Боєць АТО почав виготовляти чорнослив за давньою технологією
Ця історія розпочалася в буремному 2014 році. Ольга Кептанар, яка щиро підтримувала борців за Незалежність України, тоді кожного тижня їздила на Майдан, працювала на кухні.
– Саме там і познайомилась з Анатолієм, – розповідає жителька Львова. – Якось я прочитала інтерв’ю з ним. Толик мені сподобався – і відчувалося завзяття в тому, що він говорив. Під час розгону студентів вночі 30 листопада 2014 року Анатолію вибили передні зуби. І відтоді він в складі 31-ї сотні брав участь в усіх подіях, які відбувалися на Майдані. Тож знайшла його у фейсбуці, додалася у друзі. Далі ми обмінялися номерами телефонів, і Анатолій мені подзвонив. Спілкуватися ми могли годинами. З ним було приємно і невимушено. А одного дня зателефонував і сказав, що під’їжджає до Львова. А далекобійник, який його підвозив, пожартував, мовляв, везу тобі чоловіка – женитися хоче. Сказав, що хлопець хороший. Коли ми зустрілися, Толя розповів, що мав їхати на фронт, однак відправлення його групи відклали, тож вирішив приїхати на побачення до мене.
Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".
Стосунки розвивалися стрімко, і через два місяці на полігоні поблизу Новограда-Волинського відбулося імпровізоване весілля. Через тиждень молодий чоловік у складі 54-го розвідувального батальйону поїхав на фронт. Небайдужі люди допомогли купити бронежилет і все інше. Молода дружина дала йому прапор. Далі були два роки війни. Восени 2015-го Анатолій перший раз звільнився в запас, і молоде подружжя офіційно взяло шлюб. Тоді ж чоловік побачив доньку, ім’я для якої він вибирав разом із побратимами.
– До речі, донечку з лікарні я везла загорнутою в синьо-жовтий стяг, – каже пані Ольга. – Тож ці два прапори – той, який я дала чоловіку з собою на війну, і той, в якому привезла додому дитину, нині є нашими сімейними реліквіями. Разом із Толею охрестили доньку, назвавши Вікторією. Свекруха привезла нам у презент мішок смачнючого чорносливу, який сама робила. Приготувала на хрестини різні смаколики з чорносливом. Однак для нас мішок – то надто багато, тому я розмістила в соцмережах оголошення про те, що продаю чорнослив. Надійшло стільки замовлень, що я подумала, що на ньому можна робити бізнес.
Але про цю ідею жінка пригадала лише через чотири роки. Так сталося, що після того, як в 2016 році чоловік остаточно звільнився в запас, подружжю не завжди вдавалося знайти спільну мову. В коханого був посттравматичний синдром, притаманний для ветеранів війни, тож йому було важко освоїтися в мирному житті. До того ж були люди, які пропонували випити. Тож на початку осені 2018 року до Ольги зателефонувала свекруха, яка сказала, що Анатолій розбився на мопеді, вдарившись в дерево. Мовляв, лікарі кажуть, що й до ранку може не дожити.
– Це було жахливо, – пригадує жінка. – Однак з’явилася впевненість, що все буде добре, і я поїхала до нього в Херсон. Через набряк мозку в нього були галюцинації. Волонтери допомогли знайти реанімобіль, аби перевезти його в Дніпропетровську обласну лікарню. Там спав набряк мозку. Після того, як медики провели операцію на мозку і поставили пластини в череп, пам’ять почала відновлюватися. Лікарі зробили справжнє диво, бо люди з такими травмами – перелом основи черепа – не виживають.
Після того, як Анатолія виписали з лікарні, вся сім’я поїхала в Гошівський монастир, де ходили на церковні служби, насолоджувалися тишею. Рік тривала реабілітація чоловіка, хоча він утратив зір на одне око, інколи губить слова.
– Цей час я працювала сама, а тоді згадала ідею стосовно чорносливу, – каже пані Ольга. – Тим більше, що чоловіку подобається ця робота. З часом кількість замовлень лише зростає. Минулого року ми заготовили дві тонни чорносливу, і весь продали.
– У селі Броварі, що на Хмельниччині, звідки я родом, здавна сушать чорнослив, – каже пан Анатолій. – Спеціально для цього зводять лозні – спеціальні пічки, в нижній частині яких цілодобово тліє сухе гілля з фруктових дерев. Це давня технологія наших предків, завдяки якій чорнослив може зберігатися до трьох років. В селі ми живемо з серпня по жовтень, а тоді перевозимо сушений чорнослив, яблука та груші на Львівщину, де є потрібна інфраструктура, – інтернет, відділення пошти, тобто все для отримання замовлень і відправлень їх людям. Нині я найщасливіша людина, адже у мене чудовий чоловік, неймовірна донечка, сімейний бізнес.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.