Світлана, прийшовши з роботи, готувала вечерю, а перед очима стояли сюжети з власного сну, які непокоїли її.
Снилося, що ніяк не могла купити собі нове взуття, все бігала боса по магазинах, і вже коли натрапила на туфлі, які їй сподобалися, приміряла, то відчула, що дуже незручні. І хоча вони були настільки гарного фасону, і сама вже так втомилася від пошуків, що вирішила купувати. Але раптом на полиці помітила свої старі, але добротні туфлі, в котрих не ходила, а літала. І тепер стояла розгублена, не знала, як вчинити, які ж обрати… Прокинулася в якомусь сум’ятті, тривожно чомусь було на душі... Тільки знала з бабусиних слів, що взуття, то пара, тобто суджений: якщо нові черевики – це незнайомець або кого мало знаєш, якщо старі – то хтось з минулого.
Несподівано в двері пролунав дзвінок, хоча і нікого не чекала. Андрій не міг прийти, оскільки був у відрядженні. Вона почовгала неквапливо, але зі здивуванням, хто б це міг завітати цього холодного осіннього вечора до неї. Відчинила і втратила дар мови: перед нею стояв її друг Роман зі студентських років, з котрим вона вже давно не бачилася, оскільки зв'язок обірвався. І думала, що це на краще: очі не бачать – серце не болить. Адже його дуже кохала, але сміливості не вистачало, щоб розказати про свої почуття. Він наче і знав або підозрював, що одногрупниця відчувала до нього, бо ж видавали очі, поведінка, реакція на його дівчат. А дівчат у нього було море, одна ліпша за іншу, бо ж видний хлопець був на курсі: гарний, високий, чорнявий з карими очима, та й розумний і дотепний, до того ж. Як повз такого пройти? А Світлана завжди була в тіні, тиха, непримітна, сором’язлива, тому думала, що не зможе до нього дорівнятися, знаючи його вподобання і смаки.
Раптом він вривається в її життя, коли вона вже забула його, або робила вигляд, що забула, бо нарешті зустріла того, хто відповідав усім вимогам (але чужим чи власним?): перспективний, хороший, гарний і самодостатній, гарно залицявся, ось почали зустрічатися. А почуття були пригноблені розумом, тому що тільки так вдавалося боротися зі своїм серцем, котре кричало від цих пут. Але вже змирилася з цим. І ось тільки намагалася почати життя з чистого аркуша без думок про минуле, як доля, ніби сміючись, повернула і нагадала про те, що насправді й досі зачіпає струни душі.
– Привіт, красуне, – налетівши з обіймами на Світлану, промовив Рома. – Так давно не бачились, ось я надумав зайти, впустиш?
Дівчина запросила гостя до себе. Вирішили разом повечеряти, випили по келиху червоного вина з нагоди зустрічі. Спочатку важко було почати розмову, бо стільки часу вже провели в розлуці. Але помалу розговорилися, як старі друзі, ніби цих років між ними і не було. Їй було легко з ним, комфортно. Та коли мова зайшла за особисте, хлопець взяв руки дівчини в свої і промовив:
– Я кохаю тебе і кохав усі ці роки. Але зрозумів тільки тоді, коли наші дороги розійшлися. Я дуже хочу бути з тобою. Дай мені шанс.
Світлана сміялася крізь сльози, розуміла, що мрії збуваються, але не відразу, якось невчасно. Розуміла, що не може так просто погодитися на пропозицію хлопця, бо дала надію іншому, дозволила себе полюбити, і про це знав Рома.
Але тут виник кадр зі сну, як вона хапає старе взуття і радісна біжить з магазину. Їй було непросто в цій ситуації зробити вибір, вона стояла на роздоріжжі. Але це тривало лише кілька хвилин. Романові дівчина нічого не сказала, але знала, кого вона вибере. Адже сон дав їй підказку…
Олена Вознюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
