Завела собі на пенсії коханця, а потім вийшов облом
Останнім часом Сергій не впізнавав дружини.
Ні, то не з пам’яттю були в нього проблеми. Просто його Надя стала сама не своя. Де Сергій не сяде, що не зробить – усе жінці не так. А щойно вільна хвилина – Надя за телефон – і в іншу кімнату: зачинить за собою двері і лялякає з кимось годинами. І скільки Сергій не запитував, з ким дружина балакає, відповідь була одна: «Тобі яке діло?» Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Спершу Сергій думав: перебіситься жінка, та й усе. Але місяць минув, другий, а в сім’ї ніщо не мінялося. Пробував чоловік допитатися, чи в Наді нічого не болить, не тривожить. Та, замість подякувати за турботу, дружина жалила, як та змія: «Не дочекаєшся, поки здохну, чи що?»
Але одного дня все стало на свої місця. Після обіду Сергій приліг відпочити, бо натомився, поки ділянку біля хати обкосив. Зазвичай він спав із годину, а сьогодні щось підкинуло його раніше. Прокинувся – чує, Надя знову з кимось по телефону лялякає. Від сильного протягу двері до кімнати відчинилися, тож Сергій міг чути кожне слово дружини. «Та ні, мій спить у залі, як тюлень, – говорила Надя до когось і хихикала. – Ні, котику, ввечері не наберу тебе. Бо кума запросила на день народження. Зате з понеділка нарешті зустрінемося. Я маю їхати до міста, бо записалася до кардіолога. То наберу тебе, як тільки вийду від лікаря. Може, на морозиво1 сходимо, в парку погуляємо. Пам’ятаєш, як колись, в інституті, втікали з тобою з пар?»
Сергія наче хто окропом обдав. Він сів на дивані й не міг повірити! В 60 із гаком років його Надя завела собі іншого! І той інший був іще з часів навчання в інституті…
Піймав на зраді з колишнім одногрупником
Після тієї випадково підслуханої розмови чоловік вирішив: поки на власні очі не побачить доказів зради, не буде приймати поспішних рішень. Відтак, дочекався наступного тижня. Почув від Наді, що та дійсно збирається до кардіолога. «То давай завезу. Заодно машину з гаража провітрю», – запропонував Сергій. «В тебе що – пенсія велика? – знову вжалила дружина. – Поїду на маршрутці, так дешевше».
Іншої відповіді чоловік і не чекав. Тож вирішив, що своїм авто попрямує слідом за автобусом і буде слідкувати за Надею, аби таки вичислити «голубків».
До обіду дружина справді була в лікарні. Але звідти попрямувала не на автостанцію, а до міського парку. І саме там Сергій побачив, як обіймаються й цілуються в губи його Надя та їхній спільний одногрупник, Сашко.
«Ах ти ж заразо! – прошепотів Сергій сам до себе. – То колись ти об мою Надю ноги витирав, а сьогодні хочеш собі забрати?!» В ту мить завжди спокійним Сергієм опанувала така лють, що він, замість засісти в кущах і спостерігати, що буде далі, рішучим кроком попрямував до парочки.
– Це ж треба – яка зустріч! – вигукнув удавано радісно. – Я йду, дивлюся – голубки воркують. Глядь – а то моя жінка з колишнім товаришем. Думаю, ну як не підійти не привітатися?!
В ту мить одногрупник став, як обісраний. Тільки очима кліпає. А от Надя налилася кров’ю, наче після пляшки вина, й тут же перейшла в атаку:
– А ти що тут робиш? Я ж казала гній викидати!
– Та от – прийшов подивитися, на якого «котика» ти проміняла «свого тюленя», – відповів Сергій, нагадавши дружині її телефонну розмову з коханцем.
– То ти ще й ходиш по хаті підслуховуєш? – розчервонілася Надя, як після двох пляшок вина. – Ну, що ж: так навіть краще. Я давно збиралася про це сказати, але боялася, щоб ти не ґеґнув у мене на очах. Так-от: ми із Сашею вирішили бути разом. Правда, Сашуню? – і поглянула на коханця. Та той далі тільки лупав очима. Тож Надя продовжила:
– Я ніколи не любила тебе, Сергію. Терпіла заради дітей. От і все. Тому зараз вирішила пожити для себе.
– А ти, Сашо, що – теж свою жінку покинув? – спитав Сергій у колишнього одногрупника.
– Ні, Саша вже два роки, як овдовів, – замість коханця відповіла Надя. – Та головне – що він усе життя мене любив…
Обіцяв женитися й покинув
Я вам не розказувала, але Надя і Саша були не просто одногрупниками. Вони майже п’ять років зустрічалися. Надя навіть не сумнівалася, що вийде заміж за Сашу, вирветься зі свого села і стане «городською панею». Але в батьків Саші були інші плани. На п’ятому курсі вони женили сина на дочці своїх друзів, теж поважних у місті людей, та ще й дуже багатих.
Дізнавшись про це, Надя рвала на собі волосся. А потім із відчаю вхопилася за Сергія, скромного бідового одногрупника, який давно кохав її.
Жити молодята переїхали до Сергієвих батьків, у село під Луцьком. Обоє влаштувалися вчителювати. Батьки помогли побудувати просторий дім. Коли вони повмирали, Надя закомандувала продати батьківську хату й купити іномарку. «От тепер я всім утру носа!» – казала, мостячись у салоні «беушного» мерседеса.
Потім Надя із Сергієм дітей поженили, на пенсію вийшли. А потім сталася така оказія – Надя надибала своє студентське кохання.
Зрада – це як смерть, тільки ще гірше
Після тої зустрічі в парку Сергій мільйон разів прокручував у голові слова дружини. Він досі не міг повірити, що Надя, з якою прожили 46 літ, таке зробила. «А що нам скажуть діти, внуки?» – пробував Сергій врозумити дружину. «Не переживай! Діти вже дорослі. А внукам куплю гостинця-другого – і в сраці вони будуть мати такого діда, як ти! – сказала Надя й додала. – Коли приїду за речами – дам знати. Надіюся, моє золото не зникне до того часу».
Відтоді Сергієві здавалося, наче він умер і тільки тіло автоматично виконує якісь рухи. Навіть дім, у який вклав чоловік стільки праці й любові, став чужим. Сергій сновигав кімнатами, які досі пахнули Надею. Брав речі, яких іще недавно торкалася дружина. І йому здавалося, наче то було буквально щойно й водночас так давно – в житті, яке вже ніколи не повернеться.
Дзвінок мобілки вивів Сергія зі ступору. «Алло, тату! Що у вас відбувається?» – почув доччин голос. Але що відповісти на запитання – чоловік не знав. «До мене мама приходила. Сказала, тепер житиме в місті. Але день-другий ночуватиме в мене. Ви що – посварилися?» – намагалася зрозуміти донька. «Та ні. Просто мама так вирішила». – «Ви купили у місті квартиру? Чи як?» – все одно не могла збагнути дочка. «Ні, твоя мама знайшла іншого. Сказала, буде жити з ним. Це все, що я знаю». Запала мовчанка. А потім дочка промовила: «Я спробую поговорити з мамою. Завтра наберу тебе».
«Пробач мене, дурну»
За ті пів року, скільки Сергій жив одинаком, уже всі в селі обговорили те, що сталося: І «Надьку-потаскуху» згадували, і «бідного Сергія». Але з часом чоловік відчув, що так навіть краще – жити так, як хочеш ти, а не так, як вирішила жінка. Щоб не обтяжувати себе роботою, Сергій продав корову й коня. Всі паї здав в оренду. А щоб мати пару гривень до пенсії, на старому тракторці обробляв людські городи. Коли захотів – пішов із вудочкою порибалити чи до лісу – на гриби. Майже щотижня до нього навідувалися то син із дітьми, то дочка. Тож коли люди запитували: «Що там твоя Надька? Не вертається?», чоловік спокійно відповідав: «А мені яке до того діло?»
Але люди, видно, щось таки знали. Бо одного дня Надя з чемоданчиком у руці прямувала сільською вулицею до своєї хати.
Сергій само обідав, як на порозі постала Надя. В чоловіка аж ложка з рук випала. «Добрий день вашій хаті», – промовила Надя і завмерла в очікуванні. Чоловік підвівся зі стільця і теж завмер.
Кілька хвилин вони стояли і вдивлялися одне в одного. А потім Надя кинулася чоловікові до ніг. Обійняла його за коліна. «Пробач… Пробач мене, дурну…» – і залилася сльозами.
Якось сама собою рука Сергія потягнулася до Надиного волосся. Він став гладити дружину. Опустився до неї на підлогу. Обійняв за плечі. І тепер вони вже двоє розридалися…
…Як потім переповідали люди, Надя відразу не зжилася зі своїм коханцем. Та й жити її до себе Саша запросив, бо після смерті дружини шукав собі обслугу. Спочатку найняв одну жіночку, іншу – не догодили: то працювали погано, то велику зарплату хотіли. От тоді він і згадав про Надю. Написав їй у фейсбуці. Навішав лапші на вуха, що досі кохає. А Надя, дурепа, й повірила. Вирішила, що хоча б на пенсії заживе, як «городська пані». Аж тут облом вийшов…
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.