Він тричі втікав із російських таборів: тайгою, рікою і навіть під водою!

Але тут, в Україні, його здала родичка і цим прирекла до розстрілу

У лютому 2022-го кремлівські окупанти під Києвом знищили гордість України, «Мрію», – найбільший у світі літак, створений на заводі ім. Антонова.

А рівно 55 років перед тим, у лютому 1967-го, ті ж таки прислужники кремля знищили в Києві гордість України, повстанця з Рівненщини Антона Олійника на псевдо Мрія… Про це йдеться у газеті «Твій вибір».

Багато років в архівах КДБ його справа припадала пилом забуття. На жовтих від віку аркушах паперу – « Уголовное дело № 4659». А в 15 томах архівно-кримінальної справи – життя однієї людини і цілої епохи, що називається «радянська окупація України».

І справу повстанця Мрії я згадую щоразу, коли москва транслює суд над українськими військовими. Бо їх так само посадили за ґрати тому, що боролися за рідну землю. Так само росіяни катували їх, вимагаючи зізнатися у злочинах, яких наші захисники не скоювали. І сьогодні, як і 80 років тому, московські окупанти присуджують нашим воїнам найвищу міру покарання.

Тож, коли я розповідатиму вам про нашого земляка-повстанця, ви подумки порівнюйте його життя із долею сьогоднішніх героїв України... Бо вони вражають своєю подібністю і трагічністю…

12 томів справи – лише на одного повстанця

…Коли доктор історії Андрій Жив’юк 30 років тому вирішив дослідити долі українських повстанців і серед них – Антона Олійника, то бабуся історика зі сльозами на очах благала цього не робити. Жінка, яка пройшла 10-річне ув’язнення у сталінських таборах, жила зі страхом перед кремлівськими катами навіть у часи вже незалежної України. Але цей страх бабусі ще більше підштовхнув історика дослідити, що ж робила кремлівська влада з українцями, що вони до кінця своїх днів жахалися москви.

– Коли я вперше почув про життя повстанця Мрії, думав, що там більше вигадки, ніж правди, – настільки вражаючою була його доля, – зізнається мій співрозмовник. – Та коли СБУ відкрила доступ до архівів КДБ, то в 12 томах справи Антона Олійника неймовірних фактів виявилося ще більше. А головне – що таких відчайдушних борців за волю України були сотні тисяч…

…Життя Антона Олійника почалося на хуторі біля села Друхів (нині це Березнівська громада Рівненщини). Сюди його батьки переїхали з Берестечківського району Волині.

Народжений 1926 року, Антон мав старшого брата і молодшу сестру (вона потім відіграє фатальну роль у житті Мрії). Із дитинства в Антона була велика жага до знань. Щойно навчившись складати букви і слова, він перечитував усі українські газети й журнали, які передплачував тато. Після школи закінчив гімназію в місті Березному. І тоді, 1942-го, в час нацистської окупації він разом із одногрупниками подався в лави Української повстанської армії (УПА), щоб виборювати волю Україні.

Давали по зубах і німцям, і московитам

Про це не розповідали в радянських підручниках, але з часу заснування УПА (то була Покрова 1942 року) фактично вся прогресивна молодь ішла в повстанці, щоб давати відсіч як гітлерівцям, так і кремлівським засланцям, спецгрупи яких москва закинула на Волинь та Полісся.

– Так звані красні партизани (як їх називали за Союзу) – це були такі собі «сталінські командос», які мали розхитувати обстановку в глибокому тилу німців, – пояснює Андрій Жив’юк. – Для цього вони видавали себе за українських націоналістів і вчиняли теракти проти німців, аби ті жорстоко карали українців. А українці, щоб не миритися з таким свавіллям нацистів, гуртувалися в озброєні формування повстанської армії.

Серед найбільш вражаючих прикладів боротьби УПА проти нацистів – бій у Старому Загорові на Волині, де 44 молоді воїни відбивалися від 1500 нацистів упродовж майже 60 годин!

Або згадаймо Колківську республіку на Волині, яка 1943-го протистояла нацистам цілих сім місяців.

Боролися повстанці і з радянськими окупантами, щойно ті прийшли на нашу землю. 1944-го біля села Гурби Здолбунівського р-ну Рівненщини вони дали найбільший в історії УПА бій. Тоді три тисячі наших вояків дали відсіч 15 000 (!) московитів, які мали 15 танків, полк кінноти, бронепоїзди і навіть авіацію (не нагадує вам подій сьогодення?).

А у всьому цьому вирі війни саме Антон Олійник відповідав за бойовий дух вояків УПА. Він мав довіру керівників повстанської армії, входив до складу їхньої особистої охорони. І його боротьба з московитами тривала аж до 1948 року.

Спецгрупи «перебиранців»

Як енкаведисти-емгебісти полювали за Мрією – це окрема історія. Але в 1940-х роках повстанська армія була справді народною. Її підтримувало до 90% наших людей. Молодь вступала в УПА. Діти виконували роль зв’язкових. Старші люди забезпечували харчуванням, лікуванням, одягом. Побороти цей відчайдушний опір згуртованих в єдине ціле українців  совєти не могли. Тож почали діяти по-іншому – сварити між собою українців, розколювати, перетворювати на ворогуючі групи (так само москва діє дотепер).

Для того кремль застосував комбіновану стратегію: терор, шантаж, обман, підкуп, пропаганду, ворожнечу, яку заносив аж усередину родин. Усе більше з’являлося зрадників і стукачів. Вони писали доноси навіть на найближчих родичів (так сталося і з Антоном Олійником).

– Щоб налаштувати місцевий люд проти УПА, влітку 1944 року енкаведист Соколов у доповідній записці своєму начальству запропонував створювати підривні спецгрупи. До їхнього складу мали входити співробітник НКВС і місцеві люди, ще краще – з-поміж  повстанців. Якщо боєць УПА не погоджувався на співпрацю, його родичів1 брали в заручники і тримали, доки повстанець не виконає все, що йому накажуть кремлівські спецслужби, – дослідив в архівних справах Андрій Жив’юк.

(До слова, зараз московити роблять так само. Телефонують родичам полонених українців і шантажують: «Або виконуєш усе, що ми  накажемо, або ми вб’ємо твого сина (чоловіка, батька)». Тактика росіян не змінилася).

– Лише в Рівненській області на початку 1945-го діяло 59 таких спецгруп «перебиранців», – зафіксував Андрій Жив’юк із матеріалів НКВС-НКДБ. – У кожній спецгрупі було від п’яти до 15 завербованих селян, які добре орієнтувалися на місцевості, розумілися на тактиці УПА й особистого знали повстанців. Розрізнити, хто перед тобою – справжні вояки УПА чи спецгрупа НКВС, було неможливо. І в лапи саме такої спецгрупи потрапив Антон Олійник.

Оплески під смертельні конвульсії

– Але нова радянська влада не просто арештовувала повстанців. Вона ще й запровадила тактику публічних страт. На ці моторошні «дійства» силоміць зганяла всіх місцевих. Людей змушували не просто дивитися, як повстанцям надягають на шию петлю, як вони смикаються у передсмертних конвульсіях. Людям іще й наказували плескати в долоні цьому жахливому видовищу, – продовжує Андрій Жив’юк. – Тактика публічних страт масово застосовувалася наприкінці 1944 – на початку 1945 років. Лише на Рівненщині привселюдні повішання проводилися майже в усіх райцентрах! І одночасно страчували по декілька повстанців. У Рівному на центральній площі (нині це Театральний майдан) повісили відразу вісьмох повстанців!

На ці жахливі видовища зганяли всіх, як ми тепер кажемо, «бюджетників». Зганяли всіх, хто просто був на вулицях. Зганяли навіть школярів! І все це – для того, щоб засіяти в українців просто тваринний страх перед радянською владою. Ось чому бабуся Андрія Жив’юка вже навіть у незалежній Україні благала історика: «Покинь. Не займайся цим. Не ходи в той архів. Ти не розумієш. Ти нічого не знаєш…»

Яка ж випадковість урятувала від страти Антона Олійника? Яким дивом він аж три рази успішно втікав зі  сталінсько-хрущовсько-брежнєвських таборів? І як завербована кремлем родичка прирекла повстанця Мрію до розстрілу? Про це –  у другій частині історії.

Оксана Бубенщикова

Фото авторки та з архіву управління СБУ в Рівненській обл.

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.