Оксана вийшла з лікарні, відчуваючи, що там, всередині, де, кажуть, розміщена душа, було порожньо. Якось байдуже і дивно водночас. Вона дивувалася своїй байдужості, навіть не підозрюючи, що це все наслідок заспокійливих препаратів, які їй ввели медики.
Вже через декілька годин молода жінка билася в істериці, ридала і все запитувала Бога, звертаючись до Його зображення на іконі, за що їй така доля.
– Господи, чому? – плакала вона. – Чому так, Боже? Чому саме я? Невже ж я така грішна, Боженько?
Степан, як міг, заспокоював дружину, пропонуючи то таблетку, то підносив до її покусаних вуст кухлик з водою.
– Тихо, мила, не плач, – говорив він, хоча в самого в такі хвилини серце краялося від болю. – Усе буде гаразд. Ти ж чула, що говорив лікар?
Та жінка його не слухала. Вона то падала на ліжко і ридала, то знову схоплювалася на ноги і ставила одні і ті ж питання Богу.
Вони обоє були із заможних сімей, і на весіллі, на якому гуляло пів села, усі бажали молодятам щастя, здоров’я і якнайбільше діточок. А чому ні? Хата – он як палац стоїть на шість кімнат, обоє при роботі, господарство є. То чого ще треба?! Та виявилося, що усе не так просто.
– Ой, Степанку, милий мій, я… ми… у нас... – від хвилювання Оксана не могла підібрати й слів. – У нас скоро маленьке буде. Синочок або донечка… Ти кого більше хочеш?
– У нас буде дитинка? – в очах молодого чоловіка з’явилися вогники щастя. – Люба, ти вагітна?
І, підхопивши на руки дружину, радісно закружляв з нею по кімнаті. А ввечері, порадувавши звісткою батьків і родичів, подружжя стало гадати, як назвуть малятко.
– Якщо буде синочок, то тільки Степаном, – шепотіла Оксана, пригортаючись до грудей чоловіка. – Як тебе… Або ж Іваном чи Петром, на честь одного із дідусів…
– Завтра ж поїду до діда Остапа, замовлю колиску, – у відповідь чоловік ніжно поцілував дружину в чоло. – Такого, як він, майстра годі й знайти – колиски робить такі, що хоч на виставку вези.
Проте радість молодих була недовгою – на третьому місяці в Оксани трапився викидень.
– Нічого, це буває, – витираючи сльозу, заспокоювала її мати. – Мабуть, ти щось важке підняла, от воно і сталося так. Дитино, не побивайся, дасть Бог, матимеш діточок.
Бог і справді дав – незабаром жінка знову завагітніла. На цей раз вона і чайника з водою не піднімала – усе робив Степан, боячись, щоб знову нічого не трапилося. Та біда знову підстерегла молодицю – Оксана поверталася додому від батьків, коли послизнулася і впала. Їй стало зле, вона втратила дитя. Третій та четвертий викидні сталися самі по собі – жінка вже тоді з двору далеко не ходила, до рук, окрім книг та газет, нічого не брала.
– І за що мені така кара? – дія заспокійливих медикаментів поволі минала, і Оксана билася в істериці. – Господи, чому так? Чому?
Наступні дні Степан ходив сам не свій. Його рідня давно уже висловлювала своє незадоволення невісткою.
– Дитини родити не може, – говорила його тітка. – То навіщо вона тобі? Невже іншої не знайдеш? На Оксані ж світ клином не зійшовся. А тобі жити далі потрібно, дітей ростити.
У відповідь молодий чоловік зціплював зуби і відповідав, що все у них буде гаразд. «Та чи буде? – подумав, несучи сіно кроликам. – І що ж воно за біда така...»
Рідня молодої жінки збилася з ніг, везучи її до різних лікарів то у районні лікарні, то в обласні клініки. А згодом подалися навіть до столиці.
– Ви, пані, абсолютно здорові, – детально вивчивши усі її аналізи, мовив професор з відомої клініки Києва. – Відверто кажучи, я не бачу ані найменшої підстави для того, щоб у вас були викидні. Щось тут не те. А ваш чоловік? Він зробив усі аналізи? Ну, давайте, подивлюся. О, і тут усе гаразд. Ви обоє здорові, і будуть у вас дітки. Це я вам кажу як спеціаліст із тридцятирічним стажем. В здорових батьків обов’язково народжуються гарні і здорові дітки. Ось побачите! Ви ще приїдете мене за хрещеного кликати!
Та слова медичного світила не справдилися – через пів року після зустрічі з ним у жінки трапився п’ятий викидень. І, коли вона трішки відійшла від пережитого, подружжя вирішило їхати до Почаєва.
– Місце там святе, – говорила Оксана чоловіку. – Навіть сама матінка Божа не раз являлася. Монахи постійно моляться. Тож і ми помолимося, і їх попросимо за нас помолитися. А там, дивись, Господь і допоможе…
Почаїв зустрів пасажирів автобуса спершу золотими куполами своїх величних соборів, а там, за горами, перед очима паломників постала висока загорожа, з-за якої долинав дзвін із високої монастирської дзвіниці. Подружжя поселилося у готелі і після служби в одному храмі відразу поспішало до іншого, де приклонялося перед мощами святих, пило водичку із джерела, що почало бити із сліду, який на камені залишила Матінка Божа.
Подавши записочки за здоров’я рідних, Степан почув про прозорливого монаха, до якого були живі довжелезні черги. Тож відразу і собі стали з думкою, що попросять його помолитися, щоб у них народилося дитя. Та ця, така бажана розмова, виявилася напрочуд короткою. Білобородий старець, ледве поглянувши на них, відразу сказав, що нічим їм не допоможе.
– Діток вимолювати треба і берегти, – сумно промовив він здивованому подружжю. – А ваша бабуся, дитино, стільки їх вбила, що її гріх на вас ліг. Тож йдіть, моліться і просіть Господа нашого, щоб змилосердився над вами.
Додому Степан та Оксана поверталися пригніченими. Вони так хотіли почути добрі слова, які б дарували їм надію, а тут…
– Зрештою, що за нісенітницю ніс той монах? – в душі жінки вирувала буря емоцій. – Та моя бабуся найкраща у світі. А він сказав, що вона вбивала дітей. І її гріх на мені тепер. Ні, це якась маячня… Бабуся Ольга з дитинства ногу за собою волочила, вона ніколи і мухи не образила. Навпаки – усіх жаліла і усім допомагала. А баба Катя також доброю була. А які ж вона пиріжки пекла!
Вирішивши, що монах уже надто старенький і почав від старості заговорюватися, Оксана ніби трішки заспокоїлася. Та, коли вдома через декілька днів все ж розповіла про ті слова матері, та заголосила перед іконами.
– Мамо, чого ви? – не розуміла молода жінка. – Мало що старий наговорив!
– Ой, дочко, ти ж нічого не знаєш, – гірко плакала мати. – Я завжди боялася, що комусь за цей гріх все ж доведеться відповідати. Але ж не думала, що тобі. Оксаночко, дитино моя мила! Що ж тепер робити?
І мати розповіла, що її мама, Оксанина бабуся Катя, в селі славилася не лише як гарна повитуха, але і як жінка, яка вправно могла спицею зробити аборт.
– Та якою ще спицею? – з недовірою подивилася на матір Оксана. – Що ви говорите, мамо?
– Колись у селах так робили, – витираючи сльози, відказала мати і продовжила. – А коли до неї прийшла донька голови колгоспу, то щось пішло не так, і та дівчина померла. Моїм батькам довелося покинути рідне село. Пам’ятаєш, баба Катя багато молилася? То вона свої гріхи замолювала. Та, видно, так і не змогла.
Додому Оксана поверталася зажурена. Вона зрозуміла, що прозорливий монах сказав правду.
– Господи, і що ж тепер? – промайнуло в голові. – Ти допоможеш мені, Господи? Допоможи! І, коли у мене народиться дитя, ми виховаємо його так, як вчить Церква…
Заплакана жінка навіть і не здогадувалася, що у цю мить Господь звільнив її від гріхів бабці, а вночі сталося диво – у її лоні з’явилося нове життя. Забилося сердечко дитинки, яку через дев’ять місяців Оксана успішно народить і назве Богданкою…
Ксенія Фірковська
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
