Бажання смерті іншій людині до добра не доводить. В цьому на власному досвіді переконалася Надія, коли захотіла стареньку бабцю Наталю заморити задля квартири.
Жила бабця одна-однісінька в невеликій, але все ж таки окремій квартирі. Років їй було вже багато, і життя у неї було нелегким. Чоловіка й дочку поховала. І лише старі сусідки та подружки, з якими вони часом збиралися за чашкою чаю, допомагали пережити самотність.
Так би Наталя і жила собі спокійно, якби сусідка Надя, сварлива та неприємна жінка, не вирішила своїх родичів поселити у квартиру бабці — знала, що нікого із близьких у старенької не залишилось. Почала вмовляти бабусю, мовляв, продай свою квартиру. А пенсіонерка навідріз відмовилась: «Хочу тут останні години дожити». Надя лише пирхнула в її бік і пішла геть.
Щоправда, на цьому її спроби позбутися від бабці не припинилися. Вона і вмовляти намагалася, і гроші пропонувала, і обмін вигідний, але Наталя навідріз відмовлялася. Минув ще якийсь час і Надя завітала до бабці Наталії знову. Але цього разу вона не вмовляла, не просила, а просто налякала, сказавши, що не має наміру чекати, поки та Богу душу віддасть. Тож якщо по-хорошому бабця не віддасть квартиру, то вона знайде інший спосіб. Так моторошно і страшно стало бабусі, що вона вирішила більше на очі Наді не потрапляти.
Життя нібито йшло своєю чергою, та одного разу вночі пролунав незрозумілий гомін. Голос був такий дивний, ледве чутний, навіть трохи моторошний. Старенька стала підходити ближче до вхідних дверей і почула дивну пісню. Відчинила двері — і просто остовпіла! За її дверима ходила зі свічкою Надя, а на підлозі стояли свічки і фотографія бабці.
Бабця з переляку хутко зачинила двері. А з самого ранку почала стукати до своєї подруги-сусідки. Забігла до неї, стала розповідати про цю містику, та сусідка не повірила, що доросла жінка може творити такі дивацтва. Порадила старенькій випити чогось заспокійливого та прогулятися, аби дурні думки вивітрились.
Та коли Наталя повернулася додому, виявила у себе під дверима землю. Одразу зрозуміла, що та земля була цвинтарною. І знову старенька не знаходила собі місця, ходила, мучила себе запитаннями. Нарешті випила свої краплі і спробувала заснути. І наснився їй сон: йде вона кудись і не розуміє, де перебуває... Раптом бачить своїх покійних маму, дочку і чоловіка. І ніби кличуть вони її, кажуть, що недовго залишилось... Але Наталя уві сні почала віддалятися від них, казати, що ще хоче пожити.
Раптом бабця прокинулася, відкрила очі. Від дивного сну у горлі пересохло. Вирішила встати, щоб напитися води, та не змогла підвестися з ліжка. Бо у дверях побачила примару… «Та це ж я…», — від жаху Наталя ледь не знепритомніла. А постать підпливла ближче і ніби щось намагалася запитати. Старенька чітко пам’ятала з дитинства заповіді своєї бабці: «Дитино, як побачиш двійника свого, у жодному разі не розмовляй з ним, бо підеш до Господа». Тож Наталя тільки дивилася на постать. А примара ніби зрозуміла, що бабця ще хоче пожити, кивнула головою і зникла...
Тієї ж миті Наталя почула дикий несамовитий крик, що долинав з-за її вхідних дверей. Старенька знайшла в собі сили відчинити їх. На порозі лежала Надя, вона не дихала. Наталя викликала «швидку». Оглянувши жінку, лікар повідомив, що вона померла від розриву серця.
Минав час, бабця Наталя знову побачила сон: її покійні родичі віддаляються від неї, махають руками, мовляв, «поживи ще». А покійна мама, йдучи, прошепотіла Наталі дату, коли вони прийдуть по неї. От і живе тепер старенька, доживає свої дні. Та одне вона точно зрозуміла: не бажай зла іншому, і зло омине тебе.
Ірина Белоцька
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
