81-річний Володимир Єрьоменко з Черкас – людина особлива. Адже з малих літ він, уродженець Луганська, начитався книжок про море, дуже захотів побачити його вживу, і коли доля подарувала таку можливість, то чоловік із першого погляду закохався у морські простори.
Про це йдеться у газеті "Твій вибір".
Доля завжди знайомила з людьми, закоханими в парус
– Кажуть, якщо дуже чогось хотіти, рано чи пізно воно збудеться. Так вийшло й у мене. Доля покликала в морське місто Миколаїв. Там, познайомившись із яхтсменами, я став ходити під парусом. Тож загалом у мене майже 60 років досвіду спілкування з вітрилом, – пригадує чоловік.
Потім життя крутилося-вертілося. Як і всі, Володимир працював у різних містах України. Був і журналістом, і письменником. Та щоразу життя знайомило з людьми, які так чи інакше були причетними до мандрівок і паруса, каже наш оповідач:
– Навіть у місті Прип’яті, що нині розташоване в Чорнобильській зоні, я, коли працював на АЕС як представник харківського «Турбоатома», став членом тамтешнього яхт-клубу та знаходив можливість ходити під парусом.
Окрім того, чоловік дуже любив мандрувати. Відвідав до пів сотні країн на різних континентах світу. При цьому завжди з радістю повертався додому, де, каже, йому найкраще. Тож не дивно, що, коли вийшов на пенсію, осісти в тихій гавані Черкас чоловікові не вдалося – душа просилася у морські простори.
На купівлю судна витратив 40 тисяч доларів
– Коли я вперше побачив яхту – з каютами, зі спальними місцями, – це стало найпотужнішим поштовхом до того, аби задуматися: «Як же й собі придбати таку кохану?» – продовжує чоловік.
Реалізувати мрію, яка коштує величезних грошей, здавалося фантастикою. Чоловік узявся споруджувати власне судно. Та його розікрали та спалили. А одного дня до Володимира по «Скайпу» зателефонував товариш, який переїхав до Британії, і сказав: «У Брістолі ось уже другий рік стоїть яхта. Власник знизив ціну до смішного, а її все одно ніхто не купує. Береш?»
Володимир, і близько не маючи необхідної суми, махнув на все рукою і вирішив: якщо не втілювати мрій, то для чого тоді жити?
Вирішив і продав мамину квартиру в Харкові, власний будиночок під Черкасами, два автомобілі, ще трохи грошей позичив і полетів до Британії. Адже саме там за 40 тисяч доларів продавалася яхта.
– 11 листопада 2011-го я таки купив її, разом із чотирма товаришами ми перевезли судно до Черкас, – продовжує мандрівник. – Яхта була не нова: побудована в Англії ще 46 років тому. Але цінність її в тому, що побудоване знаменитим американцем Картером. Вона має 33 фути довжини (10 м 50 см). Звідси і назва яхти – «Картер-33».
Усередині яхти – чистота і затишок. У разі потреби всі ці приміщення цілком можуть слугувати за надійне житло.
– Маю на судні кухню, спальню з двома диванами, туалет, мийку, технічну воду і дистильовану. Замість робочого кабінету – штурманський столик, на якому – радіостанція, електронна карта, автопілотування. Ось, – показує чоловік, – умикачі для електроенергії. Адже маю на судні систему освітлення.
За два місяці мандрівки потрапив у сім штормів
На місці вітрил Володимир Єрьоменко прикріпив на яхті сім невеликих прапорів. Вони символізують ті країни, де на своїй «ластівці» вже побував яхтсмен. А це Британія, Іспанія, Португалія, Італія, Франція, Греція і Туреччина. Причому відвідати заморські землі пенсіонер устиг усього за два місяці.
– Під час цієї мандрівки, щоб не відставати від щільного графіка маршруту, ми йшли морем удень і вночі. Подорож видалася не проста. Адже за 60 днів довелося пережити сім штормів, – каже Володимир. – Але для мене це була неймовірна пригода – одна з найкращих за всі 83 роки мого життя! Хоч і обійшлася в майже десять тисяч доларів.
Аби в деталях розповісти про свої пригоди, чоловік під час подорожі ще й устигав писати автобіографічний роман. У книзі, каже, є все: і відтворення пережитого, і роздуми про сенс буття, і навіть поради для чоловіків та жінок. Адже, пишучи її, Володимир хотів, аби читачі надихнулися, а, можливо, навіть – переоцінили власне життя.
– Ця книга, – зізнається чоловік, – це сукупність спогадів. І ця пам’ять тепер завжди зі мною.
Що про татів учинок кажуть діти?
Те, що для багатьох із нас здається дивацтвом, для рідних Володимира – правильний крок. Принаймні, саме такої думки дотримується дочка мандрівника – Ія Михайлова.
– Ще коли мені виповнилося три роки, тато почав мене брати із собою на яхту. Я теж полюбила морські простори. Тому коли тато вирішив утілити свою найзаповітнішу мрію, то, звісно, його підтримала. А тепер, коли тато повернувся з двомісячної мандрівки та ще й виклав найцікавіші подробиці в книзі, я ним пишаюся, – каже жінка й додає:
– Мій тато – унікальна особистість. Він надзвичайно талановитий. Шкода тільки, що трохи недооцінений суспільством. Але, мабуть, така його карма… Беручи приклад із тата, я і в собі бачу багато можливостей. Навіть характер, який успадкувала від тата, допомагає мені по життю.
Хочу здійснити навколосвітню подорож і закохатися!
Підкоривши на яхті сім країн, Володимир і надалі розширює географію своїх мандрівок.
– Я кожного року знаходжу однодумців, які готові разом зі мною вийти в море. Для того винаймаю велику чартерну яхту (бо моя надто повільна – аби з Черкас дістатися Чорного моря, звідти вийти в Середземне й повернутися, потрібно близько місяця).
Ось таким чином уже після тієї двомісячної мандрівки ми відвідали Іспанію, Грецію, Туреччину, – пояснює чоловік. – А для відпочинку чи участі в морських перегонах (бо це є обов’язковою умовою членства у яхт-клубі) я ходжу вже на своєму «Картері-33». Часом до регати приєднуються моїх двоє синів, друзі. Під час останньої регати допомагала також дочка.
Наприкінці розмови Володимир додає:
– Яхтсменом не пізно стати в будь-якому віці. Адже це можливість кожен день відкривати для себе нові світи й емоції. Головне – йти за своєю мрією і колекціонувати не речі, а враження. Тож тепер, у свої 81, я плекаю ще дві мрії – здійснити навколосвітню подорож і… закохатися!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
