Згоріло все, а ікона вціліла!
На фронті військові врятували з вогню образ Христа Вседержителя.
Не так давно Господь послав нам, українцям, іще один знак Своєї підтримки. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Бо як іще можна назвати диво-рятунок ікони Христа Вседержителя, яка вціліла у палаючій будівлі на лінії фронту, потім потрапила до рук капелана, а нині зберігається у Духовному центрі УГКЦ на Івано-Франківщині й отримала назву «Бахмутський Спас».
Очі Спаса бачили пекло, влаштоване московитами
Історія цього святого образа почалася в Бахмуті – гарному місті на Донеччині, яке всю Україну й пів Європи забезпечувало сіллю та славилося ігристим вином. Щасливе життя там тривало, аж допоки на цю частину української землі не прийшли московити.
Тисячі наших воїнів відали свої життя, аби втримати Бахмут і не впустити ворога на стратегічні позиції. Тому москаль, як і в усі віки, застосував тактику випаленої землі: квадрат за квадратом стирав місто артилерією, дронами, КАБами.
Під час найзапекліших боїв, коли Бахмут палав і стогнав від безперервних кацапських обстрілів, зайнялася й будівля, де зберігалася ікона Христа Вседержителя. Та яким же було здивування українських воїнів, коли серед згарища вони помітили святий образ!
Наші військові винесли ікону, передали капеланам. А згодом вона опинилася в руках глави Української греко-католицької церкви блаженнійшого Святослава.
Ікону відреставрували, виготовили срібну ризу для неї й дали офіційну назву – «Бахмутський Спас». А в Патріаршій грамоті записали: «Очі цього Бахмутського Спаса бачили всю жорстокість і нищівну силу війни, з якою окупант протягом тривалого часу намагався захопити це місто».
На жаль, українську фортецю Бахмут російські нелюди знищили вщент, перетворили на згарище і зрівняли із землею. Проте «Бахмутський Спас» уцілів. І нині зберігається в селі Старуні на Івано-Франківщині – в духовному центрі блаженного Симеона Лукача, тутешнього священника, якого москва заморила до смерті за те, що не зрікся Христа і не схотів служити агентам у попівських рясах. Тож, передаючи вірянам Старуні «Бахмутського Спаса», блаженнійший Святослав промовив: «Нехай ця святиня буде джерелом благодаті Духа Святого та душевного спокою для всіх молільників».
Молімося: Господь із нами!
Отож, навіть у пеклі війни Бог посилає нам знаки Своєї підтримки. А на запитання: «Чому ж Він не зупинить війни та страждання?» відповідь прозвучала у тій-таки Старуні під час восьмигодинного молитовного стояння за мир в Україні.
Отець Юрій Сидір, ніби читаючи думки сьогоднішніх українців, пояснив: нам природніше молитися за здоров’я і завжди дуже важко – за упокій. Бо смерть болить. Особливо тоді, коли вона несправедлива. Часто в цьому болю відповідальність за смерть люди покладають на Бога. Але правда в тому, що Бог не є автором смерті. Причиною смерті є гріх. І ця істина відома ще від початку людської історії.
«Як багато ми за роки війни чули: де є Бог? – доповнив отець Володимир Лукашевський. – Як Він, люблячий та милосердний, може допустити те, що відбувається? Але Господь не покидає нас. Він є з нами і в радості, і в стражданні. Бог не покинув України і не покине ніколи».
А коли маловірці запитують, «то чому ж не припинить Він наших страждань?», мені хочеться їм нагадати шлях Ісуса Христа. Отець Небесний велів Своєму Сину улюбленому понести страждання за гріхи людства. Христос теж не хотів терпіти муки, приниження, бичування. А скільки болю – фізичного і морального – Він переніс, коли, розіпнутий, взивав до Отця Небесного: «Боже мій, Боже мій, чому мене покинув?»
Так само промовляємо й ми в миті відчаю. Але Христос власним прикладом показав, що після страждань, сліз та крові все одно приходить Воскресіння. Прийде воно і до кожного з нас та нашої України.
А щоб підтримати на цьому нелегкому шляху, Господь посилає нам знаки Своєї присутності. І врятований із вогню «Бахмутський Спас» – іще одне тому підтвердження.
Оксана Бубенщикова
На фото УГКЦ: «Бахмутський Спас» у храмі села Старуні
Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.