Через 25 років шлюбу закохалася у… власного чоловіка
– Марічко, а нарви-но квітів та до церкви занеси! – гукнула мати 16-річній доньці.
– Так свято ж завтра. Підемо до служби й занесемо, – зауважила Марічка, бо кому охота пертися з хутора до села аж 5 км, - йдеться у газеті «Твій вибір».
– Марічко, я що сказала?! – прикрикнула матір. – І малого Іванка візьмеш із собою, бо я йду на город.
Донька не сміла далі перечити. Бо після смерті батька матері й так було важко з п’ятьма дітьми, а тут іще буде нервуватися через якогось букета. Тож Марічка нагодувала чотирьох молодших братів і сестер. Нарвала квітів під хатою. Малого Іванка взяла на руки, решту дітей покликала за собою, і так усі п’ятеро попрямували до села.
Дівчина з очима Богородиці
Хоча була тільки третя година дня, але церква стояла відчинена. Старші діти лишилися бавитися у дворі, а Марічка з братиком на руках зайшла до храму.
– Слава Ісусу Христу, – привіталася, побачивши всередині незнайомця.
– Слава навіки, – відповів чоловік у величезному, заляпаному фарбою фартуху, і почав із ніг до голови оглядати юнку.
Марічка зашарілася й опустила очі:
– А ви не знаєте, коли прийде отець Віктор? Бо я квіти принесла, – запитала і підвела на незнайомця свої величезні карі очі.
– Казав, через годину буде. Так що мусите зачекати. Заодно й мою роботу оціните, – запропонував незнайомець і знову взявся розписувати на стіні ікону Богородиці.
Марічка сіла в кутку на лавці і, як заворожена, спостерігала за роботою молодого художника. А той, відчувши на собі погляд юної красуні, розвернувся й каже:
– Дівчино, не знаю твого імені, але очі в тебе божественні. Можеш стати ось тут, поруч, і дивитися на мене, щоб я відтворив твій погляд на іконі?
Марічка знову почервоніла, як маківка. І, поки вагалася, Микола (так звали художника) сам підійшов до неї, взяв обережно за талію підвів до ікони та ще раз глянув на юнку. Марічка, тримаючи на руках малого Іванка, справді чимось була схожа на Богородицю: такі ж витончені риси обличчя, лагідна усмішка, глибокий і водночас скромний погляд. Коли художник закінчив роботу і дозволив дівчині подивитися на результат, вона аж ахнула: Богородиця дивилася з ікони очима Марічки.
– Дівчино, то як тебе звати? – витираючи руки у фартух, запитав молодий художник.
– Марія. Але всі кличуть Марічкою, – відповіла дівчина і знову засоромилася.
– О, Боже! Сама доля послала мені тебе!.. – захоплено вигукнув художник.
Але в ту мить запхикав на руках малий Іванко. І Марічка, скориставшись нагодою, промовила:
– Вибачте, мені треба йти. Мама буде сварити, – й вибігла з церкви.
Чи ж уявляла дівчина, що це випадкове знайомство повністю змінить усе її життя?..
«Краще втопитися, ніж із нелюбом спати»
Коли через місяць художник привів на хутір сватів, Марічка побігла до лісу і просиділа там до глибокої ночі.
– Ти що це, дівко, собі надумала?! – гримнула матір, щойно дочка переступила поріг хати. – Такі солідні люди, з гОрода, прийшли тебе заміж брати, а ти дьору?
– Мамо, я не люблю його! Він старий! – розплакалася Марічка.
– Який старий! Йому 36 літ! Я паспорта дивилася.
– А мені 16-ть! – далі заливалася сльозами донька. – І я люблю Петю!
– Отого голодранця? Та в них дітей повна хата! Батько пиячить! Мати руда, як наш пес Рябко. Ще не хватало мені внуків таких самих, – далі сварилася матір. – А що той художник старший за тебе – це навіть на краще. Він уже й квартиру в гОроді заробив, і машину «Волгу» тобі купить! Он місяць у церкві пензликом поводив – і 500 рублів у кишеню. Та ти з ним, як вареник у маслі, житимеш!
– Мамо, та я краще втоплюся, ніж із ним спатиму! – у відчаї випалила Марічка.
Побачивши, як крається серце в дитини, мати перестала сваритися. Підійшла, обійняла:
– Дитино моя, послухай, – заговорила ласкаво. – Ну, вийшла я колись за твого батька по любові. Але через рік любов розвіялася, як туман у полі. Всі 16 літ, скільки з ним прожили, ми клято працювали, через злидні гризлися, як собаки. І не раз я себе картала, що не вийшла за іншого, багатшого, хоча він стільки разів кликав, – пояснювала матір, гладячи доньку по голові. – А цей художник уже в літах, буде тебе, як квіточку, доглядати. Послухай мене, доню. Я знаю, що кажу.
Ой, і весілля справив художник1! За весь вік село не бачило таких гулянь! Не одна тоді дівка із заздрістю дивилася на Марічку. І тільки сама наречена сиділа сумна-пресумна, а під вигуки «Гірко!» ледве стримувала сльози.
Зразу після весілля зять купив тещі хату в селі, коня, телицю і щомісяця пересилав по 100 рублів. А молоду «жону» повіз на «Волзі» в місто.
Життя в золотій клітці
З тих пір минуло багато років. Марічка рідко провідувала рідних. Бо її чоловіка-художника куди тільки не кликали працювати. Спершу подружжя об’їздило весь Союз. Коли той розвалився, стало мандрувати і до Африки, й до Америки. Десь із рік жили в Індії. А коли Миколі виповнилося 60-т, він купив собі цілий хутір серед мальовничої природи, спорудив там такі хороми, що місцевим і не снилися, й від травня до вересня жив там із дружиною.
Приїжджали на той хутір двоє синів, яких Марічка подарувала Миколі, привозили своїх дружин, дітей і влаштовували «царські» гуляння. Щойно сини із сім’ями покидали хутір, Микола запрошував у гості своїх друзів. Там вони влаштовували творчі вечори з вином і запеченими поросятами. Хтось навіть бачив на тих гуляннях оголених до пояса дівчат, які розносили гостям таці з наїдками. Тож коли всі ці плітки дійшли до Маріїного села, матір не витримала тої ганьби і поїхала врозумити дочку із зятем.
Але те, що почула, відкрило правду на життя в золотій клітці.
Як добре, що не вийшла заміж по любові
– Ти знаєш, мамо, я так і не полюбила Миколи, – зізналася Марічка мамі. – Коли ми поженилися, я навіть цілуватися1 з ним не хотіла. Він увечері кличе до себе в ліжко, а я не можу. Місяці зо два ставила на кухні табуретки під стіною і так спала, поки Микола не пообіцяв, що пальцем до мене не торкнеться без моєї згоди.
– То звідки ж у вас діти взялися? – здивувалася матір.
– А від жалості. Бо Микола справді любив мене, пилиночки з мене здмухував, купував усе, що захочу. «Ну, – думаю, – скільки буду мучити чоловіка? Він же ж молодий, природа свого просить. От і дала. Через місяць зрозуміла, що вагітна, і знову на рік «закрила лавочку» для Миколи.
– А другий син?
– А другий?.. Як тобі пояснити… Коли я змирилася, що все життя спатиму з нелюбом, то вирішила: буду уявляти, що в ліжку мій Петюньо.
– Дочко, чи ти здуріла досі сохнути за тим голодранцем?! – не повірила мати. – Ну, а правда, що люди по селу казали: нібито у вас на хуторі така розпуста, що сором дивитися?
– Ой, мамо. Та якби ви тільки знали, що ті «творчі люди» придумують. Хіба раз мій Микола шукав собі музу на стороні? Пише якусь картину – і вже садовить біля себе голу дівку. Я сварилася – а він казав, що то високе мистецтво, просто я в ньому нічого не тямлю. Був час, я молода була і рвалася помститися Миколі – знайти собі коханця. Але зразу перед очима ота Богородиця з нашої церкви. І я собі думала: «Вона ж дивиться на людей моїми очима, а я в розпусту піду? Ні, гріх то великий». Ось так і живу з нелюбом.
– Ой, дитино, – гірко усміхнулася матір. – Уже ж ти трохи пожила, а ще така дурна. Та той Петюньо, за яким ти млієш, спився до білої гарячки, за хазяйство не дбає, а дітей наплодив таких самих рудих, як наш пес Рябко колись був.
– Та ви що?! А в моїй уяві він досі красивий.
– Ну, то поїхали зі мною і сама побачиш, яким став твій Петюньо.
…Після тої поїздки в село Марічка повернулася до чоловіка зовсім іншою. Побачивши спитого беззубого Петюню, вона раз і назавжди викинула його з голови. Ба більше, боялася навіть уявити, якою би зараз була, якби вийшла тоді заміж по любові.
А ввечері, по приїзді із села, коли Микола погладив Марічку по плечі, жінка не просто відповіла чоловікові взаємністю. Вони тоді вперше за 25 років шлюбу кохалися так несамовито, як мали би у свій медовий місяць. Бо любов – дивна штука. І часом треба багато років, аби пізнати смак справжніх почуттів…
…Сподобалася розповідь? Тоді ще більше вражаючих історій пропонуємо вам у газеті «ТВОЄ ЖИТТЯ». Її можна придбати в місцях продажу преси, зокрема – й у магазинах, чи передплатити до 15 числа кожного місяця. Індекс у Каталозі видань України – 76 305.
Поліна Костюк
Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.