Поради

Біда забрала найдорожчих людей

Біда забрала найдорожчих людей

Коли від важкої хвороби загинув батько, згорьована мама сказала їй: «Коли Бог дає, то не міряє, а як бере, то не жаліє». Тоді Оксана не зрозуміла, що мама мала на увазі. Коли ж біда прийшла на її поріг, жінка ще не раз згадувала мамині слова.

Оксана була щасливою. Адже для цього в неї було все: коханий чоловік, любляча донька, улюблена робота. Вона колись 20-річна дівчина й сама не думала, що її розбишака Андрій стане таким хорошим чоловіком й дбайливим батьком.

Андрій та Оксана були односельцями, та після одруження захотіли жити в місті. Андрій мав хорошу роботу в районі, тож і переїхали у невеличке містечко, купили квартиру. Згодом почали будувати власний дім, в якому завжди панувала любов. А коли на світ з’явилася маленька Іринка, обоє світилися від щастя.

Та, як кажуть, не буває щастя без біди… Коли Іринка підросла, лікарі виявили у неї проблеми із серцем. І зауважили, що з віком вони усе більше даватимуть про себе знати. Батьки берегли донечку як зіницю ока, огортали її любов’ю і не давали жодного приводу для хвилювань. Іринка виросла, закінчила школу, згодом університет. А через деякий час привела додому й Віктора, молодого аспіранта, з яким разом навчалися. І Віктор, і Ірина були по вуха закохані.

Навесні відгуляли весілля, а через кілька місяців щаслива Ірина заявила, що чекає дитину. Від звістки Оксана заплакала: раділа, що скоро стане бабусею, але в душі закрадалася тривога, адже добре знала, що для Ірини це дуже ризиковано.  Та донька й слухати не хотіла, постійно повторюючи: «Я хочу бути матір'ю. Я хочу народити Віктору сина».

Того дня Оксана не знаходила собі місця. Хвилювалася то за чоловіка, то за доньку. А коли задзвенів телефон, серце на мить зупинилося. «Ваш чоловік загинув у страшній аварії. Тримайтеся», – почула у слухавці.

Як поховали Андрія, вона не пам’ятає… Від розпуки, здавалося, серце розірвалося на дрібні шматки. Тоді Оксана не знала, що на неї чекає ще один страшний удар.

Минув жовтень, з дня на день Ірина мала народити. Хвилювалися усі, а однієї ночі Оксані наснився страшний сон, в якому Андрій покликав до себе ще маленьку донечку Іринку. Оксана прокинулася і гірко заплакала. Невже Господь забере в неї ще одну найдорожчу людину?

Зранку Ірина народила сина. Пологи були важкими, жінка втратила багато крові. Вона ще встигла побачити свою маленьку крихітку. Та вже не бачила схвильованого чоловіка і почорнілої матері… Ірина померла…

Віктор гірко ридав, притискаючи до грудей синочка, і не вірячи, що там, у домовині, його кохана Ірина. «Господи, як нам далі жити? – піднімаючи руки до небес, голосила посивіла від горя мати. – Коли даєш, то не міряєш, а береш, то не жалієш»…

Ірина Куприсюк

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

В тему