Українська «Роксолана» народила в Йорданії п’ятеро діток

– Якою загалом є кухня йорданців?

– Вони дуже люблять рис, тому тут готують білий, бурий, червоний та інші види рису з м'ясом, з овочами, фруктами. Популярні страви з баклажанів, кабачків, перцю. Йорданці – нащадки бедуїнів, тому в їхній кухні дуже багато м’яса. Тут часто готують плов, долму, тушковану баранину. Дуже популярним є мансаф – страва з вареної баранини зі спеціями та камінням сухої сметани, з якої готують смачний соус. Щодо солодощів, то це типові східні ласощі – пахлава, тістечка з фісташками, халва, мамуль – печиво з фініків, махалябія – молочний десерт. Усі вони дуже смачні і неймовірно солодкі. Разом із йорданськими стравами я також готую і українські – вареники, пельмені, борщ, деруни, картопляники, зрази та інші наші смаколики.

– Зупинімося трішки на традиціях в Йорданії – які вони? 

– Передусім мені дуже подобається, як тут виховують дітей. Батьки змалечку говорять діткам, що вони повинні бути дружними, допомагати одне одному, підтримувати в різних ситуаціях. Тому старші діти несуть відповідальність за менших, а менші їх слухаються. В Йорданії є традиційними великі весілля, гучні і чисельні свята для сина чи доньки, коли дитина з високими балами закінчила школу. Люди тут набожні, тому в п'ятницю усі йдуть до мечеті на молитву.

До речі, вихідні тут – п'ятниця та субота. І в ці дні мечеті завжди повні людей. Тут дуже дотримуються релігійних свят, особливо святкують Ід аль Адха і Ід аль Фітр. А ось день народження тут не прийнято святкувати у звичному для нас розумінні. Максимум – це тебе просто усно привітають і все. Дуже багатолюдними в Йорданії є весілля. Причому його святкують у двох залах – чоловічому і жіночому. Наречений з нареченою сидять у залі для жінок, і наречений лише приходить у зал для чоловіків, де його вітають. Коли в сім'ї одружується син, то батьки надбудовують на будинку квартиру для його сім'ї, а коли виходить заміж донька, то вона, відповідно, йде в невістки.

У вихідні численні родини люблять виїжджати на природу, де влаштовують пікніки. Зазвичай ми їздимо на Мертве море, що буквально за 50 кілометрів від нас. До речі, в країні зовсім немає театрів, а ось кінотеатри з'явилися лише нещодавно. Жінка в Йорданії не може вийти з дому без дозволу чоловіка. І це настільки серйозно, що в разі непослуху справа може дійти до розлучення.

– Коли в Україні почалася війна, Ви написали свій перший вірш і нині вже видали дві збірки поезії…

– Це не зовсім правильно, бо я ще в дитинстві писала вірші. Однак, коли вийшла заміж і народилися дітки, було якось не до цього. І коли побачила по телевізору, що коїться на Майдані, то написала вірш про Майдан. Чимало віршів присвятила пам’яті конкретних загиблих воїнів. Моя душа болить за Україну і не могла без сліз дивитися на все те, що відбувалося тоді, в 2014 році в Києві і нині відбувається на Сході України.

Я не можу матеріально допомогти нашій, українській армії, тому намагаюся підтримати словом. І, до речі, популяризую Україну в Йорданії, де в 2016 році відкрилося українське культурне товариство «Українська Хата в Йорданії». Я є співорганізатором його створення. Ми, українки, які живемо в Йорданії, збираємося там і влаштовуємо культурні вечори, виконуємо пісні, готуємо українські страви. Тут ми відзначаємо Різдво, Великдень та інші свята. Це такий собі український куточок який повертає у своє, рідне. На сьогодні вийшли друком збірки «Птахом перелітним», «Куди ж це ти, каче» та «Про тебе». Наразі пишу поезію, яка увійде до четвертої збірки.

– Чи часто буваєте в Україні?

– Перші вісім років ми не прилітали сюди взагалі, бо були малесенькі дітки. Згодом почали літати раз на два роки, тоді щороку, а тепер двічі на рік. Мої діти знають українську мову, Гімн, вчать напам'ять вірші Тараса Шевченка, пісні. А ще вони мають вишиті сорочки, які залюбки носять, знають історію України і з нетерпінням очікують, коли полетять до української бабусі і дідуся.

Ксенія Фірковська