По всій Україні нещодавно прокотилася хвиля протестів. Фермери та представники особистих селянських господарств вимагали скасувати дозвіл продавати українську землю. Бо інакше, мовляв, селяни залишаться без землі, а містяни – без їжі. Натомість, інша частина селян нарікала: толку їм і з тих паїв, якщо обробляти нема здоров'я, а продати нема як.
Із багатьох телеканалів, чиї власники – олігархи, нам постійно демонструють карту світу й нагадують: тільки у відсталих країнах досі діє заборона на продаж землі, а Україна ж, мовляв, не така, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір» .
Та й Президент Володимир Зеленський на численні звернення українців заспокоїв: «У моделі, яку пропонуємо ми з урядом, купувати чи продавати землю можуть тільки українські громадяни та українські компанії. Страшилки про китайців, арабів чи інопланетян, які вивезуть нашу землю вагонами, – маячня».
У когось поле простоює, а комусь мільйони приносить
Задля об'єктивності варто сказати: хоча землі сільськогосподарського призначення дотепер заборонено продавати, втім усі знають про існування корупційних схем. Вони полягають у тому, що взамін на хабар чиновники дозволяють потенційному покупцеві змінити цільове призначення землі. А коли вона втрачає своє сільськогосподарське призначення, то, як за помахом чарівної палички, опиняється в приватних руках. Причому – на цілком законних підставах.
Через відсутність ринку землі несправедливо низькою є й ціна на оренду земель. Люди мають паї, але не мають чи грошей, чи бажання, чи можливості працювати на ній і з думкою «Нащо буде дарма простоювати» здають в оренду місцевому фермеру чи великому агровиробнику. А той уже скільки хоче, стільки й платить людям. Комусь дає гроші, комусь – зерно чи борошно. А буває, що й узагалі користується «на халяву», і власники паїв мусять іти «до пана з поклоном», аби заплатив за користування не своєю землею.
У віддалених же селах узагалі може робитися ще хитріше: хтось із господарників домовиться із сільським головою, той «заплющить очі», і земля використовується «на дурняк». Хоча мала би приносити гроші в сільський бюджет, а гроші – йти на ремонт доріг чи школи, освітлення чи сільський клуб.
Тож сама собою напрошується думка, що зробити облік усіх земель в Україні потрібно. Дати людям можливість розпоряджатися своїм паєм треба. І щоб той пай не заростав бур'яном, а оброблявся господарниками – це теж необхідно. Але чому люди бунтують?
Проаналізуймо, яку саме модель пропонують нам президент, Кабінет Міністрів і Верховна Рада (остання вже один раз проголосувала за «земельний» закон, але, щоб він набув чинності, нардепи мають його ще раз підтримати).
Отож…
У чиїх руках буде?
На закиди, мовляв, агрохолдинги поскупляють по районах усю землю, найвища влада апелює: не всю! Відповідно до нового закону, в одні руки можна буде купити не більше ніж 15% землі в межах області та АР Крим і не більше від 0,5% – в межах України. Якщо віртуальні проценти перевести в реальні землі, то кожному з покупців можуть перепасти до 210 тисяч гектарів!!! Немало, погодьтеся.
Відповідно до закону, право на купівлю матимуть громади, держава, фізичні особи (простий господар) і юридичні особи (фірма, товариство тощо). І на останньому варто зауважити: купляти землю зможуть не лише українські компанії, а й ті, кінцевими власниками яких є іноземці (крім громадян РФ). І якщо така компанія вже зараз орендує землю, то саме вона отримає першочергове право на купівлю цих площ.
У відповідь на закиди, мовляв, українські господарники надто бідні, щоб купити землю, влада заспокоює: заклала 4,4 млрд грн у держбюджеті-2020 на погашення відсотків за кредитами, що їх селяни візьмуть на купівлю землі. Крім того, таку фінансову підтримку буде пропонувати саме дрібним фермерам і фізичним особам, котрі купуватимуть не більше від 500 га.
Однак досі не відомо, під які відсотки банк даватиме кредити на купівлю землі і яку частину відсотків погодиться компенсувати держава. Також під великим питанням, чи вимагатиме банк якісь гарантії чи заставу. Бо в багатьох фермерів немає фінансової звітності, аби довести, що він є платоспроможним позичальником.
Позитивними змінами називають розробники «земельного» закону мінімізацію корупційних складових. Зокрема, вони обіцяють ліквідувати Держгеокадастр. А якщо й залишиться якась його структура, то вона буде тільки реєструвати землю, а не розпоряджатися нею.
Крім того, новий закон передбачає скасувати чи обмежити дію дев?яти дозвільних процедур, серед яких – державна експертиза землевпорядної документації, погодження урядом продажу земельної ділянки, погодження у Верховній Раді зміни цільового призначення землі тощо. Також передбачається скасування безплатної приватизації землі (це право залишиться тільки за працівниками соціальної сфери села (лікарі, вчителі тощо) і за ветеранами війни).
Чи варто панікувати?
І що з приводу землі кажуть авторитетні люди?
«Якщо для іноземців відкрити ринок української землі, то тут навіть немає що коментувати. Населення сьогодні бідне. А якщо так – виникає питання: то хто ж тоді буде купувати землю?» – риторично запитує директор ТзОВ «П'ятидні», депутат Волинської обласної ради Валерій Діброва.
Такої ж думки і керівник СГПП «Рать» Віктор Шумський: «Українці ще не готові до відкриття ринку землі. Адже в нас досі не сформований механізм купівлі – продажу землі. А якщо чесно, то я взагалі заборонив би продавати землю чи змінювати її цільове призначення».
Голова Асоціації фермерів Волині Руслан Хомич вважає: перш ніж відкрити ринок землі, треба створити такі умови, за яких землю могли би придбати насамперед особисті селянські господарства, родинні ферми, а не агрохолдинги чи, тим паче, – іноземці.
«У країнах ЄС заборонено купувати землю тим, хто на ній НЕ живе. В Німеччині, Франції, Данії поля можуть придбати лише селяни, які проживають на цій території (в законі зазначається навіть радіус кілометражу). Натомість Україна ризикує наступити на ті ж граблі, що й колись Литва: закон про відкриття ринку землі в Литві набув чинності о 00.00, а за вісім годин уся литовська земля була куплена. На ранок вільних площ не лишилося!» – наводить приклад Руслан Хомич. А ще пропонує згадати злиденні 1990-ті. Кожен український працівник тоді отримав ваучер, який надавав йому право бути співвласником свого підприємства. Доведені до зубожіння люди майже задарма продавали свої ваучери, багатії поскупляли ці документи за копійки, і тепер вони олігархи, а ми з вами – злидні.
Чи не станеться те саме із землею?
А що каже народ
Група «Рейтинг» із 28 вересня до 1 жовтня 2019 року провела опитування двох тисяч українців і з'ясувала: лише 30% наших співвітчизників підтримують відкриття ринку землі, натомість 70% проти дозволу продавати українські землі. Ще більше люди обурені тим, що купувати наше багатство можуть іноземці (проти цього – 81% опитаних, за – лише 13%).
Людей, які взяли участь в опитуванні, найбільше лякає, що наша земля опиниться в руках іноземців (такі страхи в 41% респондентів), в 31% опитаних є побоювання, що власників паїв обдурять, за безцінь придбавши гектари. Ще 31% опитаних нарікає на недолуге земельне законодавство. А 23% респондентів припускають, що після відкриття ринку землі найкращі поля опиняться в руках олігархів.
Результати опитувань не можуть не радувати. Адже свідчать: ми, простий народ, не такі дурні, як комусь здається. І чудово розуміємо, як наше найбільше багатство багатії хочуть купити оптом і задурно. Розуміємо, а тому бунтуємо. Бо якщо в Конституції записано, що земля належить народу, то тільки народ і повинен вирішувати, кого на свою землю впускати, а кого гнати паршивою мітлою.
Побачивши спротив народу, урядовці їздять тепер регіонами України, записують побажання господарників, обіцяють врахувати всі зауваження, внести їх у «земельний» закон і тільки після того ще раз голосувати. Ну що ж: побачимо…
Оксана Бубенщикова
УВАГА! ПЕРЕДРУК ПУБЛІКАЦІЇ БЕЗ ДОЗВОЛУ РЕДАКЦІЇ ЗАБОРОНЕНИЙ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
