«Маю право безплатно їздити, а маршрутник вимагає: «Плати гроші чи виходь!»
До нашої редакції звернувся 83-річний Олександр Гриник із волинського села Гірка Полонка. Чоловік обурюється. 2017 року йому встановили інвалідність другої групи. Автоматично пенсіонер отримав право на безкоштовний проїзд у міському та приміському транспорті.
Втім ось уже третій рік кожна з поїздок Олександра Гриника перетворюється на бій за своє гарантоване законом право, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».
– У тролейбусах я їжджу без проблем. Завдяки рішенню та коштам Луцької районної ради не маю проблем із приміськими автобусами. А от із маршрутниками Луцька – ціла біда! Як тільки я заходжу до салону і показую посвідчення, водій ставить ультиматум: «Або плати, або виходь!» – емоційно переповідає Олександр Федорович.
– Та я не з лякливих. Спеціально для таких нахаб ношу копії сторінок із відповідних законів України, де чорним по білому написано: інваліди другої групи можуть їздити в міських маршрутках безоплатно. Поки що мене із салону автобуса не викидали. Але ж скільки таких, як я, пільговиків, навіть не знають про свої права! Або знають, проте не користуються! Тому прошу вас: напишіть про цю проблему. Бо вона болить сотням тисяч пільговиків.
83-річний Олександр Гриник із волинського села Гірка Полонка в боротьбі за гарантоване законом право на безоплатний проїзд уже не раз звертався до «вищестоящих» органів.
Утім і в управлінні Укртрансбезпеки, і в прокуратурі, і під час консультації з приватними адвокатами чув одне: вони не мають повноважень вплинути на перевізників (тобто власників маршруток) та нахабних водіїв. А тому порадили звертатися до суду.
– Я пішов! У березні 2018 року звернувся до Луцького міськрайонного суду з вимогою визнати протиправною бездіяльність Луцької районної ради (тоді як інвалід ІІ групи не міг безплатно їздити на приміських автобусах). Суд мені відмовив, але я не здався: звернувся до Львівського апеляційного суду. І там мені відмовили. Тоді я пішов у найвищу інстанцію – Верховний Суд. І аж там підтвердили, що бездіяльність Луцької райради (вона не виділила маршруткам кошти на безплатний проїзд інвалідів у приміському транспорті) є протиправною.
Після такої перемоги 83-річний чоловік не заспокоївся. Тепер він вступив у боротьбу за своє право безплатно їздити у маршрутках міста Луцька.
– У нас іще ніхто не скасовував Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю Україні», а також постанови Кабінету Міністрів (№ 354 від травня 1993 р. зі змінами від жовтня 2017 р. № 812), де написано: особи з інвалідністю І, ІІ груп належать до категорії громадян, які мають право на пільговий проїзд у громадському транспорті, – наголошує Олександр Федорович і на підтвердження показує копії аркушів із відповідних закону та постанови.
Закон є, та нема коштів
Чому ж маршрутники не хочуть возити пільговиків? З'ясуймо.
Аби громадський транспорт працював і возив пільговиків, його потрібно придбати, ремонтувати, мити, заправляти пальним, купувати запчастини, платити гроші водіям, майстрам, кондукторам.
Звідки брати фінансування на всі ці витрати?
Частину грошей надходять перевізникам від тих пасажирів, які оплачують свій проїзд. А ще частину грошей (які мали б платити пільговики) хтось має компенсовувати. Колись цим «хтось» була держава. Тому коли Верховна Рада приймала закони про безоплатний проїзд пільговиків у тролейбусах і автобусах, то вона ж передбачила: проїзд пільговикам буде оплачуватися з державного бюджету, і ці кошти у вигляді субвенцій надходитимуть перевізникам.
Однак із плином часу та внаслідок реформ (зокрема і децентралізації) фінансові потоки перерозподілилися. Гроші з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян уже не передбачені. А це означає, що виплати за пільговий проїзд фінансуються за рахунок місцевих бюджетів.
Щоб було зрозуміло: аби пільговики певного району могли безплатно автобусом їздити територією району, то районна влада повинна заплатити перевізникам гроші із районного бюджету. Аби пільговики, скажімо, Луцька, могли безплатно їздити громадським транспортом у Луцьку, міська рада повинна заплатити за це перевізникам коштами з міського бюджету.
І це, погодьтеся, нормально. Адже перевізнику потрібні кошти, щоб придбати маршрутку, заправити, відремонтувати, заплатити водієві.
Однак в Україні стільки пільговиків, що, аби оплатити проїзд замість кожного з них, потрібні колосальні кошти. А де ці кошти взяти, якщо більшість українців ухиляється від плати податків (а податки – це і є ті гроші, які наповнюють бюджет країни, району, міста, села)?
Зважаючи на «хронічний» брак коштів у бюджетах усіх рівнів, місцева влада мусить порахувати, скільки грошей матиме бюджет міста (району, села) і скільки з них можна буде спрямувати перевізникам, аби вони безоплатно возили пільговиків.
Пільговиків зводять лобами з водіями
Так вийшло й у випадку з Олександром Гриником. Попри гарантоване законом право на безоплатний проїзд у маршрутках, чоловік без проблем їздить лише тролейбусом. А з маршрутниками – в постійному конфлікті.
На запитання «Чому так?» відповідь дає рішення виконкому Луцької міськради. Відповідно до документа, у 2020 році безплатно їздити у маршрутках Луцька мають право: учасники бойових дій, бійці-добровольці, постраждалі учасники Революції гідності, особи з інвалідністю внаслідок війни та супроводжуючий (якщо інвалідність І групи), постраждалі внаслідок чорнобильської катастрофи, віднесені до категорії 1, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесені до категорії 2, діти з інвалідністю віком від 6 до 18 років та їхні супроводжуючі, особа з інвалідністю з дитинства І групи та супроводжуючий, особа з інвалідністю з дитинства ІІ групи, ветерани ОУН-УПА, батьки військово-службовців, які загинули чи померли під час проходження військової служби, особи, на яких поширюється статус члена сім?ї загиблого (померлого), реабілітовані особи та особи, потерпілі від політичних репресій, особи, визнані жертвами нацистських переслідувань, особи з інвалідністю по зору та супроводжуючий (якщо І група), особи з інвалідністю І групи з ураженням опорно-рухового апарату та супроводжуючий (якщо І група), особи з інвалідністю ІІ групи з ураженням опорно-рухового апарату, почесні громадяни м. Луцька, громадяни, яким, за рішенням виконкому, видано посвідчення на право безоплатного проїзду в міських автобусах, працівники управління транспорту та зв?язку Луцької міськради, а також управлінь з питань праці і соціальних служб для сім ?ї, дітей та молоді, працівники відділу державних соціальних інспекторів департаменту соцполітики і департаменту муніципальної варти Луцької міськради.
Перелік тих, хто цього року їздитиме в маршрутках безплатно, доволі великий. Але в ньому немає категорії пільговиків, під яку підпадає 83-річний волинян. Тож і виходить: Олександр Гриник керується відповідним Законом України та постановою Кабінету Міністрів, а перевізники посилаються на рішення виконкому Луцької міської ради.
– Усе це я розумію: немає грошей і так далі. Але хіба це моя проблема? Чому нас, пільговиків, зводять лобами з водіями маршруток? І хто, врешті-решт, головніший: Закон України чи рішення місцевих рад? Причому така ситуація всюди по Україні! – не стримує емоцій Олександр Гриник і закликає пільговиків, чиї права порушуються, не мовчати, а діяти.
Зокрема – записати номер транспортного засобу; час, маршрут, дізнатися прізвище, ім'я та по батькові водія та перевізника та зі всіма цими даними йти до територіального управління Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки), а в разі звернення до суду – зберегти «нульовий» квиток, який на частині маршрутів видається пільговикові для проїзду.
Втім насамкінець зауважимо: до всіх цих дій можна вдаватися в разі БЕЗПІДСТАВНОЇ відмови перевезти безплатно пільговика. А чи є рішення місцевої влади необхідною підставою – тут уже без судової тяганини не розберешся. І вона теж вимагає грошей та часу.
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
