В центрі уваги

«У хліві – з паралізованою мамою і 2-річним сином-інвалідом». Як у Луцьку небайдужість влади змінює долю людей

«У хліві – з паралізованою мамою і 2-річним сином-інвалідом». Як у Луцьку небайдужість влади змінює долю людей
Світлана Задрейко із сином Сашком, колишнє «житло» сім'ї пані Світлани

Цих двох жінок познайомили бездомний кіт і велика біда. Тоді, вісім років тому, Ольга Мазепа шукала пухнастику господарів, а Світлана Задрейко якраз узяла цього кота для свого дворічного сина, що народився з атрофією головного мозку, тобто не чув, не розмовляв, не ходив.

Відтоді усе й почалося…

 

Батько покинув сім’ю і приходив лише по гроші з дитячої пенсії

– Коли я вперше переступила поріг Світланиної домівки, жахнулася: невже у ХХІ столітті можна жити в таких нелюдських умовах! Це ж приміщення навіть хлівом було важко назвати! – пригадує Ольга Мазепа знайомство із сім’єю Задрейків. Адже Світлана, її лежача мама і двоє дітей, старшому з яких було тоді чотири роки, а меншому два, проживали у напіврозваленій хатині.

– У кімнатці квадратів на десять зігнили стіни і підлога. Зі ржавих труб сочилася вода, яка взимку замерзала навіть усередині приміщення. У напівтемному кутку дні і ночі проводила прикута до ліжка жінка, яку впродовж 21 року треба було щодня помити, перевдягнути. І весь догляд за лежачою жінкою та хлопчиком із атрофією мозку ліг на Світлану, якій на момент нашого знайомства було всього 26 років, – продовжує Ольга Мазепа. – Коли я це побачила, тиждень не могла спокійно спати.

Але ж чим помогти?! Світлана не може заробити грошей, бо мусить постійно бути поруч із мамою та сином. Її чоловік (батько двох хлопчиків) постійно пиячить та ще й має наглість прийти вимагати: «Дай на цигарки 20 гривень із дитячої пенсії, бо то ж і моя дитина». Одне слово, жах!..

Ольга Мазепа кинулася до благодійників, депутатів. Багато хто співчував, але ніхто не брався помогти. Тож спочатку жінка взяла участь у конкурсі громадських ініціатив, яку щороку оголошує Луцька міська рада. Таким чином вдалося відремонтувати напівзогнилу веранду. Каналізацію в хату Задрейкам Ольга Степанівна провела власним коштом, щоб сім’я мала туалет і умивальник. Але потім нова проблема – завалився дах, і знову Світлана не знала, що робити.

– Врешті-решт я достукалася до Ігоря Поліщука, – розповідає Ольга Мазепа. – Світлані коштом міської ради таки придбали квартиру. Але сьогодні, коли цій мамі з її синочком вручали ключі від квартири, я попросила Ігоря Ігоровича підсобити ще й із ремонтом. Адже тих пару тисяч гривень дитячої пенсії, яку має Світлана, – то зовсім малі гроші, аби житло в новобудові довести до пуття та вмеблювати.

Світлана Задрейко із сином Сашком
Світлана Задрейко із сином Сашком

 

«Живемо семеро на 17 квадратах, тож спимо на підлозі»

15 квітня разом із Світланою Задрейко отримали квартиру і двоє лучан-афганців.

Микола Панкевич та Володимир Нагорнюк стояли на квартирній черзі з 1986 року. Микола Панкевич із дружиною, дорослою донькою, зятем і внуками туляться на 15 квадратних метрах комунальної кімнати, тобто кухню і санвузол родина ділить із мешканцями сусідніх кімнат. А Володимир Нагорнюк на 17 квадратних метрах проживає із дружиною, дорослими доньками та їхніми дітьми.

– В одній маленькій квартирці в нас семеро людей. Тому на кухню, у ванну, в туалет – графік. А щоб усім лягти спати, стелимо на підлозі, – зізнається дружина пана Володимира, Надія.

Розповідаючи про свої багаторічні поневіряння, подружжя Нагорнюків не стримує сліз. Каже, вже й не вірили, що коли-небудь їхні муки закінчаться. А тепер завдяки Луцькій міській раді та особисто Ігорю Поліщуку зможуть зустріти старість у новій просторій оселі.

Вручення ключів Миколі Панкевичу
Вручення ключів Миколі Панкевичу

подружжя Володимир і Надія Нагорнюк
подружжя Володимир і Надія Нагорнюк

 

На пенсію з інвалідності мусила ще й винаймати житло

Не сподівалася отримати однокімнатну квартиру і Наталія Свереда. Жінка з дитинства має інвалідність І групи, пересувається за допомогою двох милиць, крім того, змушена винаймати житло, платити за яке треба зі своєї і так мізерної пенсії.

– Коли я стала на квартирну чергу в Луцькій міській раді, багато моїх знайомих скептично казали: «І ти ще віриш, що в наш час тобі безплатно дадуть житло?» – пригадує Наталія Іванівна. – Довгий час я ходила по чиновницьких кабінетах. Побувала не в одного з наших міських голів. Всі слухали, але ніхто не помагав. А потім доля звела мене з Ігорем Поліщуком (на той час – депутатом Луцької міськради).

Ця людина перейнялася моєю проблемою. І от зараз, коли лучани обрали Ігоря Ігоровича міським головою, він не забув про мене. А сьогодні особисто вручив ключі від новенької квартири. Ви знаєте, – витирає сльози Наталія Свереда, – я така розчулена і така безмежно вдячна йому! Бо він подарував мені не просто квартиру, а віру на нове життя і щасливе майбутнє!

Наталія Свереда
Наталія Свереда

До слова, четверо лучан, які 15 квітня отримали довгождані квартири в новобудові, – це не виняток, а хороша традиція. Впродовж кількох останніх років на нове помешкання розжилися 13 сімей учасників АТО та бойових дій в Афганістані, ліквідатори аварії на ЧАЕС і родини, які опинилися в скрутних життєвих обставинах.

Окрім цього, 14 новеньких квартир були вручені в рамках міської програми забезпечення житлом дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Тож, вручаючи ключі від омріяних осель, Луцький міський голова Ігор Поліщук зазначив: «Ми працюємо і намагаємося робити максимум для того, аби ті люди, які заслужили житло, його отримали».

Оксана Бубенщикова

Фото автора та з сайту ЛМР

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: луцьк, Волинь, Фото
В тему

Останні матеріали