу так, як ви з татом: усе життя – як сусіди по ліжку. Ні пристрасті, ні шаленства. Нічого!» – «Зате й не розлучалися, як теперішня молодьож! – відрубала мама. – Ми знали, що в нас є діти, і заради вас жили!» – «А я так не хочу! Тому й сказала Артему правду: не люблю його і ніколи не полюблю!»
Скасувала весілля, бо хотіла пристрасті
Дочка з матір’ю ще довго сварилися б. Але у двері подзвонили.
Вікторія побігла відчиняти. А там – Денис із величезним букетом.
«Що то за крики у вас? Може, я не вчасно?» – «Ні-ні! Що ти! Заходь. Я швидко», – Віка завела кавалера у вітальню, а за п’ять хвилин уже вибігла до нього нафарбована, на високих підборах, у короткій сукні. І разом вони попрямували до Денисової крутої машини.
Мама тим часом подзвонила чоловікові й розповіла, що весілля дочки відміняється: мовляв, Вікторія проміняла доброго й надійного Артема на якогось мажора Дениса.
Наступного ранку тато спробував переконати дочку не робити помилки, а дівчина тільки відмахнулася: «Помилкою буде лишитися з нелюбом!»
Скандали вдома не припинялися. Тож через місяць Вікторія переїхала від батьків до Дениса і стала, як усім казала, цивільною дружиною. Денис, щоправда, не вважав її дружиною. Але чоловіка поки що все влаштовувало. Ще б пак: наварено, прибрано і завжди є з ким провести ніч.
Але так тривало недовго.
Бо хоча цивільна дружина й користувалася протизаплідними, проте вони не дають стовідсоткової гарантії. І Вікторія якраз увійшла в той позагарантійний відсоток.
Почувши її слова: «У нас буде дитина», Денис аж на обличчі змінився. Не зрадів, як очікувала жінка, а розсердився. «І який строк вагітності?» – нарешті запитав. «Три місяці». – «Сподіваюся, ще не пізно зробити аборт?»
Вікторія пополотніла: «Ти хочеш убити нашу дитину?» – «Що ти верзеш? Яку дитину? Нам із тобою ще й тридцяти нема, а ти хочеш обкластися підгузками?! Вибач, але це не зі мною!»
Вікторія не знала, що робити. Але замість неї відповів Денис: «Завтра ж ти йдеш до лікаря. Гроші на аборт я дам, хоча це і виключно твоя проблема». – «А якщо я не піду?» – спробувала заперечити Віка. «Тоді вибирай: або я, або твоя вагітність».
Наступного ранку Денис сам завіз цивільну дружину до приватної клініки й сказав, щоб Вікторія, коли ВСЕ зроблять, передзвонила йому. Та жінка у відповідь лише промовчала.
Переступивши поріг клініки, вагітна запитала в реєстратора потрібний кабінет. Зайшла, побачила гінекологічне крісло і… від хвилювання знепритомніла.
Майже пів години лікарка років п’ятдесяти слухала вагітну, пояснювала, втішала: «Якщо ти робиш аборт тільки тому, що так сказав чоловік, то подумай, чи такого чоловіка тобі треба? – запитувала риторично. – Послухай, дитино: чоловіків на світі мільярди, є з кого вибрати. Але якщо ти зараз зробиш аборт, другої вагітності може й не настати».
Вікторія вислухала, подякувала. Вийшла з кабінету і, прямуючи до виходу, набрала номер Дениса. «Ну, як ти? Проблема вирішена?» – строго запитав він. «Так, вирішена. Я буду народжувати». – «Тоді розмова в нас буде коротка: уже сьогодні ти забираєш від мене свої речі».
Такого повороту Віка не чекала. Пелена застелила очі. Жінка йшла, не бачачи нічого. Аж раптом – виск гальм! На неї летить авто. Удар. І… темна прірва.
Відмовилася від аборту, але втратила дитину
Вікторія розплющила очі. «Де я?» – спитала, побачивши стіни лікарняної палати. Медсестра вибігла і комусь гукнула: «Постраждала отямилась!»
Тут же в палату забігла лікарка: «Не хвилюйтеся. Все добре». У дверях з’явилася мама Вікторії. «Боже! Дитино моя!» – заплакала й обняла доньку за ноги, бо руки пацієнтки були під’єднані до крапельниці.
«Скільки я тут лежу?» – «Два тижні. Але найгірше вже позаду». Вікторія стала потрохи згадувати, як на неї летів легковик, як перед тим вона вискочила з клініки. «Я ж була вагітна!» – згадала вона й запитала: «А дитина? Що з нею?»
Мама знову заплакала і вийшла з палати. А лікарка взяла Вікторію за руку: «По-перше, ваш стан стабілізувався, і це головне. По-друге, у вас іще все життя попереду, щоб народити багато діток. Тим більше, з таким чоловіком…»
«Невже Денис приходив до мене?» – зраділа Віка. «Не знаю, як його звати, – відповіла лікарка, – але такого турботливого чоловіка я ще не бачила. Щодня зранку і ввечері він вас провідував. Коли почув, що ваш стан важкий, зв’язався з ізраїльською клінікою. Їхні лікарі по відеозв’язку постійно консультують наших спеціалістів. Такого в нас у клініці, зізнаюся, ще ніколи не було…»
«Отже, Денис мене пробачив! І не гнатиме від себе!» – зраділа Вікторія. В цю мить до палати повернулася мама. Вони обійнялися так, ніби не було між ними ні скандалів, ні переїздів. Через трохи прибіг до палати тато. І всі троє розплакалися.
«Бачиш, дитино, як воно буває, – опанувавши емоції, сказав батько. – Одних ми кохаємо, а вони нам зраджують. Інших зраджуємо, а вони все одно нас люблять». – «Це ти про що?» – не второпала Вікторія. «Не про «що», а про «кого», – поправила мама. – Про Артема й Дениса». – «А до чого тут Артем?» – і далі не розуміла Віка. «Бо якби він не вийшов на ізраїльських лікарів, хто знає, чи зараз ми з тобою розмовляли б», – пояснив батько.
Пелена знову застелила Вікторії очі: «А Денис? Він приходив?» Побачивши зблідлу дочку, мама шикнула на чоловіка і навмисно збрехала, що й Денис провідував, просто рідше.
Коли батьки йшли з лікарні додому, цілу дорогу сварилися. Тато казав, що ліпше казати доньці правду, хай і гірку. Мама ж заперечувала: мовляв, у такому стані дочку не треба хвилювати. Бо ж у дійсності Денис прийшов тільки раз і тільки – до її батьків: привіз речі Вікторії та навіть не поцікавився, чи вона хоч виживе, перебуваючи в той час у реанімації.
«Буду потрібен – дзвони…»
Утім Вікторія дуже швидко дізналася правду про Артема й Дениса.
У своєму мобільному вона знайшла фото Дениса й запитала в медсестер, чи приходив до неї в палату чоловік із фото. «Ні, ми такого ні разу не бачили», – відверто сказали сестрички. «А цей?» – показала в телефоні світлину Артема. «Ну, звичайно! Він і сьогодні приходив. Ми сказали, що ви вже отямилися. А хіба він не заходив?»
Вікторія нічого не відповіла. Просто набрала Артемів номер. У відповідь на його «Алло» сказала: «Вибач мені, Артеме, якщо можеш… І дякую тобі за все».
Через пів години Артем уже був у палаті. Вікторія взяла його долоню, притулила до своєї щоки. Заплющила очі. Але сльози все одно котилися.
Він витирав сльози жінки. І стільки любові було в цих його простих рухах!.. «Ти нічого мені не зобов’язана. Я не буду тобі набридати. Єдине, чого тобі бажаю, – щастя. І якщо з кимось іншим, а не зі мною, то хай буде й так, – казав Артем і гладив Вікторії волосся. – Я ж розумію: серцю не накажеш. Я теж, коли в нас не клеїлося, пробував тебе забути. І дівчину знайшов хорошу: гарна, добра, розумна. Здавалося б, кого ще шукати? Але не лежить до неї душа – і все тут…» – «Артеме, я теж тебе дуже люблю – як друга. Тому й не хотіла, аби ти кохав мене, а взамін не отримував нічого…» – «Я зрозумів. Закриємо цю тему. Просто знай: якщо я буду тобі потрібен – дзвони…»
Нарешті всі мрії збулися
Вдруге Вікторія зустрілася з Артемом після нового випробування.
Жінка таки відновила стосунки з Денисом. Стала з ним жити.
Тільки тепер Денисові щось перемкнуло, і він поставив ультиматум: одружиться з Вікторією тільки тоді, коли вона народить йому дитину.
Цілий рік вони над цим працювали. А коли Вікторія проконсультувалася в лікарів, чому не може завагітніти, ті відверто відповіли: аварія завдала жінці таких травм, що допомогти із заплідненням зможуть хіба що закордонні фахівці.
«Артеме, ти можеш дати контакти тієї ізраїльської клініки?» – зателефонувала вона до свого колишнього. «Чому ж ні? – відповів. – Там мій однокласник працює. А що таке?»
Вікторія щиро, як вірному другові, розповіла Артемові про свої проблеми. Чоловікові тяжко було це слухати. Та він не тільки допоміг сконтактувати з клінікою, а й запропонував: «Якщо треба – можу полетіти з тобою. Я маю бронь, маю дозволи на виїзд. В Ізраїлі розкажу, покажу, з однокласником познайомлю. Тим більше він давно вже запрошує в гості».
Наступні пів року Вікторія провела в Ізраїлі. Проблеми зі здоров’ям виявилися куди серйознішими, ніж думалося. Поки Денис, заради весілля з яким Вікторія так мріяла завагітніти, міняв коханок, Артем щодня телефонував Вікторії та її лікарям, розпитував про стан пацієнтки і таємно, щоб Віка не знала, пересилав гроші на її лікування.
А потім сталося неочікуване. Якісь «добрі люди» переслали Вікторії фото, де її Денис обіймає якусь майже голу дівулю. А потім – фото, де та дівуля виходить із дверей Денисового будинку. Вікторія подзвонила до свого цивільного чоловіка. Але десяти хвилин розмови було достатньо, аби зрозуміти: цей покидьок закрутив роман і про Вікторію вже навіть не згадує.
Коли Артем дізнався, що Віка хотіла покінчити із собою, першим же рейсом вилетів до Ізраїлю. І три місяці, доки жінка проходила психологічну реабілітацію, не відходив від коханої ні на крок…
І от зараз батьки стояли на пероні вокзалу й поглядом шукали дочку. «Ось вони!» – радісно промовив тато. Артем спускався східцями вагона й ніс дві величезні валізи. А за ним вийшла з поїзда Вікторія. Тоненьке пальто облягало вже помітний животик.
«Це ж треба було стільки пережити, щоб аж тепер одружитися, – усміхнулися батьки. – І чому та молодьож ніколи не слухає старших?..»
Поліна Костюк
Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.