Привів до хати майбутню невістку, а вона виявилася… коханкою батька!
Якби хто сказав Олені, що її коханцем буде на 30 років старший чоловік, вона б ніколи не повірила. Бо нащо їй – молодій, красивій, розумній – витрачати час на того, хто не візьме заміж.
Але все змінилося, коли Олена влаштувалася на фірму, яка займалася міжнародними перевезеннями, - йдеться у газеті «Твій вибір».
Солідний офіс, де крутилися великі гроші, поїздки за кордон, гарна зарплата – про таку роботу Олена мріяла все життя! Єдиний мінус – працювати мусила з ранку до вечора, а часом – і у вихідні. Тож на особисте життя часу не мала зовсім.
Розмова перед Новим роком
– Олено, ти молодець. За місяць роботи – жодного проколу, – похвалив директор, коли в останній день року зайшов увечері до кабінету новенької працівниці. – Але чому досі в офісі?
– Ой, вибачте. Просто хотіла ще на одну фуру всі документи підготувати, бо водій просив, – почала виправдовуватися Олена. – Але якщо я вас затримую, пробачте. Краще вдома допрацюю.
– Ні-ні. Якщо за хвилин десять встигнеш – то я почекаю, – усміхнувся директор і пішов збиратися.
Олена швиденько все доробила. На ходу, зачиняючи кабінет, натягнула пальто і вийшла на вулицю. Аж тут бачить – величезний джип директора поблимав їй фарами: «Оленко, сідай підвезу».
Була вже 19 година. Ігор Іванович глянув на годинник і запросив випити по філіжанці кави. Відмовити жінка не наважилася. Бо дуже хотіла, щоб після випробувального терміну її взяли на постійну роботу. А коли директор уже під?їжджав до її будинку – подумала: «А з ним приємно проводити час. Хоч і старший на 30 років». На прощання директор хотів поцілувати нову працівницю. Але вона сором’язливо відхилилася.
Обіцяв женитися й надурив
– Олено, що ти собі думаєш? Про ваш із директором роман уже вся фірма гуде! – запитально глянула на дівчину Зоя Петрівна – рідна тітка Олени, яка і влаштувала племінницю на нову роботу.
– А що такого? – зробила Олена квадратні очі. – І взагалі: кому яке діло?
– Дитино, він жонатий! А ти втріскалася в нього по самі вуха!
Такого повороту Олена не чекала. Бо вона і справді спочатку погодилася на роман із директором заради кар?єри. А потім сама не помітила, як полюбила.
– Зоєчко, ви мені, як мама. Тому вам скажу: Ігор скоро подасть на розлучення, і ми поженимося. Тільки поки, – додала Олена тихіше, – нікому про це не розказуйте.
– Дитино, яка ж ти наївна! – обійняла племінницю тьотя Зоя. – Я тут бухгалтером уже 15 років. І хочу тобі по-материнськи порадити: будь готова до того, що твої плани не зовсім збігатимуться з реальністю…
Зоя Іванівна ніби у воду дивилася. Бо того ж таки дня директор закликав Олену до себе, щільно причинив двері і, ніби виправдовуючись, промовив: «Олено, я тебе справді люблю, але… тобі доведеться піти на іншу фірму». Побачивши величезні від здивування очі жінки, директор поспішив заспокоїти: «Повір, так буде краще. І тобі, й мені. Зарплату матимеш не меншу, ніж у мене на фірмі. А сина я попрошу, щоб не дуже тебе завантажував». – «Якого сина?» – «Мого. Він теж має фірму з міжнародних перевезень. Я сказав, що ти хороший фахівець. А в наших із тобою стосунках… – зам?явся директор, – треба зробити паузу».
Кожне слово Ігоря Івановича було, як удар у спину. А остання фраза взагалі добила. Олена гримнула дверима й побігла у сльозах збирати речі зі свого, тепер уже колишнього кабінету.
Доки їхала додому, на мобільний подзвонила Зоя Петрівна. Вона розповіла, що ще вчора до директора приїздила на роботу його офіційна дружина. З того, як нахабно вона поводилася та як кричала на Ігоря Івановича, було зрозуміло: ніхто і ні з ким розлучатися не збирається. Бо шлюб – то не лише спільне ліжко (в якому пара і справді давно не спить), а й спільне майно. А ділити спільно нажиті мільйони та бізнес подружжю було не вигідно.
– Але ти, Оленочко, не спіши відмовлятися від пропозиції Ігоря Івановича, – порадила Зоя Петрівна, яка, за старою звичкою, таки підслухала розмову племінниці й директора. – На синовій фірмі тобі буде не гірше. Може, якраз знайдеш собі молодого-нежонатого і вийдеш нарешті заміж. Бо в нас, щоб ти знала, такі сцени ревнощів були і не раз.
– То Ігор і до мене мав коханок?!
– А я хіба зразу тебе не попереджала: тримайся від директора подалі? Але ж хіба ви, молоді, слухаєте старших?..
Щоб помститися зраднику, вирішила звабити його сина
На новій фірмі Олені справді добре працювалося: роботи небагато, зарплата (як Ігор і обіцяв) іще більша, ніж раніше. Але кохання… Що робити з ним? Олена ж справді любила директора, хоч він їй у батьки годився.
– Ну ти й дурна! – в одній із розмов не витримала тьотя Зоя. – Та стільки молодих чоловіків у тебе на фірмі! Тільки пальчиком помани – і вони до ніг тобі впадуть. За рік-другий уже й не згадаєш того старого кобеля.
В цю мить Олену наче струмом пронизало: точно! Вона уб’є двох зайців відразу. Ні – зразу трьох!!! І наступного ранку Олена прийшла на роботу та-ака-а-а, що кожен чоловік, якого зустрічала, проводив її поглядом. А вона підійшла до дверей нового директора, поправила на собі шкіряну спідницю, підтягнула бретельки бюстгальтера, щоб добре було видно груди з глибокого вирізу блузки, і постукала легенько у двері.
– Вікторе Ігорьовичу, до вас можна? – запитала, зазирнувши до кабінету.
– Тільки якщо коротко, – сказав молодий директор, навіть не глянувши на Олену. «Невже батько йому все розказав? Але ж ні: Ігор поклявся нічого не розповідати синові. Ще й сам мене просив тримати язик за зубами, щоб до дружини нічого не дійшло». Та після п?яти хвилин розмови з новим керівником Олена переконалася: Віктор справді не знає, що вона – колишня батькова коханка. Ба більше: нова працівниця настільки сподобалася Віктору, що на прощання він промовив: «А ось ту вашу останню ідею (щодо угоди з французами) нам треба обговорити детальніше. Тому завтра на 8.50 чекаю вас у себе».
З тих пір вранішня кава в кабінеті директора стала для Олени та Віктора приємною традицією. У розмовах нова працівниця трималася дуже пристойно: і в одязі, і в словах, і в поведінці. Вона демонструвала неабиякий інтелект. І Віктор, який у свої 32 роки був затятим холостяком, незчувся, як… закохався.
Звісно, відразу він собі в тому не зізнавався. Вважав, що ранкові зустрічі з Оленою – то лише ділова розмова. Що спільні обіди – це тільки для того, аби обсудити важливі угоди. А коли через три місяці опинився в одному ліжку з Оленою, то подумав: пограюся і покину, коли набридне. В принципі, так він завжди й робив…
От правда й розкрилася
«Мамо, тату, я хочу познайомити вас зі своєю дівчиною. Сам не знаю, як так вийшло, але більше не хочу бути холостяком. Тому знайомтеся – моя майбутня дружина», – і Віктор запросив до батьків Олену.
Коли у центрі своєї вітальні Ігор Іванович побачив колишню коханку – очам не повірив! Адже син ніколи не розповідав про ці стосунки. На запитання «Як тобі нова працівниця», коротко казав: «Все добре». – «Тільки ж мамі нічого про неї розказуй», – вкотре нагадував батько. І на тому розмова закінчувалася. А тут – такий сюрприз!..
Коли мама побачила обраницю сина, почервоніла як рак. «Синку, можна тебе на пару хвилин?» – і потягнула його на кухню. Тим часом Ігор у вітальні аж сичав до незваної гості: «Олено! Ти здуріла?! Клялася у вірності, а тепер під мого сина лягла?!» – «А тобі яке діло? – відрубала Олена. – Спочатку дурив мене. Потім сплавив до сина. Так що рахунок 1:1. А коли я твого Вітю заведу до РАЦСу – буде 2:1 на мою користь! А коли дітей від твого сина народжу – то ти зі своєю відьмою ще будете до нас у гості проситися!»
Ігор кинувся до Олени з кулаками. Тут до кімнати залетів Віктор. А за ним – мати. Син відштовхнув батька. Мати кинулася до Олени: «Сучко! Де ти взялася на нашу голову?!» Віктор аж остовпів: що відбувається?! «Та то підстилка батькова!» – викрикнула мати. «Яка підстилка? То моя заступниця. Тато ж сам казав, що вона толкова працівниця». Від цих слів матір, здавалося, лусне від люті: «Ах ти ж старий кобелю! То це так ти її вигнав? До сина переховав! І що тепер? Як нам від цієї сучки відкараскатися?!!»
Віктор стояв ошелешений. Він не знав, кого слухати і кому вірити. Олена вискочила з будинку і побігла ловити таксі. Її машиною став доганяти Віктор. Просив сідати до авто. А Олена йшла і плакала. Бо як тепер бути? Що казати? Вона ж справді хотіла використати Вітю, щоб помститися батькові. Але потім незчулася, як у її серці народилася нова любов – ніжна, взаємна, справжня.
От тільки чи повірить у це Вітя? А головне – чи пробачить?..
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.