В центрі уваги

Про письменницькі рекорди, нову книгу та критику — інтерв'ю з Євгеном Хотимчуком

Про письменницькі рекорди, нову книгу та критику — інтерв'ю з Євгеном Хотимчуком

Вражаючі факти про свої 14 книг розповів письменник, заслужений журналіст України Євген Хотимчук.

Свою першу статтю в газеті Євген Хотимчук опублікував іще восьмикласником. А от написати першу книгу вдалося аж через 23 роки, - пише "Вісник".

Які ж труднощі і таємниці приховує творення книг? Чи справді їхні персонажі здатні оживати й керувати автором? І як найсвіжіша з книг – «Лід на пательні» – допомогла письменнику одужати після ковіду? Про все – у нашій відвертій розмові.

 Євгене Яковичу, в лютому до 46-річчя своєї творчої діяльності Ви подарували шанувальникам 14-ту книгу. А от публікацій у ЗМІ за цей час створили тисячі. Наскільки творення книжного друкованого слова відрізняється від написання статей?

– Раніше я сам не зауважував на різниці. Але вона є. У газеті чи журналі ти, що побачив, те й пишеш. Письменник же чимось схожий на художника. Адже сам має створити кожен образ, відчути те ж, що відчуває герой. Дуже непросто крізь увесь твір пронести яскравість персонажів, не погубити їх серед подій, цікаво донести це читачеві, а потім скомпонувати в загальну картину.

 То Ви записуєте всіх персонажів? Чи схематично зображаєте, хто з ким коли пересікається в сюжеті?

– Записую, складаю план подій, які мають відбутися у творі. Щоб швидко «пересувати» героїв у часі та просторі, весь текст ділю на невеличкі частини – новели. А щоб читачеві хотілося переходити від однієї частини до іншої, то кожну новелу закінчую якимось несподіваним поворотом, інтригою. І завдяки цьому виходить, що людина не може відірватися від написаного.

 Серед 14 книг, які вийшли з-під вашого пера, маєте фавориток?

– Гарне питання (сміється, – авт.)! Якщо чесно, всі книги мені дуже дорогі. Хоча, мабуть, улюблена – остання. Бо в ній (принаймні, так я відчуваю) до мене вже прийшла письменницька майстерність.

 А чи можна кожну з книг відзначити певними рекордами?

– Ну, от першу мою – роман «Суд» – написав усього за місяць і чотири дні. Ця ж книга встановила рекорд за популярністю: у виданні «Український письменник» ми її опублікували тиражем вісім тисяч примірників. Але щодня люди телефонували, замовляли, і через такий шалений попит ми додрукували ще три тисячі примірників.

Найдовше – аж десять років! – працював над книгою «Іду до тебе». Вона ж стала рекордсменкою за кількістю перероблених епізодів.

Найбільше сліз було пролито (і мною також) над книгою «Волинський небесний батальйон», де ми зібрали історії про загиблих в АТО земляків.

Найсвіжіша – «Лід на пательні» – встановила рекорд за «жертовністю» написання. Адже її фінал творив, коли заразився коронавірусом. Стан мій через хворобу був настільки важким, що, думав, сконаю. Але повернутися в стрій змусила думка про те, що читачі, яким у журналі опублікував перші глави повісті, чекають завершення. Тож досі не можу збагнути, як так вийшло: ще 31 грудня ввечері не міг піднятися з ліжка, а зранку 1 січня тиск нормалізувався, серце перестало боліти, звідкілясь узялися сили, я повернувся до написання, і буквально за декілька днів книга була закінчена.

– Отож, «Лід на пательні» допоміг Вам подолати наслідки коронавірусу?

– Виходить, що так!

 Які вимоги до написання книг ставить перед письменником сьогодення?

– Найбільшою популярністю в сучасного читача користуються невеликі за обсягом твори. Мені в цьому плані пощастило. Бо дуже люблю Григора Тютюнника й Василя Стефаника і стараюся писати, як вони, – «коротко і страшно». Це непросто, але кожне слово наповнюю максимальними змістом та емоціями.

Крім того, сьогоднішній читач просить драматизму, зіткнення характерів, випробування долі: щоб і порадіти, і поплакати з героями книги.

Оскільки сучасне життя дуже динамічне, то таким же динамічним має бути сюжет книги. Ось чому мої герої завжди в русі.

 Тобто такі ж, як Ви?!

– Так, до речі. Я помітив, що кожен автор так чи інакше проявляє себе у своїх творах. У спокійного за характером письменника і події розвиваються повільно, діалоги персонажів – без надриву. А я, наприклад, дуже емоційний, рухливий – і так само в моїх книгах змальовуються події.

 Який читач найбільше любить ваші книги?

– 80 відсотків моїх шанувальників – це жінки віком 40+. Переважно – із сільської місцевості. Бо у книгах багато пишу про село і його людей, тож читач, мабуть, знаходить близькі йому теми, образи, проблеми.

Не знаю, чому, але більшість шанувальників моєї творчості – із Черкаської, Тернопільської, Чернігівської, Сумської, Кіровоградської, Дніпропетровської областей. Немало їх навіть в Одеській, Миколаївській, Луганській, Донецькій областях. Думаю, тамтешнім людям бракує українського друкованого слова, і його вони знаходять у моїх книгах.

 А за що себе як письменника найбільше критикуєте?

– За дещо змазані кінцівки творів. Бо починаю книгу поволі, з розлогими описами. З кожною новою главою темп розвитку подій наростає. А до завершення я вже видихуюся так, що одним махом – і обриваю фінал. За це мене сварять рідні та колеги, яким даю почитати рукопис, аби за їхніми підказками підрихтувати в тексті, що не так (буває, десь імена переплутав чи збився з часовими рамками). Так, до речі, – зі змазаною кінцівкою вийшло і з «Льодом на пательні». Тож, коли мої перші критики наполягли, я таки дописав останній абзац останньої глави, щоб фінал зробити логічним.

 Думаю, читачам уже кортить дізнатися, про що ж книга «Лід на пательні»…

– Прообразом центрального персонажа став мій двоюрідний брат. Життя добряче покидає головного героя. Будуть у нього і нещасливе кохання, і зрада близького друга, і втрата здоров’я, яка кардинально змінить життя чоловіка. А назва «Лід на пательні» символізує велику гарячу любов, яка потім настільки схолоне, що покриється морозом болю та розчарування.

 Цікаво, що Ви відчули, коли взяли до рук іще теплий від друку перший примірник цієї книги?

– Почуття такі, що неможливо передати словами. Щастя! Радість! Гордість! Трепет! Адже письменник стільки часу живе зі своїми героями. Переживає за них. Шкодує. Плаче і сміється разом із ними. Фактично кожен із персонажів перетворюється з вигаданого в реального, стає для автора рідним. У мене часом бувало, що за сюжетною лінією головний герой має загинути, я розумію, що маю перевести його через межу життя до смерті, але рука не піднімається про це написати. Особливо шкода мені було медичку з роману «Суд»: у фіналі вона мала втопитися в болоті, я веду її, веду, і так шкода її топити…

 Євген Хотимчук – дуже плодовитий письменник. Певно, вже виношуєте ідею наступних книг?

– Сюжети для книг мені підказують прості люди, розповідаючи про себе, рідних чи земляків. Щоб не розгубити почутих історій, найцікавіші записую у спеціальний блокнот. І потім ці люди починають оживати в моїх творах.

Проте наступною, сподіваюся, стане книга «Залищуки» – про бійців УПА, які діяли на території мого рідного села Рудка-Козинська Рожищенського району Волині. В основі сюжету будуть реальні події про реальних повстанців, яких розстріляли комуністи.

 Дай Бог Вам здоров’я втілити й цю мрію!..

Спілкувалася Оксана Бубенщикова

Книга «Лід на пательні» надійде у продаж у відділення «Укрпошти» у березні цього року. Також можна замовити її післяоплатою за телефонами: 066-210-88-11, 067-361-77-17.

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: Волинь, книги
В тему

Останні матеріали