Приворот поміг вийти заміж, але ціна виявилася надто дорогою

Яну з юності манила магія. Разом із подружками вона любила ворожити на судженого, шукала у дзеркалі своє майбутнє. І тоді їй здавалося: нічого тут серйозного – дівочі забавки…

Про це йдеться у газеті «Твій вибір».

Знайомство на хуторі

А потім так склалося, що Яна дуже полюбила свого одногрупника Бориса. Зустрічалися два роки, та до весілля справа не доходила. Бо Борис то на змагання поїде (він був хорошим спортсменом), то з хлопцями в загул піде на тиждень-другий.

Коли дівчина навчалася вже на четвертому курсі, думка про заміжжя з′являлася все частіше. А Борис досі не натякнув на весілля.

І ось під час літньої практики, коли збирала на Поліссі фольклор, Яна познайомилася на хуторі з бабусею. Спершу розпитувала про старовинні пісні, казки, легенди. Бабуся розказала все на диктофон. І давай уже Яну розпитувати про життя-буття. Так дівчина й розповіла про Бориса. Мовляв, ніби й любить, а заміж не кличе.

– А ти чарами його, чарами. Губи червоним нафарбуй, коси розпусти і аж у душу йому зазирни, – повчала старенька.

– Ой, бабусю! Хіба я чаклунка яка? – сміялася Яна у відповідь.

– А от я колись уміла хлопців чарувати. Стільки кавалерів мала, що йо-о-ой, – засміялася бабуся.

– І що – знайшли своє щастя?

– Знайшла. Поженилися. Тільки… його потім на війні забили. Навіть дитинку з ним не встигли зачати. От із тих пір я вдовою віку доживаю…

Попрощавшись, Яна поспішила з хутора на останній автобус. І здавалося, ніколи не більше доля не приведе її на цей хутір, до цієї знахарки.

Але…

Магічний ритуал

П?ятий курс університету минув у захисті дипломної, у випускних іспитах. Подружки одна за одною почали виходити заміж. А Яна на них дивилася, і чорна жаба заздрощів душила з кожним днем усе більше.

Дівчина згадувала слова знахарки хутора: про червоні губи, розпущені коси та погляд, «щоб аж у душу зазирнути». І одного дня знову поїхала на хутір. Усе літо навідувалася до знахарки. А восени познайомилася з Олегом.

Вони разом прийшли оформлятися на нову роботу. Обох їх узяли. Яну – у відділ логістики, Олега – на водія фури.

Троє з чотирьох працівниць, із якими Яна сиділа в кабінеті, теж були незаміжні. Тому кожна подумки уявляла себе поряд із Олегом.

«Ось і настав час поради старої знахарки пускати в діло – червоні губи, розпущені коси, – вирішила Яна. – Олег має стати моїм!»

Яна старалася з усіх сил. Накупляла звабливого одягу, змінила зачіску, робила дорогий манікюр. Інколи (ніби ненароком) пересікалася з Олегом у коридорі фірми, віталася, щось запитувала, кілька разів пропонувала сходити на обід, а ввечері десь посидіти.

Олег (так само, як перед тим й Борис) мило посміхався, щось у відповідь теревенив – і нічого більше. Яна що не день, то більше впадала у відчай. А тут іще хтось із дівчат розповів, що пару разів бачив Олега з якоюсь блондинкою.

Розбите серце кричало від болю. Коли Яна приїхала на вихідні додому, мама аж злякалася: «Доню, що з тобою? Ти так змарніла…»

І ось тоді Яна вже не сумнівалася: вона точно скористається порадами знахарки. Але на цей раз – справжніми, відьмацькими!

Ледве дочекалася вихідних, знову приїхала до знахарки. Старенька глянула і без зайвого слова запросила до хати.

– Ну, розказуй: чого на цей раз прийшла?

Яна все розказала як на духу.

– Можете вилікувати мене? – запитала в розпачі.

– Можу так зробити, що навіть у його бік не захочеш глянути. А можу помогти причарувати, що він ходитиме за тобою, як той цуцик. Що вибираєш? Але знай: за кожен приворот рано чи пізно заплатиш. І ніхто не знає – яку ціну.

Яні стало моторошно. Але згадала Олега і блондинку, з якою його бачили. І вирішила: що буде – те буде. Головне – аби Олег став її. Тільки її! Заради цього вирішила: піде на все…

Яна вчинила все так, як сказала стара знахарка. Коли проводила магічний ритуал, тілом у дівчини бігали мурашки, а в серці з’явився якийсь липучий страх. Яна думала, з часом усе мине.

Але вийшло все зовсім не так…

На повний Місяць починалося щось страшне

Результат привороту не забарився. Через кілька днів Олег сам уже чекав Яну після роботи. Дівчина ходила, немов окрилена. Олег справді бігав за Яною, наче цуцик. В його обіймах дівчина мліла і була на сьомому небі від щастя…

Того ж року пара одружилася. Спочатку все було ніби добре. Олег добре заробляв на фурі. Тож трохи підзбирав грошей, трохи батьки помогли – і молода сім′я вже мала власну квартиру.

Олег із Яною всюди були разом. Дівчата на роботі аж дивувалися таким стосункам. Жартома навіть казали: «Ти, певно, його приворожила…» Але від тих, банальних, здавалося, слів у Яниній душі все холонуло.

А потім (десь через рік) приворот став нагадувати про свій чорний бік. Олег почав зникати кудись вечорами, приходити напідпитку. А прийшовши, кричав, лаявся… Яна билася в істериці. Здавалося, в її чоловіка вселявся якийсь біс! А на ранок, коли горілка виходила, Олег падав дружині до ніг, просив пробачення, цілував. Все знову налагоджувалося. Але на повний місяць знову все повторювалося…

Розплата прийшла, звідки не чекали

Приворот що далі, то більше вилазив боком. Олег змарнів, став нервовим. Яна сподівалася, може, дитина все змінить. Але ніяк не могла завагітніти. Ходила до лікарів. Вони оглядали – та розводили руками: бо все ніби добре, а чому так – не знають.

І знову – рівно через два роки – Яна поїхала на далекий хутір. Довго сиділа біля старенької знахарки. Розповідала. Плакала. І за себе просила, і за Олега. Бабця вислухала, а потім зізналася: всі ці біди – то «розплата» за приворот: «Дівонько, а ти як думала? За все в житті треба платити. Я чого, думаєш, увесь вік сама? Чого так рано овдовіла? То все вона – магія!..»

Яна як почула таке, стала просити розворожити, аби тільки врятувати коханого й себе. Але знахарка сказала, що… не вміє. Бо якби вміла, то б собі давно вже хоч якогось чоловіка привела чи бодай дитинку народила.

Поїхала Яна ні з чим. А правильніше – з глибоким розпачем. Дорогою до міста розговорилася з дідусем, котрий їхав поруч. Виявилося, це священник із сусіднього району. А сюди приїжджав до родичів на поминальну суботу. Почувши те, Яна, мов на сповіді, вилила священнику весь свій біль.

Послухав духівник і порадив: «Бог милосердний. Він кожного чує. Та єдине, чого від нас, грішних, просить, – покаятися і змінити своє життя».

…Бо за все в житті треба платити

Зараз Яна так і живе. Дітей усе ще не має. Олег покинув роботу. Переїхав до далеких родичів. Там ховається від мобілізації. А своє горе заливає горілкою. Тож не раз казали Яні родичі: «Їдь рятуй чоловіка. Бо згорає, як свічка».

Скільки вже виїздила до Олега дружина – не злічити. А він, коли вийде із запою, – плаче, як мала дитина, просить, щоб його не кидали. Бо, мовляв, без Яни пропаде… І дружина те розуміє, теж плаче й терпить. Бо переконана: то її провина, тільки її.

Аби очиститися від отого липкого страху, який вчепився під час першого магічного ритуалу, Яна стала щонеділі ходити до церкви. Молиться. Коли випадає нагода, їздить то в монастир, то до святого джерела. І дуже сподівається, що Господь пробачить їй гріх, що допоможе Олегові звільнитися від горілчаного полону.

«Якби ж я знала, яку ціну муситиму заплатити за весілля, то ніколи в світі не пішла б на таке, – зізналася Яна. – Так що п′ятому-десятому перекажіть: шукайте своє щастя самі, без магії. Бо вона потім вилізе боком…»

Поліна Костюк

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.