Продавала горілку, аж поки рідний син не помер від оковитої

По суті, Галя виховувала Олега сама. Спершу молоде подружжя жило дуже щасливо. З нетерпінням чекали народження первістка, придумували ім’я, купували речі для немовляти. А якими щасливими були, коли народився Олежик!

– Знаєш, чоловіче, нам потрібно звести свій дім, – мовила якось вона Миколі. – Я от подумала, що то не діло жити то в одних батьків, то в інших. Треба тобі їхати на заробітки. Я переглядала сайти – і знайшла ось таке оголошення. У Польщу потрібні будівельники, а це твоя спеціальність. Їдь-но, зароби трохи грошей. Ти там, я тут щось зароблю. То й буде толк.

Так Микола опинився в Польщі. Поки він з ранку до ночі працював на будівництві, Галя не сиділа склавши руки. Пробувала вирощувати і продавати свиней, однак згодом знайшла значно легший спосіб заробітку грошей. Метка жіночка навчилась гнати самогонку – і  понеслась душа в рай. Рікою лилась і оковита, і гроші, які чоловіки, а подекуди і жінки, несли за неї Галі.

– Ото, я розумію, справжній бізнес, – тішилась жінка. – І горбатитися, як мій Микола, по світах не треба. Що там тієї роботи – запарила брагу, перегнала, додала смакоти – і купуйте, люди добрі.

І люди несли. Хтось гроші, а хтось не гребував приносити Галі речі з дому. Тож вслід за чоловіками до неї приходили і жінки. Влаштовували скандали, вимагали віддати назад речі, проклинали і оковиту, і її, Галю, яка гнала і продавала самогон.

– Ой, дитино, не роби ти цього, – не раз казала мати. – Людські сльози на землю не падають. А на небі за кожну сльозу доведеться  давати відповідь.

– Не сміши мене, мамо, – відповідала Галя. – То не сльози, то мій бізнес. Он Микола в тій Польщі спину гне-гне, а все одно не заробляє стільки грошей, як я.

То була правда. Галина горілка розходилась, наче гарячі пиріжки. Вже й з інших сіл до неї приїжджали купляти, замовляли на весілля та різні гулянки. Вона ж гнала самогонку на цукрі, столових буряках, пшоні. Додавала в готовий напій шматочки різних корінчиків, корицю, лимони та інші добавки. Якщо говорити відверто, то працювала не покладаючи рук – в оселі та літній кухні постійно щось булькало, капало, текло в трилітрові банки, з яких самогонку потім зливала в десятилітрові бутлі. А треба ж було купити цукор, потерти буряк, запарити, помити тару, прослідкувати за всім цим. Тож Галя добряче крутилась. Вечорами зазвичай падала з ніг від утоми.

Та тішило її, що ось звели коробку майбутньої оселі, ось накрили, ось і внутрішні роботи зроблені. А як привезли з райцентру нові меблі та побутову техніку, то жінка почувалася на сьомому небі від щастя.

– Ну, Галю, більше я не буду їздити по світах, – мовив Микола, в якого ті зарібки серйозно забрали здоров’я. – Хату маємо, в хаті маємо. Та й втомився я по пів року вас не бачити. Приїхав на два-три тижні – і знову на пів року їду. То не життя.

– А сина вчити? – аж верескнула жінка. – Про його майбутнє треба думати. Їдь, Миколо, і не комизься, наче дівка на виданні. Я з ранку до ночі працюю, а він, бач, відпочивати надумав.

І тут вона лукавила. Микола міг би бути й вдома. Проте тут він їй заважав. Річ у тім, що в Галі давно був коханець. Місцевий дільничний інспектор вподобав собі спритну молодичку, коли вперше прийшов до її оселі, отримавши скаргу від її ж сусідки про те, що Галя займається самогоноварінням і споює чоловіків.

– Ну, про який продаж мова? – зробила здивовані очі Галя, дізнавшись, чого до неї завітав правоохоронець. – Ой, вигнала тої оковитої трішки, аби було, чим гарних людей пригостити. До речі, а можна вас пригостити? Якраз і ковбаска в печі спеклась. А ви ж з морозу, мабуть, нині ще й не їли нічого.

Ковбаса, пальцем пхана, виявилась напрочуд смачною. Сподобалась дільничному і самогонка. Та ще більше – ласкава і привітна господиня. І довго-довго вони розмовляли того вечора. З її оселі Юрій Іванович вийшов аж вдосвіта. І відтоді частенько заходив до Галі в гості.

А коли хто й приходив до нього жалітися на самогонщицю, як почали  її називати в селі, то він швидко закривав їм роти. Мовляв, не плещіть язиками всіляких дурниць.

– Шкода, Юрко, що ти її захищаєш, – сказала якось йому баба Ніна, син та онуки якої з хати заради оковитої виносили все, що лише могли. – Але якщо й так, то пам’ятайте обоє, що є Бог. А він хоча з палкою з неба й не спуститься, однак точно покарає.

Галя кинула Миколу, коли Олег, їхній син, закінчував дев’ятий клас. Відсудила в нього усе, що лише могла. Тож колишній чоловік повернувся до батьків, у чому стояв. Ох, і кляла ж тоді Галю його мати! Та що з того?! Колишня невістка жила на широку ногу, а Микола поволі спивався. І тут, як грім серед білого неба, пролунала звістка про те, що Олега знайшли в стані алкогольної коми. Виявилось, що на випускному вечорі хлопці випили горілки. Коли закінчилась пляшка, Олег приніс два трилітрові бутлі.

– Він усе сміявся і казав, що один бутель точно сам вип’є, – розповідали його однокласниці. – І пив та пив. Навіть коли впав і його підняли, то простягав руку по горілку. І враз такий страшний став. А в очах якийсь нездоровий блиск з’явився. Випив ще гранчак – і звалився.

Медики сказали, що причиною смерті став алкоголь. Мовляв, після такої дози і здорові, сильні чоловіки хто знає, чи вижили б. А тут сімнадцятирічний юнак. В селі ж говорили, що то доля так покарала Гальку. Мовляв, повернувся бумеранг від тих жінок та матерів, батьків, чоловіків та синів, яких вона споювала.

Ксенія Фірковська

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.