Стала служницею у свого ж чоловіка

– Юрію Васильовичу, доставили жіночку з переломом носа. Візьметеся за неї?

– Та візьму, куди ж дінуся? – зітхнув хірург і пішов оглянути пацієнтку.

Перед ним сиділа жінка років 45-ти. Жирне волосся туго затягнуте у вузол. Худі руки вкриті синцями. Губа розпухла від удару. Зі зламаного носа все ще юшила кров, - йдеться у газеті «Твій вибір».

Побачивши хірурга, пацієнтка аж заціпеніла.

– З вами все добре? – запитав лікар, помітивши її дивну поведінку.

– Та вже, як бачиш, Юро. Не здохла – і добре, – розтягнула незнайомка губи, пробуючи усміхнутися.

Голос жінки видався лікарю знайомим. Він уважно придивився і… не міг повірити очам:

– Ліда?

– Що, змінилася? – скривилася відвідувачка. – А ти такий інтересний мужчина став. Певно, всі баби у відділенні за тобою сохнуть?

– Та чого ж сохнути? Їх удома чоловіки1 поливають, – сказав у відповідь хірург.

– А за мною ти колись сохнув. Пам’ятаєш? – зауважила Ліда.

– Давай-но спочатку займемося твоїм лицем, – перевів Юрій розмову, яка була йому неприємна.

«Пошукай собі якусь селючку»

Так, 20 років тому Ліда була красуня ще та! Коли йшла вулицею, то не було чоловіка, який би не провів поглядом Лідиних пружних грудей, звабливих сідниць, що крутилися вправо-вліво, та довжелезних ніг.

І Ліда тим уміло користувалася. Як треба було складати залік чи екзамен у викладача чоловічої статі – вона вдягала куценьку спідницю, закидала перед викладачем ніжку за ніжку, і через кілька хвилин розмов отримувала оцінку, яку просила.

Так само без проблем Ліда влаштувалася на роботу у приватну клініку. Лікувати їй, звісно, ніхто й нічого не довіряв. Тим більше – студентці. А от бути секретаркою в директора – це у 20-річної спокусниці виходило чудово.

Тож, коли на випускному одногрупник Юра запросив Ліду на повільний танець, зізнався в коханні і запропонував стати його дружиною, Ліда аж розсміялася.

– Юрочко, сонце! Я тобі, звичайно, дякую, що написав замість мене дипломну, поміг скласти державні іспити, але ти, мабуть, забагато випив шампанського! – і по-материнськи притулила його до своїх напівоголених грудей.

Насправді ж Юра взагалі не вживав спиртного. І в голові у нього паморочилося тільки від запаху Лідиного тіла. Тому він опанував себе і якомога впевненіше повторив:

– Лідо, я на повному серйозі. Виходь за мене. Я знаю, що поки я бідний студент. Але обіцяю: буду працювати на двох, на трьох роботах. Головне – щоб ти ні в чому не мала потреби.

– Юрочко! – далі реготала Ліда. – Ти хоч розумієш, де ти, а де я? Мій манікюр коштує дорожче, ніж твій випускний костюм із туфлями разом. Тому моя тобі дружня порада: пошукай собі якусь селючку. А я – птиця високого польоту! – і при цих словах Ліда відпихнула Юру та покрутила дупою до виходу, де на неї у дверях чекав директор клініки.

Такої ганьби хлопець не очікував. Лише тепер він зрозумів: Ліда фліртувала з ним, щоб тільки допоміг із дипломною та екзаменами. А тепер, на випускному, просто витерла об нього ноги!

Зупинила за крок до самогубства

Одногрупники їли, пили, танцювали й веселилися. А Юра забився в кутку залу й нікого та нічого не бачив. В голові пульсувала єдина думка: «Без Ліди я не хочу жити».

На світанку, коли ровесники пішли на берег ріки зустрічати сонце, Юра непомітно звернув у бік кручі, звідки не один відчайдух, стрибаючи вниз, ламав шию та гинув. «Пробачте мені, мамо й тату», – прошепотів хлопець, підійшов до краю прірви, востаннє глянув на сонце і…

– Юро, ні!!! – почув за спиною.

– Ти що тут робиш?! – стрепенувся хлопець на крик одногрупниці Наталки.

– Хотіла квітів нарвати, віночок собі сплести, а тут ти… – збрехала дівчина. Бо насправді вона весь вечір не зводила з Юри очей. Низенька, пухкенька, з веснянками по всьому лиці, вона ще з першого курсу була закохана у хлопця. Але досі і не наважилася показати йому свої почуття.

– Ну, то йди! Чого стала? – далі сердився Юрій. Бо думками він був уже там, на дні прірви, а тіло все ще стояло й мусило розмовляти з пампушкою-Наталею.

– А ти можеш мене провести? Бо я, коли квіти збирала, бачила змію. Так страшно.

– Тут не водяться змії. Мінімум вужі.

– Я й вужів боюся, – далі просила Наталка.

Зрозумівши, що зараз уже з кручі не стрибне, Юра сердито попрямував до стежки: «Іди за мною», – скомандував дівчині і повів її до гурту одногрупників.

Чужу сім’ю розбила, але щасливою не стала

Майже 20 років минуло з тих пір. І нині, побачивши Юру в хірургічному відділенні, Ліда сто разів пошкодувала, що тоді, на випускному, так підло вчинила з хлопцем. За цей час Юра став одним із найкращих в області хірургом. Після двох років дружби з Наталкою молоді люди одружилися. Виховують двох дочок та сина. Наталка працює в дитячій лікарні.

– А ти як? – розповівши про себе, запитав Юра в Ліди, коли після операції пацієнтка вже могла нормально розмовляти.

– А я, Юрочко, розбила сім’ю свого директора, женила його на собі, одне за другим народила йому двох дітей і вже думала, що Бога за бороду зловила. Але, – гірко усміхнулася, – найцікавіше тільки починалося. Коли я сиділа з дітьми в декреті, мій благовірний став ходити наліво. Я сказала, що не буду такого терпіти. А він мені знаєш, що? «То й не терпи! Тебе тут силою ніхто не тримає». Я вирішила: «Ах так? Значить, лишишся без дітей». Забрала малих, переїхала до подруги. Думала, мій чоловічок як не в той день, то на наступний приїде. А він, козел, навіть і не думав цього робити. Так що через місяць я сама привезла дітей чоловікові, поставила їх перед дверима і сказала: «Тепер ти ними займайся. А я буду влаштовувати своє життя». І пішла.

Але 40 років – то не 20-ть. Напоїти і в ліжко мене затягнути – охочих багато. А як женитися – то нікого. Я з тих нервів напилася і пішла до свого чоловіка права качати. Спочатку сказала йому, щоб заплатив мені за те, що родила йому дітей. Він дістав пачку доларів, кинув мені: «Хватить?» – питає. А я до нього: «То ти мені, як собаці, будеш гроші кидати?!» – і нігтями йому в очі. Він мене у відповідь кулаком: на-а-а! Носа зламав, губу розбив. Добре, що зуби всі цілі, – гірко усміхнулася Ліда.

– Ти би менше пила, – скрушно зауважив Юрій. – Бо погубиш не тільки зуби, а й своє життя.

– Та знаю я, знаю. Треба з тим бухаловом зав’язувати. Бо я, коли не п’ю, то ще така нічого. Скажи? – і Ліда підморгнула до лікаря.

 Біля розбитого корита

Що Ліда в 40 років не розгубила всієї краси, Юра помітив, коли жінка виписувалася з лікарні. Перед тим, як зайти до заввідділення, вона зробила зачіску, підфарбувалася, вдягнула сукню з розрізом на усю ногу.

– Юрочко, давай увечері зайдемо десь на каву, – схилилася вона над лікарем, щоб він міг заглянути їй у декольте.

– Лідо, що ти хочеш? – усміхнувся лікар.

– Віддячити тобі за лікування і попросити пробачення за помилки молодості, – замуркотіла жінка й торкнулася пальцями Юриної щоки.

– Ти що, забула? Я одружений!

– Жінка – не стінка: посунеться, – далі зваблювала Ліда. Але в цей момент до кабінету ввійшла Наталка – та сама «пампушка», яка колись урятувала Юру від фатального кроку.

– О-о-о, Лідо?! Давненько не бачилися! – скривилася Наталка. – А тебе, бачу, погнали з усіх любовних фронтів, і ти знову за Юру взялася? Ану-но вали звідси! І щоб я тебе більше не бачила біля мого чоловіка!

…Навіть Юра не чекав такої сміливості від своєї завжди тихої і спокійної дружини. Але Наталчин тон дав зрозуміти: тут у спокусниці точно нічого не вийде. Тому, вкотре піджавши хвоста, Ліда пішла до свого чоловіка (з яким, до речі, досі не була розлучена) і попросила, щоб він її прийняв.

Інший би на місці чоловіка погнав Ліду, як паршивого кота. Але бізнесмен собі прикинув: тримати Ліду фінансово вигідніше, ніж наймати куховарку, прибиральницю і няньку для дітей. Тому він назвав Ліді свої умови, попередив, що тепер – ніякого алкоголю. І та, яка колись вважала себе «птицею високого польоту», стала тепер служницею у свого ж чоловіка.

Поліна Костюк

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.