Майже 8 місяців життя під час війни змінили плани й господарювання у всіх волинських громадах, а ще відкрили людей одне одному під новим кутом. Про це розмовляли із заступником підгайцівського сільського голови Валентином Приходьком
«Усі наші великі плани обов’язково реалізуємо після Перемоги»
Підгайцівську громаду на Волині ще торік місцеве представництво Асоціації міст України називало другою за рівнем доходів після Боратинської. Утім, після укрупнення громад Підгайцівська сільська рада доєднала до себе кілька сіл Луцького та Ківерцівського району, тож тепер опікується 20 селами, які зробили громаду найбільшою за площею на Волині.
Кошти бюджету намагаються розподіляти рівномірно, хоча, направду, найбільше вкладень у ремонт наявної інфраструктури, як показав минулий рік, потребували новоприєднані населені пункти. Та воєнний стан – це період, коли мирні інвестиційні плани замінюються працею на убезпечення. Наша зустріч теж була обрамлена сигналами тривоги, тож інтерв’ю ми провели в укритті – у новому бібліотечному просторі, який влітку відкрили у Підгайцях.
Тут люблять перечікувати повітряні тривоги діти, бо можна і книги погортати, й ігри пограти, якщо повідомлення про небезпеку застало неподалік. Природньо, що розмову із заступником підгайцівського сільського голови Валентином Приходьком розпочали з безпеки, зокрема – дітей:
– Останні місяці ми зосередились на ремонтах в укриттях, якими зможуть користуватись учасники освітнього процесу. Розпочали цю роботу ще в червні, однак кошти казначейство пропускало лише на поточні ремонти, а на капітальні видатки – тільки зараз.
– Останні місяці ми зосередились на ремонтах в укриттях, якими зможуть користуватись учасники освітнього процесу. Розпочали цю роботу ще в червні, однак кошти казначейство пропускало лише на поточні ремонти, а на капітальні видатки – тільки зараз.
Наприклад, на сховище найбільшої школи, де вчиться 1000 дітей громади, потрібно більше шести мільйонів гривень лише на ремонт, й досі тривають різноманітні експертизи, без яких не дозволяють розпочати роботи в укритті. А до війни ми планували доробити заміну даху та утеплення фасаду закладу. У минулому році встигли зробити лише один корпус, де навчаються найменші школярі. Тішилися усі, яким привабливим та яскравим став ліцей. Аби промоніторити настрої батьків щодо форм навчання, до 1 серпня провели опитування у спеціальній онлайн-формі, яка була адаптована під кожен заклад індивідуально, враховуючи наявність укриття, логістики з довезенням, бажання батьків. На основі зібраних відомостей адміністрації шкіл продумали систему занять. Більшість дітей навчається на змішаній формі. У різних селах по-різному виходимо із ситуації: якщо немає сховища на території школи, використовуємо укриття сільських рад та дитсадків. Онлайн-уроки лише у невеликих школах.
– Як школярі й батьки відгукуються про необхідність перебувати деякий час у підземеллі?
– Дуже по-різному. Для одних дітей це пригода, для інших – дискомфорт. Бувають нарікання з боку батьків щодо вологості чи підтікань після великих дощів – намагаємося швидко реагувати, покращуємо умови. Коли будували приміщення освітніх закладів, не було потреби враховувати того, що колись тут можуть перебувати діти.
Загалом на 2022 рік у нас було стільки планів! Ми підготували проєктно-кошторисну документацію на капітальні ремонти доріг у Лищі та Липинах, капітальний ремонт фасаду двох корпусів Підгайцівського ліцею та заміни даху, утеплення школи в Піддубцях, дитсадка в Романові та Липинах, мали облаштовувати спортмайданчики. Запланували у місцевому бюджеті на ці витрати кошти, але через війну всі роботи і витрати з місцевого бюджету заблоковані. Держава резервує їх про всяк випадок. Але задумане ми обов’язково реалізуємо після Перемоги! З початку війни ми зовсім не могли ремонтувати дороги через обмеження, встановлені в державі. Оце останнього місяця щось трішки зрушилося. Тож, за погодженням із Волинською обласною військовою адміністрацією, почали поточний ремонт вулиці Кривоноса у Липинах. Трохи дороги вже підсипали.
Але є інша проблема. У нас в громаді існує реверсна дотація. Тобто щороку держава зобов’язує громаду із місцевого бюджету спрямовувати кошти у державний бюджет. Цьогоріч це 21 мільйон гривень. Державна влада неправильно підійшла до обчислення цієї суми, оскільки розрахунки ведуться залежно від кількості зареєстрованого населення, а до уваги беруть цифри перепису населення від 2002 року. У нас же з того часу, після приєднання до громади інших сіл, збільшилась кількість мешканців щонайменше на 6000 осіб. Тобто держава вважає, що ми обслуговуємо не 27 тисяч людей, а 21, і забирає зайві, на її думку, кошти. Ми ж, попри все обслуговуємо усіх – і тих, які не потрапили в статистику, хоч мали би. Ми змушені були купувати додатковий комунальний транспорт, сміттєвози, різну техніку, газонокосарки, аби якісно та вчасно забезпечувати порядок у громаді.
«Є питання, пов’язані з політикою»
– Напередодні у волинських ЗМІ несподівано «виринула» проблема з опаленням Луцької районної лікарні, що в Липинах. З’ясувалося, що комунальне підприємство при районній раді не має коштів на опалення медичного закладу. Це звучить дуже резонансно: зима ж на носі! Як так сталося? – запитую у представника підгайцівської влади Валентина Приходька.
– Тут все просто: котельня на балансі комунального підприємства при райраді. Чим воно займалося разом із райрадою з весни? Бо таке ж підприємство при Підгайцівській сільраді знало, що опалювальний сезон буде важкий, зрозуміло з яких причин, то наші комунальники спромоглися провести влітку закупівлю палетів і дров й повністю готові. З іншого боку, ми надсилали листи, щоб котельню, яка опалює райлікарню і розташована на території нашої громади, передали у наше підпорядкування, як того вимагає закон, бо до передачі лікарні на баланс сільради, це був єдиний майновий комплекс. Така ж ситуація із Піддубцівським ліцеєм. Оскільки домовитись про передачу приміщення котельні не вдалося, відстоюємо зараз це право у суді. Горохівській міській раді вдалося, тож і ми маємо надію на правосуддя.
Коли критикуєш — запропонуй альтернативний варіант. Бокритика заради критики — популізм.
Думаю, що питання опалення лікарні райрада розгляне в терміновому порядку, адже те ж комунальне підприємство, яке відмовилось опалювати Луцьку районну лікарню та Піддубцівський ліцей, продовжує виконувати свої зобов’язання щодо подачі тепла в приміщення Луцької районної ради. Тож проблему я пов’язую більше з політикою... Навіть у нашій сільській раді непроста ситуація: що не зроби – депутати від партії «За майбутнє», які в коаліції зі «свободівцями», усе знецінюють. Я вважаю, що коли є критика, має бути запропонований альтернативний варіант. Бо критика заради критики – популізм, який не приносить користі виборцям.
Хочеться, щоб був конструктив і спільна робота на благо громади, але наразі спостерігаємо інформаційні вкиди через ботоферми та ЗМІ, наближені до опозиційних партій, сотні запитів та скарг до правоохоронців та прокуратури, які відволікають від основної роботи і аж ніяк не вирішують проблем місцевих мешканців. Йдуть спекуляції навіть на релігійну тематику, тож мушу сказати, що Підгайцівська сільська рада першою прийняла звернення до державної влади, щоб переглянути питання діяльності Московського патріархату в Україні! Випередили і районну, і обласну ради!
– У соцмережах нещодавно дуже активно поширювали інформацію, що керівний склад сільради, до якого і ви входите, виплатив собі премії та матеріальні допомоги. У час війни...
– Це один із прикладів маніпуляції, які використовують наші політичні опоненти. Премії у час війни – звучить справді провокативно, але це підміна понять. Адже так званими преміями у державних органах влади, сільських і міських радах регулюється розмір зарплати. Так було завжди і до війни, і під час війни. Так продумала держава алгоритм нарахування заробітних плат – не ми чи наша бухгалтерія.
У лютому ми написали заяви, щоб доплати і премії перерахували на рахунок Збройних сил України. Але коли до нас почали звертатись наші ж мешканці з проханням щодо придбання амуніції, спорядження тощо, ми вирішили ці кошти спрямовувати на адресну допомогу тим, хто виборює або допомагає виборювати перемогу. У перші місяці ми не могли нічого купити за рахунок бюджетних коштів, тож виходили із ситуації таким чином. Оплачували пальне, яке тоді коштувало «ого-го», волонтерам, які привозили вантажі з гуманітарною допомогою з Європи, заправляли автівки волонтерів, які везли це все на звільнену Київщину та на Схід, у прифронтову зону для цивільних та військових. Та що говорити – коли у Лищі місцеві мешканці власними силами ремонтували дорогу, ми теж долучились, бо ми не лише посадовці, ми – мешканці сіл громади. А критикують нас, як правило, люди, які є нашими депутатами, але живуть у Луцьку. Їхні помічники зробили вибірку про зарплати якраз у той час, коли люди брали відпустки і отримували матеріальну допомогу, плюс не забрали у цих цифрах податків, які кожен працівник сільської ради сплачує без затримок, тож вийшли цифри, які допомогли нагнати хайпу. Однак така сума може бути – раз на рік.
Зарплати у нас в громаді непогані. Директори шкіл отримують більше 20 тисяч гривень, поліцейські громади – більше 40, медики – від 20 тисяч, у комунальному підприємстві середня зарплата – 15 тисяч. Доплати отримують і вчителі, і вихователі. При тому, що в області середній показник по зарплаті – 18 тисяч гривень. Більше того, рівень заробітних плат у нашій сільраді не найбільший у порівнянні з іншими громадами.
Щодо внеску у спільну перемогу. З бюджету громади ми першими перерахували 1 мільйон гривень на рахунок обласної військової адміністрації, аби вони змогли придбати броню для мобілізованих волинян, серед яких і наші мешканці. Ще 2 мільйони сільська рада виділила на побудову корпусу для військових. Ми подбали про форму, взуття, рації та броню для добровольців, які зараз добре підготовлені і приєднуються до лав ЗСУ.
Особисто я із колегою за власні кошти придбали і передали авто військовим, возив продукти харчування мешканцям Бучі, колективом збиралися і купували тепловізори, генератори, зараз хочемо придбати ще одне авто військовим.
Просто усе, що робимо ми самостійно, і те, де просимо долучитися керівників агропідприємств, бізнесу, опозиціонери намагаються звести нанівець. Натомість від них, окрім критики, – жодної допомоги громаді.
– Як громада приймає переселенців?
– На утриманні громади близько 50 переселенців, вони отримують житло та харчування коштом громади, ми беремо на себе оплату комунальних послуг. Решта живе у приватному секторі. Для дітей ціле літо працювали центри психологічної реабілітації при школах, де організовували арттерапію, різноманітні розваги та заняття, аби допомогти подолати стрес. Ми ж організовували екскурсію історичними місцями обласного центру, оздоровлювали дітей у дитячому таборі. Іноді вдається залучити допомогу від благодійників. Фонд Юрія Гупала неодноразово надавав продуктові набори для переселенців та одиноких людей поважного віку, якими опікується відділ соцзахисту, нещодавно 40 пакунків з харчами привіз наш австрійський партнер та інвестор Крістіан Чернер. Їх вручають новоприбулим переселенцям. Люди, які були на утриманні громади від початку війни, були задоволені і умовами проживання, і ставленням місцевого населення.
«Українська пісня не повинна втрачатися»
Підгайцівська сільська рада свого часу прийняла на свій баланс славнозвісний колектив «Колос», аби допомогти йому пережити непрості фінансові часи. Через коронавірус концертів упродовж року було небагато, а з початком повномасштабного вторгнення росії колектив тимчасово призупинив діяльність, оскільки керівника мобілізували до лав ЗСУ. Однак після кількамісячної паузи, репетиції відновили, аби не втрачати форму і навіть запланували на Покрову концерт. Однак його скасували, бо саме того тижня росіяни взялися активно обстрілювати смертоносними ракетами мирні міста. Валентин Приходько, який має гарний тенор, співає разом з артистами «Колоса» й у гурті при Піддубцівському будинку культури «Вільний вітер». Як заступник голови з питань культури показує відео, яке зняли до Дня Незалежності із дітьми –переможцями пісенних конкурсів на пісню «Любіть Україну», слова якої написав Володимир Сосюра, а музику – Юрій Максименко.
Валентин Приходько зауважує, що «культурне» життя в громаді нині дуже активне. Він нагадує відомий вислів прем’єр-міністра Великої Британії Вінстона Черчилля, який під час війни на пропозицію скоротити видатки на культуру сказав: «Якщо немає культури, за що ми тоді воюємо?». Тож посадовець наголошує:
– При кожному Будинку культури працюють гуртки, діють колективи. Ми нічого не скорочували, не закривали – усе працює, всі отримають зарплату. Активно проводимо онлайн-конкурси для дітей. Українська пісня не повинна втрачати свого значення! Має і далі радувати, піднімати дух і самооцінку, щоб ми відчували: «Українці – вільні люди!».
«У кожному селі є про кого сказати»
Говоримо із Валентином Приходьком і про його відкриття під час війни. Це люди, які виявляють неймовірні чесноти у такий важкий час.
– У нашій громаді багато хлопців, які пішли добровольцями воювати за Україну. У перших рядах. Багато маємо волонтерів, які печуть хліб, готують та передають передачі на фронт, робили турнікети, шили плитоноски, чохли на гранатомети, фарбують військовим машини на фронт, роблять буржуйки, продають квіти, а такого потужного волонтера як Дєд Волинь знають усі. Діти наші на блокпостах гроші збирали, продавали тістечка та напої – усе, аби допомогти ЗСУ.
До прикладу, юні волонтери з Липин (на фото) зібрали для ЗСУ 9 тисяч гривень!
– А бібліотекарі, освітяни, працівники Будинків культури скільки організували вже ярмарків, фестивалів, де збираємо кошти! З церкви «Спасіння» дуже нам допомогли завезти допомогу в Бучу. У кожному селі є про кого сказати! Намагаємося писати про це на сайті та у соцмережах у рубриці «Обличчя Підгайцівської громади». Це не те що відкриття для мене – це утвердження в переконанні, що наш народ непереможний!
У кожному селі є про кого сказати! Намагаємося писати про це на сайті та у соцмережах у рубриці «Обличчя Підгайцівської громади». Це не те що відкриття для мене – це утвердження в переконанні, що наш народ непереможний!
Софія ГАВРИЛЮК
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
