А якби не людська підлість, вони просто не знайшли б одне одного

Продовження. Початок – у попередньому номері

Два місяці Іра пропрацювала на заробітках у Нідерландах. І майже стільки ж була знайома зі своїм напарником по роботі, українцем Ігорем.

Обоє 40-річних. Обоє – розлучених. Та ще й із одного міста! Про це йдеться у газеті «Твій вибір».

Їм було добре разом. Але за цих два місяці Ігор ні разу не обійняв, не поцілував. Тож Іра все більше вірила пліткам, нібито Ігор «не тієї орієнтації».

І от зараз вони прямували до України. Іра спішила до дочки-студентки. А Ігор – провідати могили батьків, до яких не приїжджав уже два роки.

«Про що думаєш?» – запитав Ігор, помітивши смуток в очах жінки. «Про нас, – зізналась Іра. – Бо ти вже все про мене знаєш, а про себе – постійно мовчиш… А ще… Не розумію, хто я для тебе… Чи можемо ми бути разом… І… – Іра глянула, що кума на задньому сидінні спить, і зізналася: – …Чи тебе взагалі цікавлять жінки».

Ігор ніби чекав цього запитання. Лівою рукою тримаючи кермо, правою він узяв Ірину руку собі в долоню. Глянув у вічі. Потім подивився в дзеркало, що кума справді міцно спить, і почав нелегку оповідь…

Він розповів Ірі про Світлану, яку дуже кохав, але одного дня застав із іншим. Досі пам′ятає, як Світлана зневажливо скривилася тоді і ляпнула: «Бо в ліжку ти ніякий! Повний імпотент!» Із того часу Ігор узагалі не торкався жінок. Ніби й не боявся. Але відчував відразу. Аби друзі не насміхалися, порвав із усіма стосунки, поїхав на заробітки і почав життя з нуля.

Вислухавши сповідь чоловіка, Іра взяла його долоню в свої руки, притулила собі до обличчя, і сльози покотилися по її щоках.

…Коли вони зупинилися заправити буса, Ігор купив Ірі й собі кави. Виніс до столика на вулиці. Але випити просто забув. Бо двоє вже далеко не юних людей просто злились у поцілунку і не могли відірватись одне від одного.

І стільки ніжності було в устах чоловіка. Стільки пристрасті в обіймах. Ігор ледве стримував вулкан жаги... А Іра не могла повірити, що в 40 років покохає так палко й так пристрасно. «Я люблю тебе», – гарячим подихом промовив Ігор. «І я тебе!..» – прошепотіла Іра, мліючи в його обіймах. У ту мить це були вже не Він і Вона. Це було щось єдино-одне, котре називають КОХАННЯ!

«Якого милого ти до нас приперся?»

Нарешті вдома…

Іра не йшла, летіла до дверей своєї квартири. Нарешті, через два місяці розлуки, обійме свою донечку. Нарешті впаде з плечей тягар безнадії та розпачу, який переслідував усі три роки після того, як чоловік пішов до іншої. «І вже завтра, – мріяла Іра, – ми підемо купляти Каринці наймодніші обновки. А собі куплю вечірню сукню з розпіркою на всю ногу». Бо Ігор запросив її до ресторану цієї суботи.

Зайшовши до квартири, Іра кинулась обіймати Каринку. «Мамочко, я так скучила…» – промовляла у відповідь донька. Але мама зразу зауважила, що Карина поводиться якось не так. І в ту ж мить із кімнати вийшов… Олег. Той, який три роки тому пішов, навіть нічого не пояснивши.

«Привіт. Не чекала? – спробував чоловік невимушено усміхнутися, проте став схожий на заплаканого клоуна. – Я перед вами трохи завинив. Тому прийшов… попросити пробачення».

Від несподіванки Іра аж заточилася. Зачепила ногою сумку. Та перекинулася. Від цього ситуація стала ще дурнішою.

«Давай занесу, – кинувся Олег піднімати сумку. – Ого, важка. Ти не повинна стільки носити. Тим більше, коли в тебе знову є я». Ірі досі здавалося, що це якийсь сон чи невдалий розіграш. «Дякую. Але мені вже не важко. А після двох місяців заробітків – тим більше, – холодно відповіла жінка. – Але скажи, якого милого ти до нас приперся?»

Олег спершу остовпів. Бо думав, Іра кинеться йому на шию, буде плакати й дякувати, що повернувся. А тут… «Ну, по-перше, я скучив за тобою і дитиною, – став відбріхуватися. – А по-друге, ця квартира наполовину моя». – «О! А чому ти про це не згадував усі три роки, скільки я платила за комуналку, причому – й за тебе? Чому навіть мобілки не піднімав, коли я просила, щоб ти виписався чи дав розлучення? Га!?»

Після цього розмова перейшла на крик. Іра з Олегом репетували так, що, здавалося, всі сусіди чують. Жінка нещадно виливала всю образу, котру тримала у собі три роки. А Олег криком поновлював свої права на все: житло, доньку, дружину. І лише коли сусіди о 12-й ночі постукали по батареї з вимогою заспокоїтись, Іра утомлено промовила: «Ну що ж… Виперти тебе з квартири я не маю права. Але на те, що зараз буде так, як раніше, навіть не розраховуй…»

Змиритися з тим, що зрадник-Олег так безцеремонно повернувся в їхнє життя і квартиру, Іра з Кариною не збиралися. Та вирішили діяти хитро: не сваритися, не доказувати, просто ігнорувати. І… їхній план спрацював.

«Ти куди це?» – запитав Олег, коли в суботу Іра, стоячи у розкішній вечірній сукні, замовляла телефоном таксі. – «Не твоє діло», – відповіла жінка коротко. «А ти куди?» – здивувався, побачивши, що й дочка у гарній сукні і телефонує якомусь Ромі. Та Карина у відповідь вдала, ніби не почула. «Мам’, ми з Ромою їдемо до друзів на дачу. Тому не знаю, коли повернуся» – демонстративно звернулася дочка до мами. «Добре, – відповіла Іра, не звертаючи жодної уваги на Олега. – Я теж, мабуть, не буду ночувати вдома».

І жартуючи одна до одної, мати з донькою вийшли з дому, залишивши шлейф дорогих парфумів та оскаженілого від люті Олега…

Шокуючу правду розкрили у ресторані

…Ігор нервово курив при вході до ресторану. «А раптом Іра передумала й не прийде?» – запитував себе, раз по раз поглядаючи на годинник. Бо Іра спізнювалася вже на цілих 20 хвилин. Аж тут під′їхало таксі. Швейцар ресторану поспішив відчинити двері. Ігор побачив спочатку гарну ніжку, потім жінку в розкішній сукні. А тоді аж завмер від захоплення. Бо цією красунею була Іра! Двоє чоловіків, які стояли неподалік, аж роти пороззявляли, побачивши таку даму.

Ігор ледь за бордюр не перечепився, так поспішив до коханої. «Зачекався?» – усміхнулась Іра і спокусливо підвела брову. Так, вона була задоволена, що справила фурор своїми розкішними локонами, оксамитовим платтям і пружними грудьми. «Чесно? – перепитав Ігор, запропонував руку і повів Іру досередини ресторану. – Я вже хотів плюнути і забратися звідси. Потім вирішив: ні, буду сидіти, поки ресторан не зачиниться. А тепер розумію: щоб таку красуню дочекатися – не шкода й цілого життя».

…Увесь вечір вони жартували, ніжилися в обіймах, цілувалися, трохи соромлячись офіціантів і відвідувачів ресторану. А потім Ігор весело так: «Ти знаєш, а до мене Світлана вернулася». «Яка? Дружина?! – перепитала Іра, а побачивши ствердний кивок, аж зблідла. – І що?» «Нічого… – навмисно тягнув Ігор із відповіддю, аби побачити реакцію Іри. – Нічого. Вчора я подав заяву на розлучення».

Іра декілька секунд помовчала. Щось обміркувала. І тут її ошелешило: «Слухай, а до мене чоловік вернувся… Тобі не здається дивним, що це якось підозріло одночасно?»

Ігор теж здивувався: «Ану-но опиши, яка зовнішність у твого колишнього. Я ж колись бачив коханця Світлани і навіть його (пардон за подробиці) волохату сраку».

Що більше Іра описувала, то більші очі робилися в Ігоря. «Оце-то поворот!» – не міг повірити чоловік. «Як у кіно!» – погодилась Іра. «Але знаєш, що в цій історії найдивніше? – додав Ігор. – Що якби не вони, ми б не зустріли одне одного!» «То ти пропонуєш їм могорич виставити?!» – засміялась Іра у відповідь. «Та ну їх!» – махнув Ігор.

Але обоє ще довго не могли повірити, що таке може трапитись і що навіть підлість і зрада можуть стати відправною точкою на шляху до справжнього кохання…

Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.