Зливи, повені, гради: що коїться з природою і чи дійсно почалася кліматична криза?

Нинішнє літо – як щоденник апокаліпсиса. І не лише через щоденні атаки росії. Природні катаклізми теж б′ють рекорди.

Ледь не щотижня якийсь із регіонів Заходу, Півночі, Центру України заливало дощем. Від шквальних вітрів обривало лінії електропередач, валило дерева. У місті Балта на Одещині вітер повалив дерево, і загинув 15-річний хлопець. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».

Вулиці перетворювалися на річки у Луцьку, Львові, Києві, Житомирі. Рятувальники відкачували воду у Рівному, Дубні, Корці. 

А Нетішином, що на Хмельниччині, люди після потужної зливи пересувалися по пояс у воді.

А тим часом Одещина, Херсонщина, Миколаївщина, Донецька, Дніпропетровська й Запорізька області потерпали від спеки, посухи та сарани. Через що аграрії зазнали значних пошкоджень і втрати врожаю, – повідомив міністр економіки, довкілля та сільського господарства України Олексій Соболев на селекторній нараді 26 липня 2025 року.

Що ж це за така аномалія? А це, пояснюють науковці, – результати зміни клімату. Причому відбувається вона з такою швидкістю, що то не просто «потепління», а «кліматична криза». 

Фахівчиня Українського гідрометеорологічного інституту ДСНС України та НАН України Анастасія Чигарева під час тренінгу для українських журналістів, проведеного за сприяння міжнародної організації n-ost, розповіла: те, що на планеті змінювалося в кліматі мільйони років, із початком епохи індустріалізації змінилося всього за 100 років!

Щоб переконатися, що це правда, достатньо пригадати, якими сніжними сніжними й морозяними були зими в нашому дитинстві і наскільки жарким здавалося літо, коли термометри показували +27 – +29. А ота спека і призводить: з одного боку – до граду та злив, які топлять вулиці і знищують урожай, і з іншого боку – до неможливості під час дощу наситити ґрунт вологою.

– Справа в тому, що волога, яку має Земля, насправді нікуди не зникає, циркулюючи планетою мільйони років, – пояснила експертка з кліматичної політики, керівниця відділу клімату ГО «Екодія» Василина Бельо. – Але під впливом високих температур ця волога випадає за дуже короткий час у дуже великій кількості.

Як доказ вам – Житомир, де 29 липня випало понад 89 мм опадів, і це більше, ніж би мало випадати протягом усього місяця! (на фото з відкритих джерел)

Окрім аномально рясних дощів, до підтоплень призводить іще одна причина – постраждалий від пересихання ґрунт.

– Річ у тім, що коли тривалий час земля не отримує вологи і, не покрита рослинністю, аж тріскає, то перетворюється на дуже щільну кірку, не здатну пропускати в себе воду. Відтак під час зливи дощова вода не всотується в такий ґрунт, а біжить стрімким потоком, який усе змиває на своєму шляху, – пояснює кліматологиня, фахівчиня з питань адаптації до змін клімату ГО «Екоклуб» Ольга Лящук. – Те саме відбувається й там, де земля вкрита асфальтом чи бетоном. А зливові системи якщо і є, то не розраховані на понаднормову кількість опадів, які стають звичним явищем в умовах зміни клімату. Тому й виникає той колапс, який чи не щотижня спостерігаємо цього літа в різних регіонах України.

Природних катастроф стане втричі більше!

Що ж нам робити сьогодні, завтра і в далекому майбутньому? Адже природні катастрофи, за даними ООН, спіткатимуть людство все частіше і до 2030 року їх стане більше майже втричі!

До того ж повітря на планеті ще торік стало гарячішим на рекордні 1,5 градуса, що в найближчому майбутньому може призвести до посух через кожен рік. А означає, що ґрунт іще більше ставатиме схожим на потріскану кірку, а дощі, замість напувати землю, водойми, криниці, будуть бігти руйнівними потоками.

Хтось, читаючи ці рядки, скаже: «Тут обстріли щодня, а ви про зміну клімату». Але зовсім по-іншому говорять ті, в кого злива вже затопила житло чи змила з городу всі овочі. Тому, як-то кажуть, «На Бога надійся, та сам потрудись». Тим паче, що навіть маленькі кроки кожного з нас здатні принести спільний потужний результат.

– В ідеалі кожному місту, селищу, селу вже зараз треба комплексно оцінити вразливість свого населеного пункту до зміни клімату. Бо в когось ця вразливість полягатиме у щорічному підтопленні, а в когось – у дефіциті питної води, десь загрозою буде повалення дерев, а десь – проблеми, що тих дерев узагалі нема, – пояснює Ольга Лящук. – Тобто до уваги треба брати кожну вулицю, навіть будинок. І прораховувати, чим саме людям найбільше загрожує зміна клімату і що слід зробити, аби ці ризики зменшити чи взагалі усунути.

В Європі вже десятки років міста й села розробляють собі такі документи, які називаються «Оцінки вразливості до зміни клімату та план заходів із адаптації».

Найбільш прогресивні громади в Україні теж уже мають адаптаційні плани, реалізовують їх і бачать результати. Ольга Лящук та ГО «Екоклуб», до прикладу, розробили такий документ у співпраці з громадами Рівного, Житомира, Коростеня, цей адаптаційний план, до речі, показав: люди дійсно відчувають на собі негативні наслідки зміни клімату. Ба більше – готові вже сьогодні робити щось, аби завтра навіть в умовах спеки, градів та злив покращити собі умови проживання.

Чи є у вас план? Так – адаптаційний

– Насправді розробити план адаптації до зміни клімату – справа дуже кропітка. Але інакше – ніяк. Бо до уваги потрібно брати абсолютно всі сфери та напрямки життя людей у громаді, – пояснює Ольга Лящук. – Ось чому ми залучаємо не лише комунальників, рятувальників, транспортні служби, будівельників. Ми беремо до уваги роботу освітніх і медичних закладів, підприємств, які діють на території громади. Обов?язково проводимо опитування серед місцевих жителів. Адже вони найкраще знають, де яку дорогу затоплює, де електроопори можуть упасти, а де за спекотної погоди немає де сховатися в затінку.

Коли 2021 року таке опитування проводили, приміром, у Рівненській громаді, то 91% людей визнали: вони вже відчувають зміну клімату. 79% респондентів зауважили на посиленні екстремальних погодних умов, 68% – на підвищенні температури  і збільшенні кількості спекотних днів із позначками понад +30 градусів.

На запитання, чи важливим для них є питання чистоти довкілля, 61% опитаних сказав «так». 37% вважають дуже важливим подолання кліматичної кризи. 33% визнали вкрай актуальними заходи, які допоможуть адаптуватися до зміни клімату. А 80% (і це направду втішає) готові докладати своїх зусиль і до такої адаптації, і до сповільнення змін клімату загалом. Для того хтось ладен замінити вікна на енергоощадні, хтось – оновити фасади будинків, аби влітку захиститися від спеки, а взимку – від холодів. Навіть пересісти на громадський транспорт, аби зменшити автомобільні викиди в повітря, готові 80% опитаних. Тобто наші люди дійсно починають розуміти: проблема є, і її потрібно вирішувати.

Якнайменше асфальту, якнайбільше рослин

А от дорожньою картою на цьому шляху стане все той же документ «Оцінка вразливості до зміни клімату та адаптації».

– Для нашого регіону цьогоріч справжнім викликом стали зливові дощі, коли за декілька годин випадає вологи стільки, скільки земля мала би отримати впродовж усього місяця, – зауважує Ольга Лящук. – Розігнати хмари чи уникнути перепадів температур (тобто вплинути на першопричини грози та зливи) ми швидко не можемо. Але пом?якшити  наслідки атмосферних явищ – цілком у наших силах.

Щоб вода під час зливи швидше всотувалася в землю, найкращим варіантом тротуарного покриття фахівчиня називає бруківку. І це, між іншим, я перевірила на власному досвіді. Бо всі мешканці моєї багатоповерхівки скинулися грішми, вимостили бруківкою проїжджу частину двору, а тротуар, газони і дитячий майданчик ми засіяли травою. Завдяки цьому після дощу наш двір сухий уже через десять хвилин, а сусідній, який заасфальтований, пів дня стоїть у калюжах.

– Звичайно, ми не можемо викласти бруківкою всі тротуари, – погоджується Ольга Лящук. – Але тоді асфальтувати їх треба так, щоб вони були трохи вищими за узбіччя (це дозволить миттєво стікати дощовій воді). А самі узбіччя можна або засіяти рослинами, які швидко поглинають воду, або встановити таку зливову систему, яка буде розрахована на сильні опади.

До слова, в Луцьку, під час реконструкції площі біля РАЦСу, застосували схожий підхід. Дорогу для автівок виклали бруківкою. Паркомісця вимостили «пористою» бруківкою – з отворами, в яких росте трава і крізь які швидко проходить дощова вода.

А пішохідну зону виклали бруківкою та поєднали з газонами, деревами, кущами. Крім того, вся площа вимощена з дотриманням нахилу. Тож навіть під час сильних злив вода стікає донизу, де її вбирають зелені насадження. І тільки в місцях, де зелених насаджень немає, вода калюжами збирається на проїжджій частині, бо та заасфальтована.

У Рівному, каже Ольга Лящук, також є гарні приклади адаптації до зміни клімату, які вдалося реалізувати разом із ГО «Сад історій» та небайдужими жителями громади:

– В нас іще з 19 століття є «парк на грабнику» (там росте багато грабів). Довгий час то була занедбана територія, яку облюбувала «певна категорія осіб». Але ініціативні рівняни вирішили все змінити. Ідею відновити парк подали на розгляд міської ради. Отримавши підтримку громади, поєднали кошти платників податків із власними зусиллями. І зараз містяни мають доглянуту територію з дитячим майданчиком, встеленим корою дерев (і дітям безпека, і дощова вода стікає), із клумбами багаторічних рослин, доріжками вище від рівня землі (для стоку води). Тепер колись занедбаний парк став місцем відпочинку для малечі з батьками, він рятує від сонця, втримує воду. Там можна навіть працювати дистанційно, якщо вдома спекотно.

От вам іще один приклад адаптації до зміни клімату.

Луки посеред міста? А чому б і ні!

На продовження теми про зливи, підтоплення й рятунок від них, то надійними нашими помічниками є великі дерева. Своєю розгалуженою кореневою системою вони, як губка, втримують воду, не дають їй розтікатися і насичують вологою ґрунт.

Де немає можливості висадити великі дерева, там повинні бути газони з густою рослинністю. А підстригати траву, лишаючи по 3 – 5 см, – це витрачати гроші на те, що тільки посилює проблему підтоплень та спеки.

– Наші міста й села досі живуть за старими і давно не актуальними нормами благоустрою території, – зауважує Ольга Лящук. – Бо, щоб трава не вигорала, не оголювала ґрунту, охолоджувала землю і втримувала воду, рослинність має бути висотою мінімум сім-вісім сантиметрів біля доріг і на перехрестях, і 15-ть та навіть більше сантиметрів – посередині до газону. В Європі задля цього траву косять два-чотири рази за сезон (в Україні – шість-вісім). А всюди, де є можливість, засівають рослини, притаманні місцевим лукам. Їх і косити треба один раз улітку і ще один – пізно восени. І насіння можна придбати у магазині.

До слова, в Рівному теж є кілька таких луків. Їх висівають вихованці Палацу дітей та молоді. Та й у Луцьку я знайшла чимало диких квіток посеред міста: красиво, для комах корисно і для людей.

На мої побоювання, чи не стане висока трава «розплідником» для кліщів і комарів, Ольга Лящук пояснює: кліщі можуть жити і розмножуватися й у низькій траві, комарам для життєдіяльності потрібна волога. Тому скошуванням трави під 3 см ми не вирішимо проблеми кліщів і комарів. Це по-перше. А по-друге – нам усе-таки треба між двох зол обирати менше. І особисто мені краще поставити від комарів антимоскітні сітки на вікна, ніж жити, як на розпеченій пательні і тонути після злив. Тому вже згадуваний «Сад історій» запропонував Рівненській міськраді оновлені правила благоустрою. Але поки в депутатів не дійшли ще руки до розгляду.

Десь дощами змиває городи, а десь нема води у колодязях

Але що це ми про місто і про місто? У жителів сіл теж проблем вистачає. У когось дощами городи змиває. А в когось у колодязях води нема!

Щоб повернути воду у криниці, Ольга Лящук радить робити все, щоб волога після дощу не випаровувалася, а йшла в землю і поповнювала ґрунтові води. Для цього, де є можливість, треба уникати асфальтування і бетонування землі, обов′язково лишати великі дерева. Там, де за радянських часів осушили болота, варто переглянути доцільність меліоративних систем. Бо дуже часто вони вже не виконують своїх функцій, але натомість заважають землі насититися водою. І Національний університет водного  господарства та природокористування вже, до речі, розробив декілька цікавих у цьому напрямку проєктів.

– Навіть те, що люди безконтрольно застосовують гербіциди й пестициди на полях, теж призводить до браку води і в колодязях селян, і в місцевих водоймах, – зауважує Ольга Лящук.

Як це одне з одним пов′язане? Та дуже просто! Від «хімії», яку застосовують на полях, зникає рослинність, через що земля перетворюється на потріскану водонепроникну кірку. Від тої ж таки «хімії» вимирають комахи і не запилюють квіток, ті не дають насіння, і рослин стає ще менше. А в результаті навіть після зливових дощів вода випаровується і летить куди-інде хмарою, замість піти в землю, напоїти рослинність і поповнити ґрунтові води, які потім живитимуть наші водойми, колодязі та свердловини. А хто думає, що в нас тої води і так предостатньо, той дуже помиляється. Україна, за показниками ООН, найменше забезпечена водою серед усіх країн Європи! І з цим треба щось робити.

– Нам необхідно повернути ґрунтам рослинність. Максимально, наскільки дозволяють можливості, відновити ту екосистему, яка була на тій чи іншій місцевості: з квітами, комахами, птахами, звірами, – радить Ольга Лящук.

Бо ми, люди, нещадно використовуємо природу, знищуємо, а потім нарікаємо на ті наслідки, до яких самі ж призвели.

А щодо грошей, яких, безумовно, потребуватиме і розробка адаптаційного плану, і його втілення, то зараз міжнародні донори охоче підтримують саме ті громади, які використовують екологічний підхід.  І наявність у вас адаптаційного плану в рази збільшить ваші шанси отримати гроші від міжнародних партнерів та життя «як у Європі» робити тут, в Україні.

Оксана Бубенщикова

Фото авторки та з особистого архіву Ольги Лящук

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.