Коли все стає занадто…

Вони щасливо сміялися на власному весіллі, тримаючи одне одного за руки і дивлячись у майбутнє, яке виглядало щасливим.

– Ти моя королева! – захоплено шепотів він, цілуючи її. А вона у білій весільній сукні, з легким макіяжем і чудовою укладкою й справді виглядала розкішно. – Який я щасливий, що ти моя! Про це йдеться у газеті «Твій вибір».

Іван завжди був цілеспрямованим. Він мріяв мати власний бізнес, створювати щось велике, щось, що залишить слід і приноситиме гарний прибуток. Галя, ніжна та турботлива, знала, що її місія – підтримувати чоловіка, дарувати дітям тепло і любов. З часом вони звели просторий і красивий дім, який був повним сміху і затишку, із великим столом, за яким збиралися друзі, і з двома маленькими спальнями, де спали їхні сини – Павлик та Петрик. Діти росли щасливими, весело бігали двором, гралися і сміялися, а батьки спостерігали за ними з відчуттям повного щастя. Іван часто брав Павлика на риболовлю, навчав Петрика кататися на велосипеді, а Галя готувала вечерю, слухала, як хлопці розповідають про свої маленькі пригоди. Здавалося, що щастя буде завжди поруч. Іван працював багато, інколи майже без відпочинку. Він будував бізнес, зустрічався з партнерами, придумував нові стратегії. Вони мріяли про подорожі, нові автомобілі, великий будинок на узбережжі.

– Повір, у нас буде все! Кохана, ти вартуєш найкращого, і ми матимемо все, про що мріємо! І навіть більше!

І, здавалось, усе це почало ставати реальністю. Вони їздили на відпочинок за кордон, насолоджувалися пляжами, теплим сонцем, вечорами під світлом ліхтарів, тримаючись за руки, і ділилися планами на майбутнє.

Але поступово щось почало змінюватися. Тепер в Івана не було часу на спілкування з дітьми. Та він й сам перестав їздити на риболовлю чи готувати вдома шашлик. Кудись зникли довірливі розмови з дружиною. Натомість в життя Івана непомітно вповз зелений змій. Спочатку були невинні вечері з друзями, де Іван інколи випивав келих вина. Потім келихи перетворилися на пляшки, а вечори стали важкими і тягучими. Він приходив додому із запахом алкоголю, і цей запах з кожним днем ставав дедалі сильнішим. Галя намагалася говорити, просила, вмовляла, переконувала, що це шкодить дітям і їхньому спільному життю.

– Іване, будь ласка, не пий сьогодні. Діти заснули, і мені не хочеться, аби ти знову розбудив їх.

Та він не чув її. Дивлячись затуманеними очима лише кивав головою, обіцяв, що завтра буде по-іншому. Але завтра завжди повторювалося так само: робота, стрес, друзі, алкоголь. Слова Галі більше не мали ваги. Діти почали помічати зміни. Вони боялися підходити, коли тато приходив додому напідпитку. Павлик одного разу тихо запитав:

– Мамо, чому тато такий страшний?

Галя обійняла його, і серце розривалося. Вона знала, що більше не може заплющувати очі на правду. Розуміла, що діти підростають і їй буде важче вдавати, що все гаразд, просто тато втомився. Вони все ще мали дім, автомобілі, подорожі, гроші – але щастя перетворювалося на ілюзію. Все, що колись приносило радість, тепер викликало сум і розчарування. Іван не помічав, що світ навколо нього руйнується, поки він занурювався у пиятику. Одного вечора, коли він прийшов додому особливо п’яним, Галя сіла поруч і сказала тихо, але рішуче:

– Іване, я більше не можу так жити. Ми не можемо продовжувати таке життя. Я не хочу, щоб діти бачили тебе таким. Я не хочу більше чекати, поки ти сам щось зрозумієш.

У відповідь він не промовив й слова. Чи й чув, чи, може, затуманена алкоголем свідомість не сприймала почутого. Однак він продовжував жити так, як і раніше. І Галя постала перед вибором. Довго вагалася і думала. Переконувала себе й сама ж відступала перед власними страхами. Зрештою, після того, як Іван посеред ночі влаштував скандал і побив її та дітей, вона прийняла рішення. Галя планувала все обережно. Вона знала, що Іван буде намагатися її зупинити. Тож склала план так, щоб ніхто і ніщо не завадило її рішенню. Одного вечора вона взяла дітей, паспорти, трохи речей і переїхала за кордон. Без повідомлень, без єдиного слова до того, хто недавно був її Всесвітом. У перші дні в новому місті вона відчувала полегкість, змішану з самотністю. Здавалося, що серце ще не оговталося від болю, але з кожним днем ставало легше. Павлик і Петрик відразу адаптувалися. Вона бачила, що дітям було краще без п’яного батька.

Прокинувшись вночі, вона часто думала про Івана – про те, як колись вони сміялися, будували плани, мріяли про життя, а тепер усе перетворилося на спогади. Але думки про дітей і про власне щастя давали їй сили не озиратися назад. Галя знайшла роботу, діти ходили до школи і заводили перших друзів. Вечорами вони грали в настільні ігри, готували разом вечерю, сміялися і розповідали одне одному про день. Вперше за багато років Галя відчула себе живою і спокійною.

Вночі, коли діти сплять, Галя дивиться у вікно. Вона бачить нові вогні міста, чує сміх людей на вулицях і усвідомлює: щастя можна будувати заново. І що іноді любов – це не залишатися поруч, а давати шанс собі та тим, кого ти любиш, на справжнє життя.

Вона більше не думає про Івана. Вона думає про майбутнє Павлика і Петрика, про те, як вони будуть рости щасливими, як будуть знати, що їхня мама – сильна і смілива. Бо Галя знає: любов – це не контролювати, не терпіти чужих помилок, а оберігати тих, кого ти любиш, навіть якщо для цього потрібно піти. Вона стоїть на балконі нового дому, тримаючи чашку чаю, і дивиться, як сонце сідає над містом. Павлик і Петрик сміються у дворі. Вона відчуває, що нарешті вдома. Нарешті щаслива.

– Коли все стає занадто – слід перегортати сторінку, – прошепотіла слова із книги, яку недавно читала, і щасливо усміхнулася. – Бо це таки правда.

Вона навіть не здогадувалася, який щедрий дарунок приготувала їй доля. Через два роки Галя зустрінеться із Гансом – підприємцем із Мюнхена. Вони закохаються одне в одного, одружаться. У них народиться крихітна Ельза, і вони будуть по-справжньому щасливими.

Олеся Максимець

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.