Як збирати мільйони і не вигоріти: у Луцьку відбулася дискусія про цивільне волонтерство
Як українці навчилися закривати мільйонні потреби, чому волонтерство та фандрейзинг стали єдиним цілим і як знаходити внутрішній ресурс на довгій дистанції? Про це та інше говорили на заході «Цивільне волонтерство: незамінна опора країни», який відбувся 30 жовтня в луцькому «Любарт Хабі». Подія об'єднала військових, волонтерів та представників благодійних фондів задля обговорення викликів, із якими щодня стикається тил.
Від волонтерства до фандрейзингу: погляд із передової
Під час зустрічі військовослужбовець 20-ї бригади оперативного призначення «Любарт» 1-го корпусу НГУ «АЗОВ» пояснив різницю між волонтерською діяльністю та фандрейзингом, наголосивши на їхній тісній взаємодії під час повномасштабної війни:
|
«Волонтерство в нас — це те, що ти робиш на безплатній основі. Фандрейзинг — це вже більш така штука... мистецтво залучати людей та ресурси для досягнення спільної мети». |
Окрему увагу військовий приділив мотивації донатів та складнощам у зборі коштів у нинішніх умовах, зазначивши, що кожен внесок є проявом спільного прагнення допомогти армії:
|
Психологія допомоги: внутрішня мотивація та боротьба з вигоранням
Під час обговорення питань психологічного стану та внутрішнього ресурсу українців волонтерка та психологиня Олена Козі зазначила, що волонтерська діяльність за своєю суттю дуже нагадує робочий процес людей, які прагнуть усе встигнути, проте спрямована не на особисті успіхи, а на допомогу іншим.
Пояснюючи природу стимулів, Олена Козі провела чітку межу між зовнішньою та внутрішньою мотивацією за допомогою метафори:
|
«Зовнішня мотивація – це коли тигр хапає тебе за сідницю і тікаєш, бо не хочеш, щоб тебе вкусили. А внутрішня – це коли ти біжиш от до того дерева, бо бачиш там смачне яблучко». |
Водночас волонтерка наголосила, що одними з найяскравіших проявів здатності до благодійності, фандрейзингу та допомоги є наявність внутрішнього ресурсу й чітка моральна позиція. За її словами, людина відчуває потребу долучатися до підтримки суспільства, адже усвідомлює власну причетність до спільної справи:
|
«Я українка, я відчуваю себе частиною цього суспільства. Я не можу дивитись на те, як там хтось нападає на Україну, пацани відбиваються, а у них недостатньо якихось речей для цієї роботи, я можу їм допомогти». |
Шлях від спонтанних зборів до системних проєктів
Заступник директора благодійного фонду «Твоє Майбутнє» Євген Литвинов поділився історією свого волонтерського шляху, який розпочався у 2022 році з незвичних запитів для військових на передовій. За його словами, перші ініціативи виникали спонтанно, коли доводилося закривати базові потреби захисників:
|
«Я починав свій шлях волонтера зі збору на труси. От тут якраз, я не знаю, чи воно видно, але отут якраз запис на труси-памперси для чуваків у 22-му році». |
Згодом волонтерська діяльність переросла у масштабніші виклики, проте зіштовхнулася з проблемою емоційного вигорання та браку системності, що змусило переосмислити підходи до допомоги:
|
«Я перестав бути волонтером, бо тому що, як вже розповідала Олена, я вигорів і подумав, що, мабуть, я більше не можу. Бо я розумію: те, що я щось роблю, воно системно ні на що не впливає». |
Це стало поштовхом до об'єднання зусиль із професійними фондами, завдяки чому згодом вдалося вибудувати системну роботу та реалізувати, наприклад, масштабні проєкти з реабілітації військових.
Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.