Після втрати чоловіка вийшла заміж за… його рідного брата

«Надійко! – кричала кума в телефон. – А твій Олексій – брехун іще той!» – «Ти про що?» – не второпала Надійка спросоння. «Про те, що Олексій не схотів із тобою женитися, бо нібито в армію йде, а я його вчора в клубі бачила!» – «В якому клубі?» – і далі не вірила Надійка. «Я їздила до тітки в сусідній район. Двоюрідна сестра повела мене на один концерт до клубу. А там – твій Олексій. Так із дівчатами «зажигав», що я не витримала, підійшла: «Ти що, – кажу, – сволото? Надійку маєш, а на чужих дівок заглядаєшся!» То він замість утихомиритися, ще й дурною мене обізвав! Уяви!»

Про це йдеться у газеті «Твій вибір».

Що то були за дивні збіги?!

Надійку аж у жар кинуло! Не може бути! Вона ж сама тиждень тому проводжала Олексія на вокзал. Він обіцяв, що, як тільки відслужить, так відразу й зашле сватів. А тут... «І ти впевнена, що то був мій Олексій?» – перепитала Надійка на всяк випадок. «Ну, паспорта я, зрозуміло, не перевіряла. Але повір – це був точно Олексій! Навіть сорочка та сама (біла в тоненьку смужку), що ти йому на День Валентина дарувала».

Надійка – в сльози. Побігла до Олексієвих батьків. Добре, що його мама була вдома. Жінка вислухала про концерт. Сама не на жарт розхвилювалася. Бо якщо це правда, то чому її син опинився геть в іншій від військової частини стороні? Чому за ним ніхто в армії не приглядає? Безлад якийсь! Тож матір миттю зібралася, попросила брата, щоб завіз до військової частини, і через годину Олексієва мама вже були з Надійкою в казармі.

«Що сталося?» – здивувався хлопець, коли вийшов на КПП, а там такі гості. «То ти скажи, що сталося? – накинулася матір. – Я думала, у вас тут дисципліна, а тебе на концерті по сусідніх районах ловлять?!» Хлопець аж оторопів: «Та я після занять ледве до ліжка доповзаю. Які концерти, мамо?» – «Не бреши! Тебе он Надійчина подружка вчора засікла!»

І тут Олексій пригадав, як щось подібне вже з ним траплялося. Тоді Олексієві було 13-ть. Він у складі шкільної футбольної команди поїхав на змагання до обласного центру. Того ж таки дня тренер насварив Олексія: чого, мовляв, вештаєшся по сусідніх корпусах (хоча хлопець не виходив нікуди зі спортзалу). Потім на Олексія накинулися друзі: «Ти про що це нашим суперникам із сусіднього району  розповідав?» А коли під час футбольного фіналу у спортзалі зійшлися всі суперники, тоді вже й судді очам не повірили: капітани двох команд виявилися схожими один на одного як дві краплі води! Олексій тоді, щоправда, не встиг познайомитися зі своїм двійником. Через трохи призабув цю історію і лише зараз пригадав. Та коли він жартома розповів матері про брата, то жінка, замість заспокоїтися, ще більше розхвилювалася. Але що саме її розтривожило? «Та, видно, в дорозі тиск піднявся», – усміхнулася матір і швидко пішла на вулицю: «Ви з Надійкою поворкуйте. А я піду: щось душно тут…»

Дізнався, що батькам не рідний

«Олексію, ти не повіриш! Зайшла сьогодні в цех – а назустріч мені твоя копія! Ну все: очі, волосся, статура – як у тебе! Як таке може бути? – сміялася Надійка, коли вже після весілля вони ввечері сиділи з Олексієм на кухні. – Я ще згадала отой випадок, коли ти в армію пішов, а мені сказали, ніби ти брехун і по дівках із сусіднього району вештаєшся». – «І мені з голови не виходить отой хлопець із футбольної команди, який був, як мій двійник», – додав Олексій. «А ще – пам?ятаєш, як твої батьки почали переживати, коли ти запитав, чи нема у вас родини в сусідньому районі? Може, – припустила Надійка, – ти справді не знаєш всієї правди?» І не встигли вони договорити, як прийшла Олексієва матір, принесла онукам пиріжків.

«Мамо, в нас сьогодні знову комедія! На завод влаштувався майстер цеху, як дві краплі води схожий на Олексія, – з порога розповіла невістка свекрусі. – Може, таки розкажете нам правду? Чи пересварилися з родичами і тепер не хочете їх згадувати?» – пожартувала. Але те, що повідала жінка, стало для Олексія та Надійки справжнім шоком…

«Сину, що б ти не сказав у кінці моєї розповіді, знай: для нас із татом ти був і залишаєшся не просто рідним – найдорожчим у світі, – зітхнула матір, поставила пиріжки на стіл і сіла для непростої розповіді. – Ми з татом дуже мріяли про діток. Поженилися, але я все не могла завагітніти. І так ми жили п′ять років. А одного разу твого тата як військового відрядили аж до воркути. Я, як дружина офіцера, вирішила поїхати з чоловіком. Але не просто поїхати: за ті три роки, скільки тато мав служити на півночі, всиновити дитя, бажано – новонароджене. І коли б ми до України повернулися з 3-річною дитинкою, ніхто нічого й не запідозрив. Хлопчика ми знайшли. Назвали Олексійком. І ця всиновлена дитина – ти… Оце й уся правда. Принаймні, та, яку знаю я. Але якщо той хлопець із сусіднього району дуже схожий на тебе, то, може, поїдь, та й розпитай. А раптом ви справді родичі?..»

Втім Олексій не поїхав. Після маминої сповіді він довго не міг отямитися. Бо, хоча нічого, здавалося б, не змінилося у його стосунках із мамою й татом, але думка, що в далекій воркуті у нього є кровні батьки, не давала спокою. Тому єдине, на що наважився Олексій, – у відділі кадрів заводу взнати контакти того майстра цеху і написати йому. Бо раптом зовнішня схожість – це не просто збіг?..

Знайшов брата-близнюка, та було запізно...

…Надія ходила чорна від горя. Вона не могла повірити, що її Олексія нема. Досі перед очима та аварія і п′яний водій. Аж раптом гіркі спогади перервала дочка. «Мамо! Мамо! – забігла мала і блідими губами зашепотіла: «Там… тато…»

Відразу жінка подумала, дитині від горя щось привиділося. Та коли у двері постукали і Надія відчинила, то… «Добрий день, – промовив чоловік, побачив жінку в чорній хустці – й засумнівався. – Може, я помилився адресою? Але… мені треба Олексій». Надія гірко усміхнулася: «Ви туди. Тільки Олексія вже нема». – «То я пізніше зайду. Коли він буде?» – «Ніколи. Олексія збила машина. Вчора похоронили…»

Надія розридалася. Запросила зайти в дім чоловіка, як дві краплі води схожого на її загиблого Олексія. А, коли трохи заспокоїлася, Матвій (так звали гостя) розповів, як разів із десять перечитував повідомлення від Олексія, як не мав у кого розпитати про минуле, бо батьки померли, як через далеких знайомих отримав копію документів про своє народження. «Ви не уявляєте, який я був щасливий, коли взнав: у мене є брат! Рідний! – і досі не стримував емоцій чоловік. – Я ж думав, що лишився сам як палець: батьки померли, дружина покинула, дітей не мав. А тут – БРАТ!!! І оце ж, як взнав, то зразу до вас…»

…Спочатку Матвій приїхав на дев′ять днів по брату, на сорок. Потім почав просто так провідувати Надію та її дочку. Казав: сумно самому вдома, а тут хоч якась рідня. Згодом допоміг удові зробити роковини, поставити пам′ятник. Потім якось саме собою вийшло, що Матвій продав своє житло та переїхав до Надії назовсім.

Сусіди пліткували. Мовляв, тільки рік по чоловікові минув, а вона вже привела до хати іншого. Проте Надії з донькою було байдуже до злих язиків. Бо вона все ще любила Олексія. Але й Матвій став їй близьким. Вона знову відчула опору. Відчула, що не сама в цьому житті.

А люди? Поговорять і перестануть…

Поліна Костюк

Сподобалася розповідь? Тоді ще більше неймовірних історій – у нашій газеті «ТВОЄ ЖИТТЯ». Свіжий номер уже на розкладках преси. Тож читайте! І буду вдячна, якщо передплатите. Індекс у Каталозі видань України 76 305.

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.