Ольга народилася у хорошій родині: мама була вчителем, тато працював на меблевій фабриці. Змалку дівчина хотіла бути схожою на неньку, тому також обрала вчительську стежину. За час навчання встигла вийти заміж, народити сина і... розлучитися.
Чи була вона щасливою в заміжжі? Мабуть, але дуже недовго. І якщо те щастя і було, то дуже вже куценьке, тоненьке, таке порцеляново-крихке, що розбилося на тисячі скалок від першого ж удару лихим словом. Чоловік Ольги виявився справжнім тираном, який ревнував її до кожного стовпа. А коли та намагалася сказати щось у своє виправдання, кидався на неї з кулаками, не звертаючи уваги на вмовляння маленького Сергійка. Так у свої 25 Оля залишилася сама із сином на руках. Сувора мама дорікала доньці тим, що та не зберегла сім’ї. Бо як їй, поважній вчительці, тій, що завжди навчає бути порядним своїх учнів, дивитися тепер людям в очі? Ольга не витримала постійних сварок і переїхала у гуртожиток, де винайняла кімнату.
Із часом Ольга пішла працювати в школу, однак прожити із сином на вчительську зарплату було важко, тож вирушила до міськради просити допомоги.
Начальник зустрів її привітно, пообіцяв допомогти і таки допоміг, влаштувавши її викладачем в інститут післядипломної освіти. Робота Ользі дуже подобалася, а ще вона по вуха закохалася, хоч знала, що обранець її серця одружений. Проте Андрій Петрович запевняв Ольгу, що вони з дружиною давно чужі і живуть разом лише заради сина. Закохана жінка літала на крилах щастя, а через деякий час дізналася, що вагітна. Андрій Петрович не дуже зрадів, почувши новину, проте вже через кілька місяців Ольга гордо носила на безіменному пальці золоту обручку.
Час минав швидко, у подружжя народилася донечка, а через кілька років ще один син. Вони переїхали з двокімнатної квартири у простору батьківську оселю, щоб доглядати маму Ольги. Батько на той час уже помер. Проживши із чоловіком багато років, жінка не почула від нього жодного лагідного слова. Петро Семенович, а саме так він вимагав себе величати, не помічав нікого, окрім себе. Здається, вся планета повинна була обертатися довкола нього. Дружина, теща, пасинок увійшли до штату його «покірних слуг», і лише власним дітям дозволялося все на світі.
Згодом і старший син Ольги, і їхні спільні діти покинули батьків, створивши власні сім’ї. Донька поїхала навчатись за кордон, а із часом вийшла там заміж. Чим живуть діти, Ольга не знає, вони інколи телефонують і вкрай рідко навідуються. Старенька мати померла, тож залишилася Ольга з Андрієм Петровичем сама у просторій хаті, де, крім сварок і нарікань з боку чоловіка, не чує нічого. Частенько уві сні жінка бачить одну і ту ж картину: вона, згорблена і втомлена від повсякденних справ, виходить з магазину і випадково у дверях зустрічає його дружину — молоду красиву та доглянуту. «Вибачте мені», — раптом вирвалось. «Та ні, не варто вибачатись, навпаки, я вам вдячна», — відповіла колишня дружина чоловіка. «За що?» — запитала здивовано. Жінка усміхнулася і мовила: «За свободу…»
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
