От тобі й дядя Льоня…
«Ану геть із хати! Щоб тобою тут і не смерділо!» – кричала Світлана Василівна до Олі, якій стукнуло 18-ть. «А як онука вам принесу – теж із хати виженете?!» – і собі репетувала Оля. «Іди ти в сраку разом зі своїм байстрюком!» – не здавалася Світлана Василівна.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Обидві жінки так верещали, що подивитися на їхню сварку повибігали всі сусіди. Хто молодший – давай на мобільний телефон знімати. Та двом жінкам було до того байдуже. Словесна перепалка перейшла в бійку. Світлана Василівна вчепилася у волосся малій (як вона казала) сучці і силою потягнула зі свого двору на дорогу. Щоб утихомирити двох тигриць, із хліва вискочив Павло, розборонив жінок, сказав, аби матір ішла до хати, а Олі заявив: «Щоб ноги тут твоєї не було!» – «Ноги моєї тут не буде! Але завтра ж привезу тобі колиску! Няньч сам свою дитину!» – верескнула Оля і з рішучим виглядом попрямувала до свого будинку.
«Павле, Христом Богом тебе прошу, скажи правду: ти спав з тією малолітньою хвойдою?» – запитала Світлана Василівна, випивши валер?янки і трохи заспокоївшись. Бо ж вона знала: Павло, якому днями стукнуло 30 літ, досі холостякував, був перший на селі кобель, але в таку оказію ще ні разу не вляпувався. «Так, спав: тільки два рази, – зізнався Павло. – Але що з того? Якщо за твоєю логікою, то в мене пів села дітей має бути». – «Ах ти ж курвий сину! – схопилася від тих слів мати. – Скільки разів я просила: женися, сину, женися. Так ні!
А тепер із ким знюхався – з Олькою Таньки Паршивої! Та Танька пів села обслужила, хату байстрюків привела, ні корови, ні свині не тримає, а нині й дочка тою стежкою пустилася». – «Мамо! Ще раз кажу: дитина не моя! Я в тої Олі навіть не першим був. Казали хлопці, до Таньки майже щоночі машини з міста приїжджають, Оля й собі переймає материну науку. А що молода, то платять їй у два рази більше, ніж Таньці. Так що, мамо, заспокойтеся!» – запевнив Павло.
План «Аліменти»
Тим часом Оля вже прийшла додому. Малий Матвійко, якому ще й двох тижнів не було, надривно плакав у колисці. За кілька хвилин у хату забігла Танька: «Де ти вештаєшся стільки часу? Їсти дитині нема. Підгузків нема. Заколихати – тебе теж нема. Знала, як під мужика лягати, – знай, і як дитя бавити!» – «Обізвалася святоша! Сама ніколи нормально не жила, а мене вчить», – огризнулася Оля. «Ах ти ж сучко! – накинулася Танька на дочку. – Зате я нікому своїх дітей не підкидала. І сама вам раду давала. Хоча ліпше б у кропиві висцяла!» – «А я от не збираюся так, як ти, мучитися. Накатаю заяву на Павла, що мене зґвалтував і що Матвійко – його син, і матиму чи від Павла аліменти, чи від держави допомогу як мати-одиначка», – заявила Оля. «Ага-ага! І в місто поїдеш? І начальника потрібного знайдеш?» – не повірила Танька. «І поїду! І знайду! – підтвердила Оля. – І для того в нас є дядя Льоня». – «Це який?» – «Той самий, із яким ти шури-мури крутиш!»
Від згадки про коханця в жінки аж замліло все, так любила того поліцейського. Тільки ж чи послухає Льоня її, Таньку із села, коли має в місті ще вагон коханок? «Якщо ти боїшся до дяді Льоні подзвонити, давай я наберу», – ніби вгадавши думки матері, сказала Оля. «А ти тут до чого?» – здивувалася Танька. – «Ні до чого, просто треба гроші роздобути».
Сватання зірвалося
Тим часом уже все село гуділо, що Олька Таньки Паршивої привезла з пологового байстрюка і що Павло Холостяк не хоче дитину признавати. Але ввечері до Паршивих хтось тихо постукав, і невдовзі на порозі з?явився сусідський хлопець. «Чого, Вадиме, треба?» – сердито спитала Танька. Хлопець м?явся, але йти не збирався. «Тітко Танько, не сваріть Олі. Бо то, певно, моя дитина». В Таньки очі ледь не повилазили з орбіт. «Олю, а йди-но сюди!» – гукнула до дочки, яка колихала Матвійка. Та вийшла, заспана, побачила Вадима, здогадалася, чого прийшов, і з насмішкою до хлопця: «То що, коли сватів засилаєш?» Хлопець тільки й чекав цих слів. Метнувся за двері, закликав товариша, миттю виставили на стіл пляшку та закуску і пішло гуляння. Та… справлялися заручини доти, доки в хату опівночі не забігла Вадимова мати. «Ану марш додому спати!» – гаркнула до сина, а Таньці: «Не для того я дитину ростила, щоб він мені привів твою профуру! А що спав із нею, так вона всім підряд дає!»
Словом, не вигоріло в Олі ні з Павлом, ні з Вадимом. Тож як запасний варіант лишився тільки дядя Льоня.
Вляпався по вуха!
Не встигла Танька передзвонити до поліцейського-коханця й розказати, що Оля привела байстрюка, як Льоня був у селі. «Ого, який ти бистрий! Не бійсь, скучив за любощами», – обняла Танька. «Слухай, давай раз-два: коли мала родила, від кого і що треба від мене?» – перервав Льоня пестощі 40-річної звабниці. «Навіть не пригорнеш?» – закопилила губу Танька. Але сердитий погляд Льоні змусив перейти до справи.
За хвилин десять вони домовилися, коли Оля приїде до міста, в який кабінет занесе заяву про зґвалтування, хто буде свідком і коли приблизно їй надійдуть гроші. «Якщо Павло буде видєлуватися, я йому нагадаю, скільки світить за незаконний збут макової соломки. А якщо Вадимова мати буде возбухати, я її шмаркача посаджу за крадіжку металобрухту. Так що, Танько, не сци, пристроїмо твою Ольку, – зареготав Льоня. – До речі, де вона?» – «Малого колише», – махнула Танька рукою і побігла до сусідів по чекушку, щоб пригостити дорогого гостя.
Щойно Танька вийшла, Льоня кинувся в ту кімнату, де хникало мале.
«Олю, ти чого не сказала? То ж би щось придумали», – обійняв він дівчину. «А що б твоя жінка сказала? А моя мати? Вона ж би мене на місці забила», – заплакала Оля. «Ну, нічого-нічого. Щось придумаємо», – обійняв Льоня 18-літню коханку. «Але я не хочу заміж за Павла чи Вадима. Я ж тебе люблю». – «Знаю, мала, знаю, – поцілував. – Тільки в мене жінка, діти». – «А ще ти казав, щоб я не боялася, бо ти безплідний і від тебе точно не завагітнію», – дорікнула Оля. «Просто треба було мені зразу сказати, я б дав гроші на аборт і кохались би з тобою далі», – знову поцілував Льоня солодкі вуста Олюсі. Вона обійняла його руками, заплющила від насолоди очі, його руки нестримно полізли до Олі під спідницю і…
«Ах ти сучко малолітня! То ти на мого Льончика поласилася?! – заверещала Танька, зайшовши до кімнати. – Забирай свого байстрюка, і щоб я тебе тут не бачила! А зі мною, – промовила до Льоні, – будеш тепер кожен день розраховуватися, якщо хоч?, аби жінка не взнала!»
Словом, вляпався Льоня так, що тепер не знав, як із халепи вибратися. Бо тут, чесно кажучи, криміналом попахувало…
Поліна Костюк
Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.