Відрікся від сина, потрапив в аварію і… став неплідним
Мар’яна завжди була тихою і сором’язливою. Тому батьки й гадки не мали, що одного літа їхня 16-річна донька закохається в 20-річного красеня.
Данило був струнким брюнетом із блакитними очима. Мар’яна весь місяць потайки мріяла про нього, а він начебто й не помічав скромної дівчини у квітчастому платтячку, - йдеться у газеті «Твій вибір».
А потім посварився зі своєю дівчиною Оксаною і вирішив їй на зло провести додому Мар’яну. Тримав її за руку, обіймав за талію, а на прощання поцілував. Для Мар’яни то було справжнє щастя.
Обіцяв женитися й обманув
Так минуло літо. Данило то зустрічався з Оксаною, то кликав на побачення Мар’яну. А якось, вихваляючись перед друзями, навіть побився об заклад, що зможе домогтися обох.
– Ти що, здурів? – дивувалися хлопці. – Оксані вже 19-ть, вона сама знає, чого хоче. А Мар’яна – ще школярка!
– Все одно колись у неї буде хлопець. Чому б мені не стати першим? – засміявся Данило.
Через кілька днів він прийшов до Мар’яни напідпитку. Почав цілувати, розпускати руки. Дівчина просила його зупинитися. Коли побачила, що хлопця не зупинити, плакала, пручалася. Але Данило не слухав. У якийсь момент просто затулив дівчині рота і зробив своє…
Коли все закінчилося, Мар’яна сиділа, притиснувши до себе зім’яте плаття, і не знала, як тепер дивитися в очі батькам.
Данило й сам злякався того, що накоїв. Обійняв її, почав заспокоювати.
– Не плач. Сам не знаю, що зі мною зробилося. Просто… – став на ходу вигадувати виправдання, – я тебе дуже люблю. Біля тебе стаю сам не свій.
Дівчина слухала й вірила кожному його слову. Бо сама справді кохала до нестями.
– Але що я батькам скажу?
– А не треба їм нічого казати, – аж злякався Данило. – Хай то буде наша маленька таємниця. Секрет обох закоханих.
– Раптом я завагітнію? – спитала Мар’яна.
– Тоді я на тобі женюся, – далі заспокоював хлопець.
– І в нас буде весілля? – крізь сльози запитала Мар’яна.
– Буде. Звичайно, буде, – обійняв Данило дівчину і поцілував у щоку. – Тільки мені треба гроші заробити на весілля. А тобі – школу закінчити.
Дівчина повірила. Вона вже уявляла своє весілля, білу сукню і життя з коханим. А на свято Першого дзвоника відчула, як її нудить, як крутиться голова. Спершу думала: сонце напекло, з‘їла щось не те. Та, коли почала безупину бігати в туалет блювати, зрозуміла: вона носить під серцем дитину…
Пішла до школи і зрозуміла: вагітна
На новорічному святі мама, побачивши доньку в костюмі Снігурочки, пожартувала:
– Мар’яно, сідай-но на дієту. Бо ти вже більше схожа не на Снігурку, а на Сніговика.
Дівчина зблідла, але спробувала усміхнутися. Втім живіт ріс далі, Мар?яна й далі бігала блювала. Мама злякалася, що в дитини щось не те з травленням, і повела доньку до лікаря. А медичка після огляду ошелешила:
– Жіночко, ваша дівчина вагітна.
Мама як почула, то ледь не знепритомніла.
– Ну все… Батько нас обох із хати вижене.
Але вона помилилася. Дізнавшись про вагітність доньки, батько не став кричати. Він пішов до Данила. Хотів домовлятися про одруження. Та виявилося, хлопець тиждень тому чкурнув до Польщі на заробітки.
– Давайте номер телефону, – вимагав Мар’янин батько у його матері. – Дитину склепав – хай бере відповідальність як батько.
Та Данило дзвінків не приймав. Потім узагалі вимкнув свою мобілку і перестав виходити на зв’язок навіть із рідними.
І лише через місяць після народження хлопчика повернувся в село.
«Це була моя помилка молодості»
– Даниле, в тебе син народився! – кинулася до нього мати. – Свати тебе шукають, хрестини треба робити…
Хлопець зупинився біля дверей.
– Які свати? Які хрестини?
– Як які? Мар’яна дитину родила. Твою дитину!
– І з чого ви те взяли? – тут же став опиратися хлопець. – Ну, зустрічалися ми. Ну, переспали. То що тепер – усіх дівчат, із ким ЩОСЬ мав, під вінець вести?
Батьки не повірили власним вухам:
– Ти хочеш сказати, що дитина не твоя?
– Може, моя, а, може, й ні. Я за нею не слідкував і не знаю, з ким вона ще могла під стіжок лягати, – огризнувся Данило. – Та й узагалі, це була моя помилка молодості. Зараз у мене інша дівчина, я її люблю. І ми плануємо розписатися.
Коли про це дізналися батьки Мар’яни, хотіли подавати в суд. Бо ж дівчина неповнолітня, і Данило міг би сісти за зґвалтування. Потім думали подати в суд на аліменти. Бо аналіз ДНК точно показав би, що Данило – батько. Та врешті вирішили: що сталося – те сталося, виховають онука самостійно…
«Нарешті в мене буде тато!»
Відтоді минуло п’ять років. П’ять років пліток, осуду, ганьби. Та Мар’яна все витримала. Бо, на щастя, її підтримали батьки, а поруч ріс синочок Антон, так схожий на свого тата. Хлопчик мав такі ж великі карі очі, широку усмішку, ще й ямочки на щоках.
Не раз дитина запитувала то в мами, то в бабусі з дідусем: «А де мій тато?» І як було пояснити малому, що тато жив на сусідній вулиці, але тепер відрікся від дитини.
І цей біль відсутності батька тривав, аж поки в житті Мар’яни не з’явився Сергій. Спочатку, коли Мар’яна тільки почала зустрічатися з ним, Антон казав про чоловіка «то мій найклащий длуг». А після кожного маминого побачення запитував:
– А ви поженитеся?
Мар’яна спершу червоніла від таких прямолінійних запитань сина. Бо не сміла навіть мріяти, що Сергій поведене її під вінець із таким «причепом». Але, як кажуть, устами дитини промовляє істина.
І весілля, в яке Мар’яна вже й не вірила, таки було. Наречена стояла у білосніжній сукні, а Сергій дивився на неї закоханими очима.
– Ула, сьогодні в мене буде тато! – плескав у долоні малий Антончик. Після вінчання молодята вийшли з церкви й сіли у весільну машину. Хлопчик тут же забіг до них, вмостився на руках у Сергія, міцно обійняв його і прошепотів:
– Татку, таточку! Налешті я тебе дочекався…
Сергій пригорнув хлопчика до себе. І відтоді Антон більше ніколи не питав, де його тато…
А рідний батько спився і звалявся
А Данило весь цей час жив на сусідній вулиці і вдавав, наче йому байдуже і до Мар’яни, і до свого сина.
Коли весільне авто їхало вулицею повз його будинок, Данило ледь не прилипнув до вікна. І кішки шкребли від того, що Мар’яна сиділа в машині така красива і така щаслива, що поруч із нею красень-Сергій, а в нього на руках – син, Даниловий син! Той самий, до якого рідний батько ні разу не підійшов, не обійняв, не запитав, як справи. Той самий, який зараз ревнував Мар’яну і ненавидів Сергія. Того вечора Данило сильно напився і все повторював сам до себе: «То він у всьому винен. Забрав у мене жінку, сина». Через дві години того бубоніння матір не витримала:
– А пам’ятаєш, як ми казали тобі женитися на Мар’яні? Як просили признати дитину? Скільки гостинців я накупляла внукові! Але ти слухав іншу, не батьків!
Від материних слів Данило заплакав. Схлипував. Витирав очі. А матір продовжувала:
– І що тепер маєш? Спочатку п’яним зробив аварію. Після того, як лікарі сказали, що вже не матимеш дітей, та хвойда пішла до іншого, здоровішого. А ти спився, звалявся, і всі виходять тепер винуваті, тільки не ти сам!..
Як же боляче було Данилу все це чути. Але то була правда. Гірка правда його безтолкового життя…
…Бо доля – складна штука. І той, хто вчора так гордовито сидів на коні, сьогодні може валятися розтоптаним. А та, яку так боляче кинули, знаходить у собі сили підвестися і стати щасливою всім бідам на зло…
Поліна Костюк
Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.