У 80 років стала чемпіонкою з бігу!
Яка ж красива жінка біжить мені назустріч!
Усміхнена, підфарбована, з гарною зачіскою і блакитними сережками в тон очей. Хто скаже, що Марії Маліновській цього року 80-т?!
«Ой, та я й сама не вірю! – махає рукою жіночка. – Бо в душі я молода. Та й тілом іще нічогенька! Тому й устигаю два городи тримати, на спортивних змаганнях вигравати і в клуб до ровесників бігати». Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Усе життя крутилася як білка в колесі
Колись пані Марія жила в Криму. Там вийшла заміж. Там у подружжя народився перший син. А 1970-го сім’я переїхала на малу батьківщину чоловіка – у село Холопичі тодішнього Локачинського району Волині.
– У селі ми провели два роки. Оскільки я вміла працювати на друкарській машинці і мала гарний почерк, то мені в Луцьку запропонували роботу секретарки в технікумі радянської торгівлі, – згадує жінка. – Мусила щодня їздити з Холопичів: 45 хвилин – на роботу, і ще стільки ж – увечері додому.
Згодом сім’я таки оселилася в Луцьку. Пані Марія стала викладачкою в технікумі. Потім перейшла працювати в міську раду – завідувачкою кабінету статистики. А звідти – в першу поліклініку.
– Сама не знаю, де й енергія бралася: весь день на роботі, потім на дачу біжиш, 12 соток вручну обробляєш. Увечері – сім’я: їсти зварити, попрати, поприбирати, – згадує жінка. – А навіть коли вже могла йти на пенсію, не хотіла – і трудилася ще п’ять років.
Проте не все в житті Марії Маліновської складалося легко. У 49 років вона втратила чоловіка: раптово помер від серцевого нападу. Старший син тоді вже мав свою сім’ю, а молодший – тільки закінчив школу. Та жінка не опустила рук: треба було допомагати синам, дбати про внуків.
– Заради них я старалася жити і працювати. Про себе ніколи не думала, – зізнається жінка. – Водила внуків до школи й на гуртки, працювала на двох дачах. Сини, звісно, допомагали, коли мали час. Але в кожного – робота, власна сім’я, свої клопоти. Тому я старалася розраховувати тільки на себе.
У 72 роки почала займатися спортом
Здавалося, так і минатимуть роки: робота, дім, дача, діти, внуки. Та одного дня, коли Марії було 72 роки, на тролейбусній зупинці вона зустріла знайому жінку, Тоню. Колись вони разом жили на квартирі, а тепер випадково перетнулися на вулиці.
Тоня поцікавилася, як живе Марія, чи ходить кудись на дозвілля.
– Ні, нікуди не ходжу.
– А чому? Ти ж любиш танцювати, співати, така весела жіночка!
– Та хіба щось таке є в Луцьку для пенсіонерів? – здивувалася пані Марія.
А виявилося – є! Тоня дала Марії номер телефону подруги, яка вже відвідувала «Неспокійні серця» – клуб для людей поважного віку. От Надя й зустріла нову знайому та привела на зустріч.
– Мені так сподобалося в клубі, що відтоді і вже аж вісім років я там! Ми щотижня збираємося, співаємо українських пісень, читаємо вірші, щосереди проводимо тематичні вечори, – із захопленням розповідає Марія Павлівна. – Хтось готує програму й веде зустріч, а решта слухають, доповнюють розповіді, декламують напам’ять або читають твори з книжок. Коли мені виповнилося 80, я навіть провела в клубі вечір-сповідь про власне життя.
Окрім спокійного дозвілля, любить пані Марія і активний відпочинок.
– Колись у школі я любила бігати, через козла стрибати. А потім вийшла заміж: робота, чоловік, діти – вже було не до спорту, – пригадує жінка.
Та повернутися до легкої атлетики допоміг наймолодший онук. Коли хлопцеві виповнилося п’ять років, Марія почала водити його на футбол. Поки внук тренувався, бабуся чекала біля поля.
– А в якийсь момент думаю: чого буду просто так стояти чи сидіти? Давай трошки попробую, пробіжуся. Пробіглася раз, пробіглася другий раз. Мені сподобалося. І так із 72 років я почала займатися спортом, – продовжує оповідачка.
Бігати тренувалася на студентському стадіоні:
– Якось там перестрів незнайомий чоловік і запитує: «Це ви через хворобу бігаєте?» – «Ні, – кажу, – для здоров’я. Бо хвороб не маю і мати не хочу!»
А з часом звичайні пробіжки переросли в дещо серйозніше.
17 медалей і звання універсальної спортсменки
Тоді ж, вісім років тому, Марія Маліновська почала брати участь у спортивному фестивалі для людей поважного віку – «Сеньйоріаді». До ковіду на ці змагання приїжджали команди з різних куточків України й навіть із-за кордону.
– Коли перший раз прийшла на спортивні змагання, взагалі не знала, що там і як там. Але виявилося дуже цікаво! – розповідає жінка. – Учасники змагаються в легкій атлетиці, грають у петанк і дартс, закидають м’яч у баскетбольний кошик. Є й вправи на рівновагу, і завдання, де треба набивати м’яч ракеткою для настільного тенісу.
У Марії добре виходило і демонструвати рівновагу тіла, і вправлятися з ракеткою. Але найбільше нагород вона здобула саме в бігу. І нині в її колекції вже 17 медалей!
– Цього року я теж представляла команду «Неспокійні серця». Виборола срібну медаль на дистанції 60 метрів і золоту – на 500 метрів, яку подолала за чотири хвилини. Могла б і швидше, та у віковій категорії 80+ я й конкурентів не мала. Тому головне було – просто добігти до фінішу! – сміється чемпіонка.
А 2025 року її відзначили ще й особливим званням – універсальна спортсменка.
– Але всі ці перемоги даються мені не просто так! – зауважує пані Марія. – Перед змаганнями я щодня тренуюся протягом місяця-півтора. Оце з дачі приїхала, пообідала, відпочила. А ввечері, коли вже менше людей на стадіоні, вдягаю шорти – і вперед на 500-метрівку! Бо сама собі кажу: «Захотіла брати участь у змаганнях – тренуйтеся. А лінуєшся – то й нема чого йти!»
Попри медалі, пані Марія трохи соромиться, коли під час занять спортом на неї звертають увагу люди. Хтось із подивом проводить жінку поглядом. А недавно молоді дівчата спостерігали за тренуванням, а потім одна підходить і каже: «Ми на вас дивимося і думаємо: яка ви молодець!»
Але найбільше, каже пані Марія, її тішать слова рідних:
– Коли я в 72 роки принесла додому свою першу в житті медаль, то аж літала від радості! Онук спершу аж здивувався: «Бабусю, я не зрозумів: що це таке?» – «Як що? Твоя бабуся заробила медаль!» – «Яку медаль?» – «Золоту! Ти ж бачив: коли ти грав футбол, я бігала, тренувалася. І ось – перемогла!»
Рідні радіють таким досягненням, гордяться мамою та бабусею. Та й сама пані Марія собою пишається. І це дуже важливо – розуміти, що навіть у поважному віці ти живеш активно і наповнюєш кожен новий день позитивними емоціями.
До великої війни були танці, а тепер – квіти
Але й спорт не єдине захоплення Марії Маліновської.
Вона любить танцювати й свого часу брала участь у показових виступах у центрі Луцька. Коли до них готувалася, то сама шила собі вишукані сукні: купувала за пару гривень у секонд-хенді одяг, підганяла під фігуру і на виступах сяяла, наче зірка!
– Зараз, коли війна, вже не до танців, – зітхає Марія. – Але й без краси жити не можу. Тому вже четвертий рік вирощую айстри та сухоцвіти, які називаються кермек.
Щоб перетворити свою клумбу на царство квітів із понад 20 кольорами, Марія Маліновська все робить сама: збирає насіння, рано його висіває, накриває плівкою, кожну айстру пікірує, а потім поливає квітник і обробляє рослини від шкідників.
– Хоча в мене тільки 12 соток, але місця вистачає і на помідори, перець, огірки, і на моркву, буряк, кабачки, гарбузи, – перелічує господиня.
Щоб у 80 років мати молодий вигляд, пані Марія постійно тренує своє тіло. Для того о шостій ранку підйом. О восьмій жінка вирушає на дачу і працює там до обіду. Коли втомиться, дозволяє собі перепочити й подивитися улюблені телепередачі: «Холостяк», «Я люблю Україну».
За харчуванням особливих правил не встановлює. Просто старається не їсти жирного, гострого й кислого. Натомість частіше налягає на бурячок, гарбузову кашу.
– Я молочна душа. Люблю пшоно, рис, перловку, ячну крупу. До них додаю маслечка, трохи куркуми й ванільки – така смакота, що ну! – усміхається жінка.
Тож не дивно, що у свої 80 років за паспортом, жінка почувається на 60-т. А щоб і у вас так було, пані Марія радить менше сидіти на дивані, і більше рухатися, бувати серед людей, придумувати собі цікаве дозвілля.
– А якщо байдикувати, від того людина не помолодшає і не стане здоровішою, – наголошує вона ровесникам.
Коли ж запитую про мрії ювілярки, то у відповідь пані Марія зізнається:
– Хочу, щоб діти й онуки були здоровими та щасливими. Щоби правнуків мені подарували. І щоб я мала здоровМя потанцювати на їхньому весіллі!
Оксана Бубенщикова,
фото авторки
Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.