Різдво Христове 6 січня 2020 року — ритуали, звичаї, обряди, прикмети. Зв’язок язичництва і християнства у Різдво Христове.
Якщо ви думаєте, що Різдво — це цілком християнське свято, то ви помиляєтеся. У ньому є чимало язичницьких рис і зараз ми разом у цьому пересвідчимось.
Хоча князь Володимир і насаджував християнство доволі жорсткими методами, не можна говорити про одномоментне зникнення язичницької віри у різних богів та народні звичаї. Тому новонавернені християни вірили, приміром, у святого Миколая, але, не виключено, що продовжували бачити Велеса. Так стало і з Різдвом, яке увібрало у себе чимало язичницьких рис.
Почнемо з того, що святкувати Різдво розпочали досить пізно — аж у четвертому столітті нашої ери. Адже в юдейській традиції вважалося, що веселе святкування дня народження, і бога, в тому числі, є наслідуванням язичницьких традицій.
Віншування на Різдво є язичницьким ритуалом. Побажання добра і достатку в новому році сучасні психологи назвали б позитивною візуалізацією, а от раніше такі побажання мали цілком магічний зміст, тому відмовляти колядникам увійти в дім досі вважається поганою прикметою.
Колядники зазвичай носять з собою зірку. «О!», - скажете ви, це ж Вифлеємська зірка, на яку орієнтувалися три мудреці зі Сходу, які несли дари маленькому Ісусу. «А от і ні», - скажу я. Зірка, так само як і хрест, набагато древніші за саме християнство. У цієї зірки — вісім «променів», така ж зірка була чимало тисячоліть символом богині Іштар, яка задовго до Христа, померла і воскресла.
Для давніх українців — зірка символ зимових свят, символ Сонця, яке починає збільшувати тривалість світлого дня, починаючи від зимового сонцестояння. Така зірка зазвичай оберталася у руках колядників, що символізувало коловорот природи протягом року, прибуття Сонця і його зменшення.
Колядники співають урочисті пісні — колядки, які теж були первісно язичницькими піснями, яке величали народження сонця. Більш церковними вони стали після зближенню українських земель з Польщею після Берестейської унії. Первісно колядки — це своєрідні магічні формули, де заклинач кращого майбутнього є таким собі актором, який розігрує перед глядачами сценки хорошої долі у прийдешньому році.
Сама назва «колядки» походить від імені язичницької богині-матері Коляди, яка, згідно з віруваннями, ховається від Чорнобога у вигляді кози у печері, де і народжує нового бога нового року — Сонце. Цей міфологічний епізод «чомусь» дуже схожий на народження Ісуса Христа у яслах та виховання грецького бога Зевса у печері козою Амальтея. Тому «водіння кози» з язичницького погляду видається дуже логічним.
Науковці виводять слово «коляда» від «календи» - так в давньоримському календарі назвалися перші дні кожного місяця.
Рухаємося далі. Згідно зі звичаєм, господар запрошує на святкову вечерю не Бога чи апостолів, а мороз, таким чином, улещаючи сили природи, щоб дух зими не забрав когось із родини на той світ, а йшов на поля та ліси.
Також до святкової вечері запрошують померлих, ставлять для них окремий посуд, наливають чарку, кладуть столове приладдя. Гуцули навіть здмухують з лавок перед такою вечерею, щоб ненароком не сісти на якусь душу.
Головна страва цього вечора — кутя дуже нагадує коливо, яке їдять на поминках за померлими. Язичницький зв’язок цілком зрозумілий — йдеться про одвічну тріаду «життя — смерть — відродження». Кутя — як суміш плодів природи, підсолоджена медом, мала забезпечити солодке життя і щастя у новому році. Решта куті залишалася для духів померлих.
Подекуди зберігся звичай не прибирати нічого на столах після святкової різдвяної вечері — це теж язичницький атрибут свята, щоб душі могли поживитися.
Кількість страв — теж язичницька. Дванадцять страв — це не дванадцять апостолів, як можна подумати. 12 страв — це 12 місяців, протягом яких «новонароджене Сонце» рухається небосхилом.
Ще один з символів українського Різдва — дідух. Це один з елементів язичницького культу. Дідух — одночасно символізує зв’язок з предками, пращурами, прадідами та символізує надії на щасливе і хлібне майбутнє. Адже дідух традиційно робили з останнього снопа минулого врожаю, «переносячи» у ньому дух зерна, який має відродитися у новому році.
Підсумовуючи все вище скаже, запитаємо у християн: «Ви точно знаєте, що святкуєте?!».
Олена Кузьмич, кандидат філологічних наук, дослідниця ритуалів
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
