Чому люди стають залежні від горілки, і чи всі можуть вилікуватися?

Сьогодні – то така біда! Поїхала в село – а там через кожну хату випивають: і жінки, і підлітки. Про чоловіків мовчу. На деяких просто глянути страшно!

Про це йдеться у газеті «Твій вибір».

Хтось скаже: мовляв, та в нас війна, стреси, треба людям якось «відключити голову», підняти собі настрій.

Звичайно, що треба. Але від цього «спокою», «забуття» чи «кращого настрою» можна непомітно стати рабом горілки.

Тож, аби краще розібратися, що таке залежність, хто ризикує втрапити в її тенета і де шукати рятунку, я зібрала для вас поради експертів. Сподіваюся, ця інформація стане у пригоді вам чи вашим рідним.

Жоден алкоголік не думав, що стане таким

Коли людина тільки починає випивати, алкоголь їй здається безпечним. Ну, подумаєш: трохи вина для настрою, трохи пива з друзями чи «пару грамів» за компанію.

В якийсь період алкоголь стає обов′язковим для зустрічей, спілкувань, дозвілля, способу відпочити після важкого дня чи ночі. Людині хочеться швидко отримати той настрій, який виникає від спиртного. І з цього починається емоційна залежність від алкоголю. Причому важливо розуміти, що залежність завжди починається не з дози, а з мотиву. Наприклад: ти п’єш, бо «треба розслабитись» або «щоб краще заснути».

Мозок запам‘ятовує такий взаємозв′язок, дає команду організму, той підлаштовується під цю потребу в етанолі (спирті), і так народжується вже й фізична залежність – коли тіло буквально вимагає (!) дозу. В результаті вже не людина собою керує, а горілка.

«100 грамів для апетиту» – це небезпечно?

Багато хто, щодня випиваючи по «сто грамів для апетиту», виправдовується: мовляв, у Франції чи Італії келих вина за обідом – норма, то чому я не можу горілки «тяпнути»?

Але психологи пояснюють: справа не в самому вині, а в тому, навіщо людина його п’є. Якщо це культурна традиція, частина обіду, коли нема очікувань «розслаблення» – то від келиха сухого вина проблеми не повинно виникнути. Але якщо людина не може зупинитися, поки «не побачить дна», або якщо «понюхала корка» – й уже її крутить пити ще і ще, то це серйозна проблема. Бо то якраз і є вже той етап, коли не людина керує собою, а горілка.

Перші тривожні дзвіночки

Багато хто не помічає, коли від «випити для настрою» людина стає залежною від спиртного. Тому перші «тривожні дзвіночки» – це коли людина вже не може зупинитися на одній чарці, коли в голові  постійні думки, де би випити. В залежних людей зникає інтерес до роботи, сім’ї, тих хобі, які колись приносили радість, – футбол, мандрівки, книги. Вранці – сором і провина, що вчора напився, але ввечері знову те саме. А з часом і сором зникає. Замість нього виникає агресія: «Чого причепилися?», «Скільки можна пиляти?» і т. п.

Близькі люди у відповідь на ці слова просять: «Візьми себе в руки!» Але залежна людина вже не може себе контролювати. Її мозок живе за іншими законами. І, замість засуджень, докорів, сварок, залежна людина потребує допомоги: як від рідних, так і від спеціалістів.

Хто може допомогти

Без власного бажання самого залежного жоден лікар, жоден екстрасенс, жодна сім’я не впораються. Ніхто не вилікує алкоголіка, доки він сам цього не захоче.

А перший крок на шляху до одужання – визнати проблему. Здоровій людині здається: що ж складного – сказати: «Так, я алкоголік». Та насправді залежний буде називати сто і одну причину на своє виправдання: мовляв, так він поправляє здоров′я, покращує апетит чи сон і навіть може не пити весь день або весь тиждень замінювати горілку пивом. Однак головна причина регулярного вживання – залежність від алкоголю. І це треба визнати.

А далі можна переходити на другий етап – звернутися до спеціалістів: нарколога, психотерапевта, групи підтримки. І не забувати, що лікування не має чарівної таблетки: ковтнув – і все минуло. Ні, це складний процес, що включає роботу і з тілом, і з душею, щоб людина навчилася жити без тієї речовини, яка колись «єдина приносила радість» і «знімала біль».

Коли починати запізно?

Починати ніколи не запізно. І навіть коли здається, що людина спустилася на самісіньке дно, то варто згадати: коли людина тоне, то відштовхнутися, аби випливти, вона може якраз тоді, коли опустилася на самісіньке дно. Тому не треба цього боятися.

Але водночас слід бути готовим, що шлях до одужання буде тривалим. Це не спринтерський забіг (тиждень, місяць, рік), а марафон, який може тривати роками.

Крім того, треба бути готовим до різних сценаріїв. Є люди, які проходять реабілітацію, тримаються роками, будують нове життя. А є ті, хто зривається, повертається до старих компаній, старих звичок, старого болю (особливо в перші 3 – 6 місяців після лікування).

Статистика каже: вилікуватися вдається приблизно у 30 – 40% залежних. Решта потребують постійної підтримки – психологічної, духовної, родинної. Бо головне – не просто перестати пити, а навчитися жити тверезо.

Яка роль сім′ї?

Часто родичі думають про залежного: «Це його провина і його проблема». Але фахівці кажуть: алкоголізм – хвороба всієї родини. Близькі стають співзалежними: вони прикривають, жаліють, обманюють себе, що «він візьметься за голову». Насправді так не працює. Тому психологи радять: проходити реабілітацію мають і залежний, і його рідні.

Адже після лікування людина повинна опинитися вдома в абсолютно новій атмосфері – без докорів, сварок, без постійного контролю – «щоб знову не напився».

Також новою має бути атмосфера поза домом. Якщо залежність пов’язана з певним місцем, роботою, компанією, їх потрібно змінити. Бо запах, звуки, навіть дорога до бару чи алкомагазину можуть запустити спогад і спокусу.

Чому одні спиваються, а інші – ні

Мені не раз доводилося бачити, як двоє рідних братів, які проживали в одній хаті, обоє щодня бачили, як батько п’є, як свариться з матір’ю, як матюкає і б′є цих хлопців. Але потім один із братів спився, а інший став успішним фермером, хорошим сім′янином.

Чому так?

Річ у тому, що навіть рідні брати народжуються різними. Один, приміром, успадковує татів характер – гарячий, вибуховий, емоційний. Інший – мамин: терплячий, обережний, схильний думати, перш ніж діяти. В одного – сильні гени самоконтролю, в іншого – швидка залежність до речовин, які дають приємне відчуття.

Чи передається алкоголізм генетично

Науковці довели: генетика справді впливає на ризик алкоголізму (так само, як і всіх інших хвороб). Тому, якщо хтось із батьків мав (чи має) залежність, то імовірність, що дитина також стане залежною, зростає у кілька разів. Зростає, але не гарантує! Бо спадковість – це не вирок, а лише схильність, яку можна або «приглушити» і зробити мінімальною, або підживити й розвинути.

Крім впливу генетики, батьків, домашньої атмосфери, велику роль відіграє також оточення поза домом: друзі, колеги. Якщо повернутися до прикладу братів, то один потрапив у коло друзів, які непогано навчалися, залучали до шкільної самодіяльності, до гри у футбол, вони прагнули досягнути чогось у житті. А інший брат подружився з компанією, де було «по приколу» вкрасти з дому самогонки і випити перед дискотекою, потім стало нормою щоразу зустрічатися «за пляшкою». Далі успішний  брат одружився з жінкою, яка разом із ним старалася для сім′ї, хвалила за успіхи у фермерстві, вони мали спільну ціль і взаємну підтримку. А брат, який згодом спився, створив сім′ю з дівчиною, яка й сама була не проти перехилити стопку-другу «за компанію». Потім, коли чоловік напивався сам чи з друзями, дружина на нього кричала, наступного дня обзивала, принижувала. Потім утомилася боротися й розлучилася. А цей чоловік обрав найпростіший для себе варіант – напиватися до безпам′ятства і нічим не перейматися.

Сила волі – головне?

Дуже часто людину, яка стала залежною, звинувачують, що вона «не чоловік, а ганчірка», «безхребетний», «не має сили волі».

Але сила волі хоча й дійсно необхідна, однак потребує підкріплення. Бо алкоголізм – це хвороба. Відтак для її лікування треба не лише «триматися», а й знайти першопричину – тобто зрозуміти, ЧОМУ людина пила? ЩО шукала в чарці? І саме відштовхуючись від того, спеціалісти мають підібрати лікування: як фізичне, так і психічне.

А ще – на шляху до одужання неодмінно мають бути любов, розуміння, підтримка, спілкування з близькими. Бо в залежність може потрапити і лікар, і вчитель, і військовий, і пенсіонер. Залежність не запитує, скільки грошей ти маєш, скільки влади чи авторитету. Але не осуджуйте такої людини. Простягніть їй руку. І, можливо, саме ваша доброта стане тим світлом, яке допоможе хворому вибратися з прірви.

Ніна Грицюк

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.