Немовлям утратила маму, школяркою похоронила дядька, студенткою поховала батька, а відразу після пологів овдовіла

«Як немає щастя змалку – то й не буде до останку», – гласить народна мудрість. Не бачила того щастя Ольга Яцик, не бачила і її донечка. Якось так складається по життю, що куди не кинься – скрізь нещасна доля.

Своєї мами Оля не знає зовсім, адже, коли ненька померла, дівчинці й року не було, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

– Мамі не можна було народжувати другу дитину, – розповідає Ольга Яцик. Її розбив інсульт, відняло праву сторону. Шість місяців мама була паралізована.

Жінка дуже переживала, з ким лишаться її дві донечки, як помре. Все просила перед смертю, щоб не давали дітей батькові. Старшенькій, Любочці, було всього два з половиною рочки, а Олюні – лише 10 місяців.

Діток мусила глядіти бабуся з дідусем, які проживали в Камінь-Каширському районі, с. Бронниця. Їм допомагала 2 роки глядіти менша дочка, доки не вийшла заміж. Коли старшій, Любі, виповнилося 5 років, то її забрала тьотя Іра (батькова сестра) до себе в смт Люблинець Ковельського району Волині – туди, де проживав і тато дівчаток. У тітки своїх дітей не було – тож Любу тітка гляділа, як свою дочку, влаштувала в дитячий садочок. Та й дитина бачилася з батьком (бо їхні квартири – в одному будинку).

– Я ніколи не знала материнської ласки, мені так її не вистачає усе життя, – зізнається жінка. – Коли мені було 10 років – померла бабуся, і я залишилася з двома дядьками-холостяками, яким було по 30 – 35 років. Вони і вигодували мене.

Сестричка жила в Люблинці з тіткою і батьком, а я – з маминими братами. Отак і росла, як горох при дорозі.

Коли Оля закінчувала 11-й клас – помер один із дядьків. Дівчина залишилася з другим дядьком. Отак удвох жили і хазяйнували в с. Бронниця Камінь-Каширського р-ну. Дівчина добре вчилася. Тож після закінчення школи вступила в смт Макарів Київської області в медучилище. Бо там проживають батькові родичі, і старша сестра Люба вийшла туди заміж.

Дівчина, закінчивши медучилище, пішла працювати в макарівську лікарню. А згодом вступила в Переяслав-Хмельницький педуніверситет, на вчителя біології (2,5 року). Все ніби потроху почало налаштовуватися, але сирітку доля переслідує і далі. На четвертому курсі навчання помирає Олин другий дядько, що її глядів у селі. А через 2 роки помирає і батько. Дівчина лишилася круглою сиротою на білому світі.

Маючи диплом педагога, Оля пішла вчителювати в макарівську школу. Але тітка Ірина стала кликати племінницю жити в Люблинець, де стояла порожня батькова двокімнатна квартира. Оля приїхала, влаштувалася вихователем в Люблинецьку школу-інтернат. А згодом познайомилася з вчителем історії Андрієм Яциком з с. Підстир’я, за якого згодом вийшла заміж.

– Здавалося, що нарешті і мені доля усміхнулася, – з сумом розповідає жінка. – Але недовгим було моє щастя. Через пів року після одруження воно розбилося в друзки, яких ні позбирати, ні склеїти.

...Той злощасний день навіки закарбувався в пам'яті Ольги. Жінка народила донечку Валерію, але з малою вагою, тож молода мама і дитя, щоб набрало вагу, мусили лежати у Ковельській районній дитячій лікарні. Маленькій Валерії виповнилося всього 9 днів – і вона стала сиротою.

– Мій чоловік працював вчителем історії у Скулинській школі, – розповідає Ольга Яцик. – Разом із колективом і учнями Андрій відсвяткував День учителя, подзвонив мені і сказав, що приїде в лікарню до нас завтра. На серці були якась тривога, постійний неспокій. На телефон прийшла аж о 2 ночі есемеска, що поповнено рахунок. Душа моя відчувала, що щось не так.

Вранці Оля зателефонували чоловікові, але той не відповідав на дзвінок. Подзвонила до свекрухи – трубку взяв свекор і каже: «Ми приїдемо до тебе і заберемо…»

– Думаю, чого мене мають забирати з лікарні, коли дитя ще не набрало ваги? – пригадує Оля події того дня.

Колеги телефонують мені з роботи і питають, як я почуваюся, але ніхто нічого не каже, що сталося. Потім я подзвонила до тьоті Іри (батькової сестри), але вона теж не могла вимовити і слова, а тільки плакала. Я зрозуміла, що щось трапилося з чоловіком. Увечері свекри (всі одягнуті в чорне) приїхали до мене в лікарню і сповістили, що Андрій попав під машину.

Земля кудись утікала з-під ніг. Не хотілося вірити почутому. Сотня запитань «чому?» крутилися в голові. Чому у мене така нещасна доля? Чому моя донечка, якій від роду 9 днів, залишилась сиротою, ніколи не бачивши тата?

Чому?.. Чому?.. Чому?.. Ніхто не дасть відповіді на це запитання. Оля проводжала чоловіка в останню путь, а донечка була в лікарні.

...Андрія Яцика батьки похоронили в рідному селі Підстир’я. У порожній квартирі проживають дві сирітки: мама і доня, яким так не вистачає чоловічої ласки і батьківського тепла. Добре, що свекри деколи приїжджають до Ольги, щоб підтримати невістку, побавитися з внучкою, привозять гостинці Валерії. Оля теж їздить до них на свята у гості.

Спілкується також із сестрою Любою. І лише для тьоті Ірини, яка підтримує в усьому і не залишає, Оля залишиться дочкою.

Галина Оліферчук